Раді Вас бачити!

Вона пила чай, тримаючи чашку обома руками, і дивилася на вулицю, де кружляли дрібні, ледь помітні сніжинки. А він дивився на неї. Ден ніяк не міг зрозуміти, що саме в Ха Рін змушує його серце так шалено тріпотіти. Можливо, її щирість, можливо, тепло її погляду. Вона повернула голову, і їхні очі зустрілися. У них було стільки тепла, щастя, невисловленої любові, що Ден не міг не посміхнутися, відчуваючи, як його обличчя світліє. З нею він почувався не просто щасливим — він відчував себе потрібним. Він нарешті відчував усі ті емоції, яких йому так бракувало в житті, і найголовніше: його кохали.

Тепер у його житті було все, про що він мріяв: вірний друг, молодша сестра, навіть дві, батько-наставник і кохана, яка щиро хвилювалася і турбувалася про нього. Тепер він взагалі нікого не помічав, окрім Ха Рін. Інші дівчата здавалися на її тлі надто простими, штучними, немов паперові ляльки, а вона була жива, сповнена тепла і світла. Ден знав: він ніколи не проміняє це глибоке, заспокійливе відчуття заради інтрижки чи швидкоплинного імпульсу.

– Про що задумався? – запитала вона, нахиливши голову набік і вдивляючись у його усміхнене обличчя, що випромінювало незвичайний для нього спокій.

– Про те, що кохаю тебе, – він промовив це так легко, так природно, навіть не помітивши, що це було вперше, коли він зізнався їй у цьому.

Ха Рін застигла від раптового зізнання, а її посмішка зникла. Лише тоді Ден зрозумів, що зірвалося з його губ. Його серце стислося від страху відмови.

– Якщо ти не відчуваєш того ж, усе нормально, це лише мої почуття, – він намагався говорити спокійно, але розумів, що лукавить: насправді йому відчайдушно хотілося, щоб це було взаємно.

– Ти впевнений? – її тон був обережний, майже шепіт. Усередині Дена щось стиснулося, немов крижаних ком.

– Цілком, – промовив він тихо, наче сам собі не вірив до кінця.

– Як добре, що це взаємно, – промовила вона, несподівано засміявшись і поклавши свою руку на його руку, що лежала на столі.

Ден не відразу зрозумів її слова, його свідомість на мить затрималася. Коли ж усвідомив, то стиснув її долоню ніжно, але міцно, боячись відпустити це диво.

– Я тебе кохаю, – повторив він уже більш впевнено, його голос набрав сили й глибини.

– А я кохаю тебе, – відповіла Ха Рін, вдивляючись у його глибокі, сірі очі, які горіли непідробним, чистим щастям. Він відчував, що нарешті знайшов свій дім.

Цей вечір був для них обох особливим. Вони гуляли нічним містом, трималися за руки, сміялися, обговорюючи різні дрібниці, що миттєво ставали значущими. Ден час від часу зупинявся, заглядав у темні оксамитові очі Ха Рін і ніжно цілував. У нього було відчуття, що ці поцілунки життєво необхідні, інакше він просто не зможе дихати. Її такі прояви ніжності дуже тішили: вона притискалася до нього в обіймах, і вони стояли так якусь мить, забувши про час. Посеред величезного, гамірливого нічного Сеула, освітленого мільйонами вогнів, ці двоє були наче одні. Нічого не було важливішим, ніж ці погляди і поцілунки, що обіцяли більше, ніж слова.

Вони повільно підійшли до будинку, в якому жила Ха Рін. Ден ніжно, але трошки довше затримав свої губи на її губах, передаючи весь свій трепет.

– Іди в дім, не мерзни, – він посміхнувся, чекаючи, поки вона зайде у двір.

Вона відповіла йому теплою посмішкою.

– Може, ти зайдеш теж?

– Якщо я зайду, боюся, почну до тебе чіплятися, – лукаво посміхнувся Ден, відчуваючи, як його обличчя починає горіти.

– Обіцяєш? – її голос став глибшим, а погляд – рішучим.

Його тілом пробігло дивне, бентежне тремтіння. Ця гра слів підігрівала пристрасть.

– А як же твоя сестра? – запитав Ден, намагаючись зберегти хоч якусь подобу розсудливості.

– Вона поїхала до батьків, – відповіла Ха Рін. Вона потягнула його за собою, але Ден спинив її.

– Ти впевнена, що ти цього хочеш? – у його голосі звучала відповідальність і водночас глибоке бажання.

– А ти? – Вона посміхнулася лукаво і хтиво водночас, і це неабияк запалило кров Дена.

