Раді Вас бачити!

Вони лежали сплетені на широкому ложі, важко дихаючи. Тіло Патріка ще тремтіло, всередині відчувалося гаряче сім'я шейха. Юнак відчував себе розбитим, використаним і водночас дивно порожнім.

Шейх повільно провів долонею по його мокрому від поту животу, ніби позначаючи свою територію, а потім підвівся. Він налив у золоту чашу темного, густого вина, змішаного з медом і прянощами, і підніс її до губ Патріка.

— Пий, мій принце. Ти заслужив.

Патрік ковтнув — вино було солодким, п’янким, швидко розтікалося теплом по тілу. Шейх відірвав стиглий гранат, розламав його і почав годувати юнака зернятками прямо з пальців. Соковиті, солодкі краплі стікали по підборіддю Патріка. Він мимоволі облизав губи, а потім, під важким поглядом шейха, обережно взяв його пальці в рот і почав повільно облизувати їх — один за одним, сором’язливо, але старанно. Шейх спостерігав за цим з темним задоволенням, очі напівзаплющені.

— Ось так… — тихо промурчав він. — Ти швидко вчишся. Ще кілька ночей — і ти будеш робити це з таким же бажанням, з яким дихаєш.

Патрік почервонів, але продовжував. Вино, втома і недавня пристрасть робили його м’яким, податливим. Шейх провів вільною рукою по його волоссю.

— Ти сьогодні добре старався, — сказав він повільно, в’язко. — Я бачив, як сильно ти переживаєш за свого рудого друга. Це… зворушливо. Можливо, я поспішив зі звинуваченнями. Можливо, Зір'ан і справді не винен у змові з тим джином.

Патрік різко підняв очі. У його погляді спалахнула надія — чиста, відчайдушна, майже дитяча.

— Правда? — прошепотів він тремтячим голосом. — Ви… ви пощадите його?

Шейх усміхнувся м’яко, але в цій усмішці була темна глибина.

— Я подумаю. Якщо ти продовжиш так само гарно мене задовольняти… якщо будеш слухняним і відданим… то, можливо, твій друг вийде з катівні живим. І навіть не надто поламаним.

Патрік відчув, як у грудях розквітає тепле, небезпечне полегшення. Він мимоволі притулився щокою до руки шейха, наче шукаючи підтвердження.

— Дякую… — прошепотів він ледь чутно. — Я зроблю все…

Шейх довго мовчав, милуючись цим видовищем — розбитий, сповнений надії північний принц, який лежить у його ліжку голий, з його сім'ям між стегон. Потім він простягнув руку до різьбленої скриньки біля ложа і відкрив її. Всередині блищали різноманітні нефритові іграшки — гладкі, вигнуті, різного розміру, деякі з кульками або потовщеннями. Деякі були явно стародавніми, з тонкою золотою різьбою.

— Щоб довести мені свою відданість, — тихо, майже ласкаво мовив шейх, — ти задовольниш себе сам. Прямо тут. На моїх очах. Візьми те, що тобі найбільше подобається… або те, чого ти найбільше боїшся. І покажи мені, як сильно ти хочеш врятувати свого друга.

Патрік завмер. Його щоки спалахнули глибоким рум’янцем. Він дивився на коробку широко розплющеними очима — розгубленість, сором і… зрадницьке, гаряче збудження змішалися всередині нього густою, в’язкою хвилею.

— Я… сам? — голос зламався. — Перед вами?..

Шейх відкинувся на подушки, одним пальцем підняв підборіддя Патріка і змусив дивитися собі в очі.

— Саме так. Я хочу бачити, як ти ламаєш свою гордість. Як північний принц сам себе бере нефритом, щоб врятувати друга. Це буде найкращим доказом твоєї слухняності.

Він провів великим пальцем по розпухлих губах юнака і додав тихіше:

— Не змушуй мене чекати, солодкий. Чим швидше ти почнеш… тим швидше я зможу подумати про милість для Зір'ана.

Патрік сидів голий, злегка тремтячи, між надією, глибоким соромом і тим темним, забороненим бажанням, яке шейх так майстерно в ньому розпалював. Рука мимоволі потягнулася до коробки. Його пальці повільно ковзали по холодних нефритових поверхнях у відкритій скриньці. Кожна іграшка здавалася йому занадто великою, занадто відвертою. Серце калатало так, ніби хотіло вирватися з грудей.

