Раді Вас бачити!

Ден стояв перед аудиторією, поки ректор виголошував урочисту промову. Він уже був готовий натягнути на обличчя свою звичну чарівну посмішку, ту саму, що миттєво розтоплює серця. Та цього разу йому вона потрібна не заради враження. Його мета була зовсім іншою — заманити Аду у пастку, де Пак нарешті зможе владнати з нею всі ті нещасні непорозуміння. Заради цього Ден навіть погодився підписати контракт до кінця навчального року.

Він перебував у Києві вже понад два тижні, і від цієї рутини йому хотілося вити на місяць. Со-ян теж була не в захваті від його довгої відсутності, але його врятувало те, що їй самій довелося терміново вилетіти до Японії на знімання дорами. До того ж у її агентстві спалахнув гучний скандал: одразу десяток співробітників подали до суду на режисера. Там панував справжній хаос.

Ректор нарешті завершив виступ, і Ден увійшов до аудиторії зі своєю звичною, впевненою ходою. Кинув погляд по рядах студентів — і одразу її впізнав. Ада сиділа майже нерухома, з відстороненим поглядом, наче вся ця метушня навколо її зовсім не стосувалася.

— Усім привіт, я — Денис Вікторович. Будемо знайомі. Ваші імена я постараюся вивчити якнайшвидше, — вимовив він невимушено, хоча строгий офіціоз його повного імені відчутно різав йому слух.

Аудиторія одразу пожвавішала: дівчата посміхалися й переглядалися, хлопці сиділи рівніше, демонструючи свої широкі плечі. Ден ледь стримав смішок — подумки відзначив, що хлопцям цього року явно не пощастило: два гарячих викладачі поспіль. Він краєм рота всміхнувся від власної думки.

— Я почав свою роботу посеред навчального року, тому хотів би ближче познайомитися з вами й, можливо, навіть подружитися.

Що ж, пора починати гру, заради якої я сюди приїхав, — промайнуло в нього в голові.

— Пропоную сьогодні ввечері всім разом зібратися в боулінг-клубі. Але, будь ласка, ректору — ні слова, — він змовницьки підморгнув, і в аудиторії пролунав дружний сміх. — Пригощаю я. А відмова… може вплинути на вашу залікову роботу.

Реакція студентів була більш ніж задовільна — зацікавлені очі, перешіптування, приглушений гомін. Лише Ада залишалася кам’яною. Навіть не підвела брови. Ден встиг упіймати легку кислу посмішку, що майнула кутиком її губ. Він затримав на ній погляд довше.

Сподіваюся, Демонятко не помилилася, і я справді той клятий Демон Лис, якому неможливо відмовити, — з іронією подумав він.

— Чекаю всіх о восьмій вечора на проспекті Степана Бандери, 20-Б.

Він помітив, як Ада насупилася і кинула на нього підозрілий погляд. Здається, спрацювало, — Ден мало не всміхнувся вголос.

Після пари він вийшов з аудиторії, швидко ввів код у телефоні й набрав Паку повідомлення. Той мав прилетіти в Україну після обіду. Ден хвилювався, чи вдасться їм реалізувати задумане. Судячи з усього, що він знав про Аду, вона була надто схожою на самого Пака — і це могло стати їхньою найбільшою проблемою.

***

— Думаєш, вона прийде? — Пак потер долоні, намагаючись приховати хвилювання. Ден уважно глянув на друга. Він уже давно не бачив його таким напруженим, майже розгубленим. Видно, Пак дійсно влип по самі вуха.

— Хвилюєшся? — запитав Ден із лукавою посмішкою.

— Думаєш, не варто? — Пак кинув на нього різкий, майже сердитий погляд.

— Це мені варто хвилюватися. Я ж беру на себе всю аудиторію дівчат, — Ден розсміявся, сміх дзвінко відлунням розійшовся по порожній залі боулінг-клубу, який ще тільки готували до вечора.

— Ну тобі не звикати, — Пак теж посміхнувся, але погляд його знову став тривожним.

— Думаю, це вже в минулому, — тихіше і значно серйозніше сказав Ден. Пальці його мимоволі ковзнули телефоном — там, де зберігалися останні повідомлення від Со-ян.

— І хто вона? — Пак одразу здогадався, в чому річ. Його очі лукаво звузилися. Ден підвів на нього трохи розгублений погляд, не очікуючи такої прямоти.

— Якщо гарно себе поводитимеш, можливо, і розповім, — загадково посміхнувся Ден, намагаючись приховати, як у ньому похололо всередині.

— Правду каже Со-ян, що ти лис, — хмикнув Пак.

Ден завмер на мить. Подивився на друга довше. Йому стало цікаво — якою буде реакція Пака, коли той дізнається правду? Чи не востаннє він бачить у його очах щиру братерську довіру? Можливо, після зізнання все зміниться. Можливо, Пак більше ніколи не сприйматиме його як брата.

Ден відчув, як у грудях стислося. Сумно, майже боляче. Але відмовитися від Со-ян він не міг. Навіть якби дуже захотів — вона вже вкорінилася в ньому глибше, ніж він сам готовий був визнати.