Його губи сіпнулися в усмішці, яка говорила сама за себе: абсолютно. Ха Рін повела його до будинку, і Ден без вагань пішов слідом. Це мала бути їхня перша ніч разом, і він хвилювався, як підліток, що вперше втрачає цнотливість, відчуваючи суміш страху, обожнювання та нестримного бажання.

Вони увійшли до будинку, і Ден раптом відчув легку незручність, ніби не міг знайти собі місця. Ха Рін мовчки скидала верхній одяг, а потім, ледь помітним поглядом, вказала на його куртку. Ден поспіхом почав роздягатися, відчуваючи, як серце б’ється швидше з кожною секундою.

Не сказавши ні слова, вона взяла його за руку — її пальці були теплі, впевнені — і повела за собою до кімнати. Усе навколо зникло, залишився лише звук їхніх кроків і тихий стукіт його серця.

Губи Ха Рін торкнулися його — пристрасно, рішуче, так, що в нього перехопило подих. Ден відповів на поцілунок, забувши про все, крім неї. Він відчував себе, мов спраглий мандрівник, який нарешті дістався води, і тепер не міг насититися.

Його руки блукали її спиною, ніби боялися втратити це відчуття реальності. Він притискав її до себе, відчуваючи, як їхні серця б’ються в одному ритмі — швидко, гаряче, нестримно.

Пальці дівчини ковзали в його волоссі, м’яко, але жадібно, ніби боялися відпустити. Ден підхопив її на руки, і Ха Рін інстинктивно обвила його ногами. Її волосся розсипалося по його плечах шовковим водоспадом, торкаючись щоки й шиї.

Він вдихнув її аромат — теплий, солодкий, до запаморочення рідний — і світ раптом звузився до цього дотику. Її тіло було гарячим, живим, спраглим до близькості. Вона притискалася до нього так міцно, що у Дена перехоплювало подих, і він більше не розумів, де закінчується вона, а де починається він.

Він обережно поклав її на ліжко, наче боявся зламати щось крихке. Нахилившись, Ден зустрівся з її поглядом — глибоким, рішучим, сповненим тієї самої жаги, що палала і в ньому. У її очах не було вагання, лише тихе благання.

Він на мить затримав подих, намагаючись запам’ятати цей погляд — теплий, живий, справжній. Потім неспішно стягнув светр і кинув убік, не відводячи від неї очей. Повітря між ними стало гарячим, важким від невимовних слів і бажання, яке не потребувало пояснень.

Її рука повільно ковзнула його торсом, немов намагаючись запам’ятати кожну лінію його м’язів, що рельєфно вирізнялися під шкірою. Ден відчув тепло її дотику і тремтіння від близькості, а серце стукало частіше, мов намагалося наздогнати хвилювання, яке вона пробудила в ньому.Усе це відгукувалося в його тілі теплом і пульсівним солодким болем, який розливався низом живота, змушуючи серце битися швидше, а думки розчинятися в одній лише присутності Ха Рін.

Її рука ковзнула тілом в низ і Ден не зміг стримати тихого стогону.Ха Рін повільно стягнула свій светр, залишивши тіло оголеним, і Ден не міг відвести від неї погляду. Кожен її рух відгукувався в ньому теплом і прагненням, змушуючи серце битися швидше і дихання ставати важким від очікування.Його губи знову знайшли її, поцілунки стали глибшими й палкими. З часом вони повільно спустилися до її шиї, лишаючи за собою тепло і тремтіння, що відгукувалося у кожному нерві.Його рука ніжно пестила груди, від чого дівчина важко дихала, відчуваючи велике збудження.Ден опустився нижче, покриваючи поцілунками кожен сантиметр її тіла.

Він повільно розстібнув її джинси, продовжуючи покривати тіло поцілунками все нижче і нижче.Він підвівся і повільно почав стягувати штани дівчини, дивлячись на її реакцію.

Ха Рін, важко дихала, її волосся розсипалося по подушці, а вона посміхалася.Ден посміхнувся у відповідь і поцілував її пухкі вологі губи.Його рука ковзнула під трусики дівчини й вона інстинктивно вигнулася.З її губ зірвався глибокий стогін.Ден відчував наскільки вона збуджена, та йому не хотілося поспішати.Він хотів насолодитися кожною миттю, кожним її стогоном, кожним моментом коли її тіло здригалося.Поки вона сама не прошепотіла.

— Я не можу більше чекати…

Ден стягнув останки свого одягу, поставши перед Ха Рін повністю оголеним.Її рука ковзнула по гарячій збудженій плоті.Ден закотив очі й стиснув щелепу, через яку проривався стогін.Він більше не міг себе стримувати.Його міцне тіло нависло над тендітним тілом дівчини й він повільно проник у її лоно дивлячись у її темні очі в яких палав вогонь пристрасті.