— Я… не знаю, яку… — прошепотів він, не піднімаючи очей.

Голос був ледь чутним, сповненим сорому. Шейх відкинувся на подушки, ліниво спершись на лікоть. У його темних очах блищало задоволення хижака, який насолоджується повільним розгортанням жертви.

— Обери ту, що найбільше лякає тебе, — м’яко сказав він. — Я хочу бачити, як ти сам себе ламаєш. Патрік ковтнув. Його рука, наче в тумані, витягла середнього розміру нефритовий фалос — гладкий, злегка вигнутий, з делікатною золотою ручкою. Він був важким і холодним у долоні. Юнак почервонів так сильно, що навіть вуха запалали.

— Ось так, — тихо промурчав шейх. — Тепер покажи мені.

Патрік ліг на спину, розсунув тремтячі ноги і підігнув коліна. Сором палив його зсередини, ніби розпечене залізо. Він, північний принц, син гордого роду, зараз лежав тут, як останній наложник, і збирався сам себе задовольняти на очах у чоловіка, який тримав у руках долю його друга. Шейх простягнув руку і ніжно, майже ласкаво провів долонею по внутрішній поверхні стегна Патріка, заспокійливо гладячи шкіру.

— Не поспішай. Я хочу насолодитися кожною твоєю миттю.

Патрік змастив іграшку олією тремтячими пальцями і підніс її до себе. Коли холодний нефрит торкнувся чутливого входу, він тихо, сором’язливо застогнав. Повільно, дуже повільно почав вводити його в себе. Тіло опиралося, але водночас жадібно приймало.

— А-ах… — вирвалося в нього. Він заплющив очі, намагаючись сховатися від власного сорому.

— Дивись на мене, — м’яко, але владно нагадав шейх.

Патрік підняв повіки. Їхні погляди зустрілися. Шейх лежав поруч, ліниво проводячи пальцями по його грудях, легко щипаючи соски, потім гладячи живіт, не торкаючись напруженого, мокрого від збудження члена.

— Ти такий красивий, коли соромишся, — прошепотів він. — Дивись, як твоє тіло ковтає нефрит. Воно вже звикло до мене… і тепер вчиться брати все, що я йому дам. Патрік почав повільно рухати іграшкою всередині себе. Кожне проникнення супроводжувалося тихим, ламким стогоном. Сором і збудження зливалися в густу, в’язку суміш. Він відчував себе брудним, розбещеним… і водночас неймовірно збудженим від того, що шейх дивиться на нього з таким темним голодом. Шейх нахилився і ніжно поцілував його в скроню, потім у шию, легко кусаючи шкіру. Одна рука продовжувала пестити — гладила стегна, проводила по внутрішній стороні, іноді легенько торкаючись основи нефритової іграшки, допомагаючи глибше увійти.

— Ось так… повільніше, — шепотів він. — Нехай кожен рух відчувається. Ти робиш це заради нього, правда? Уявляєш, як Зір'ан зараз сидить у в'язниці, а ти тут… сам себе задовольняєш, щоб його врятувати.

Патрік тихо застогнав — від сорому, від слів, від того, як іграшка торкалася чутливої точки всередині. Його власний член стояв твердо, пульсуючи, краплинки вже стікали по животу. Шейх провів пальцем по цій вологій доріжці і підніс його до губ Патріка.

— Оближи.

Юнак, задихаючись, покірно облизав його палець. Сльози блищали в кутиках очей, але стегна самі піднімалися назустріч іграшці.

— Ти вже так сильно збуджений, — ліниво усміхнувся шейх, продовжуючи ніжно гладити його тіло. — Твоє тіло не бреше. Воно хоче цього. Хоче, щоб на нього дивилися. Хоче бути використаним.

Патрік уже рухав іграшкою частіше, глибше, не в змозі стримувати тихі, сором’язливі стогони. Кожне торкання шейха — легке, дражливе, — лише розпалювало вогонь сильніше.

— Прошу… — нарешті вирвалося в нього тремтячим голосом. — Я більше не можу… Шейх нахилився ближче, його губи майже торкалися вуха Патріка.

— Продовжуй, мій солодкий. Я ще не наситився видовищем. Покажи мені, наскільки ти відданий.