Раді Вас бачити!

Ден сів навпроти Со-ян за столом і раптом зловив себе на думці, що майже завжди обирає місце саме навпроти неї. Усвідомлення цього мимоволі викликало усмішку.

— Уявляєш, українських студенток? — роздратовано випалила Со-ян, вириваючи його з думок.

Він спокійно поглянув на неї. Уся її постава видавала невдоволення, маленьке підборіддя зухвало задерте вгору, гострий погляд, напружені вилиці. Але Дена ця картина чомусь навпаки розпалювала теплі зовсім не сердиті почуття. Йому шалено хотілося притягнути її до себе й вкрити поцілунками кожен сантиметр її шкіри.

— Чого витріщився? — звузивши очі, кинула вона.

— Со-ян, припини, — втрутився Пак, кидаючи на сестру суворий погляд. — Я піду в номер. Потрібно відпочити від ваших перепалок, бо голова вже тріщить.

Пак підвівся потираючи чоло й залишив їх удвох за столиком.

— Я планував тобі все розповісти, просто не було нагоди, — спокійно мовив Ден.

— Та невже, — гірко пирхнула вона.

— Це ненадовго. Я допоможу владнати справи Пака і повернуся назад.

— А тобі не здається, що мій брат просить у тебе забагато? Ти маєш кинути свою роботу в Кореї, хороший контракт — заради Пака? — її голос затремтів від обурення.

Лише тепер Ден пригадав, Со-ян досі не знає, що він втратив роботу в університеті. Пояснюватися не хотілося.Він знав, вона стане винити себе. Тому просто стиснув губи й промовчав.

— Хоча мені що до того. Робиш що хочеш, — відрізала вона, підводячись і прямуючи до виходу.

Ден поспішив за нею.

— Тебе підвезти? — запитав, коли наздогнав.

— Не треба, сама доберуся, — фиркнула вона.

— Думаєш, розумно зараз їхати самій?

Со-ян зупинилася й на кілька секунд замислилася.

— …Добре. Можеш підвезти.

Вона попрямувала до його машини. Ден тихо всміхнувся і рушив за нею.

***

Їхали вони мовчки. Со-ян безупинно клацала щось у телефоні, навіть не підіймаючи голови. Ден пильно стежив за дорогою і скориставшись її неуважністю звернув до свого будинку.

Машина плавно зупинилася в підземному паркінгу. Вони вийшли й Со-ян одразу озирнулася.

— Зачекай… Це не мій будинок. Сердито пробурчала вона.

— А я й не казав, що повезу тебе додому, — Ден хитро всміхнувся, ступивши ближче.

— Я не піду до тебе, — її голос був серйозним, як і обличчя.

— Нам потрібно поговорити про те, що між нами, — спокійно сказав Ден, нахиляючись ближче й спершись рукою об машину, фактично загороджуючи їй шлях.

— Між нами нічого немає. Це був просто… секс, — вона відвела погляд убік, ніби намагаючись втекти від його погляду.

— От як? — нервовий сміх вихопився з його горла. — Гаразд.

Він блискавично присів, його м’язи напружились. Жодної незграбності — лише чиста, рішуча сила. Ден підхопив Со-ян немов би вона важила не більше пір'їнки, перекинув собі на плече. Вона відчула його гаряче дихання біля свого стегна.

Різко підвівшись, Ден поніс її до ліфта, задоволений своєю витівкою.

Со-Ян втратила дар мови від шоку та несподіваного викиду адреналіну. Вона почала бити його кулаками по спині, але це було більше схоже на відчайдушний і даремний опір.

— Постав мене! Зараз же! — її голос був хрипким від гніву, але в ньому відчувалась безпорадність, що лише розпалювала його. — Ти що собі дозволяєш?! Це переходить усі межі!

Ден мовчав, його щелепа була стиснута, а губи розтягнулися в усмішці. Він не дивився на неї. Удаючи, що нічого дивного не відбувається.

У тісному просторі ліфта вона відчувала його запах, деревно-пряний, він викликав у неї легке збудження, яке вона намагалася ігнорувати.Со-ян крутилася, пручалася, намагаючись вирватися з його міцного захвату. Її спроби не дратували його.Він не планував так просто її відпускати, після всього, що між ними сталося.

— Не сіпайся, бо пошкодуєш. Жартуючи промовив Ден.

— Пошкодую? Со-ян кулаком поцілила йому по сідниці.

— Сама напросилась.Промовив він і смачно, але обережно вкусив її за сідницю. Со-ян вигукнула від несподіванки. — Будеш слухняна? Спитав сміючись Ден.

— Мммггг….. Почулося покірно за спиною.Ден уявив її надуті губки.

Він вийшов з ліфта. Швидким кроком дійшов до квартири. Дотиком пальців вів код на кодовій панелі.

Характерний звук і двері відчинилися.

Ден увійшов в середину, і лише коли опинився у вітальні, він повільно, опустив її на диван. Со-Ян, задихаючись, ледве встигла випростатися і відкинути розпатлане волосся, як Ден навис над нею.

Очі горіли знущанням.

— Кажеш, це був просто секс? — його голос був низький, вібрація якого пройшлася по її шкірі. — То може повторимо?

Со-Ян спробувала відсторонитися, втискаючись у спинку дивана, та він продовжив наближатися, забираючи весь простір.

— Чи, можливо, між нами все-таки щось більше?

— Нічого більше, — майже беззвучно промовила вона, змушуючи себе підняти погляд на нього. Їхні губи розділяли лише декілька сантиметрів. Її обличчя обпікав його гарячий, різкий подих. Вона завмерла, прикута до місця його поглядом.

— Шкода, — промовив Ден, залишаючись на місці, але його погляд повільно опустився на її губи. Вона відчула, наче електричний струм пройшов її тілом, від шиї до кінчиків пальців. — Бо я впевнений, що для мене це не просто інтрижка.

— І що це для тебе? — її голос був слабким, ледь чутним у тиші кімнати.

— Можу поклястися, що я у тебе закоханий.