Раді Вас бачити!

Володар Равінару повільно спустився з помосту. Золоті риби на його темному халаті блищали в світлі лампад, ніби готові вкусити. Зала затихла, навіть музика стала тихішою, ледь чутною.

Спочатку він підійшов до Зір’ана. Довго вивчав його — від рудого волосся, що горіло в напівтемряві, до широких плечей і гордої постави. Шейх простягнув руку, грубо схопив Зір’ана за щелепу й підняв його обличчя до світла. Пальці стиснулися сильніше, ніж було потрібно.

— Надто красивий, — тихо мовив він. — І надто небезпечний. Такі очі не звикли коритися.

Він відпустив Зір’ана й перейшов до Патріка.

Хлопець відчув, як серце заколотилося в грудях. Щоки запалали гарячим соромом, коли шейх обійшов його повільно, ніби товар. Патрік стиснув кулаки, намагаючись дихати рівно. Він боявся — страх холодним потом стікав по спині, — але підняв підборіддя й дивився просто перед себе. Не опускав очей. Не хотів показати слабкість.

Шейх зупинився позаду нього. Гарячий подих торкнувся потилиці. Одна рука лягла Патріку на плече, ковзнула вниз по спині, простежуючи хребет крізь тонку тканину. Друга рука без вагань спустилася нижче — по стегну, потім міцно стиснула сідницю. Хлопець здригнувся всім тілом, прикусив губу, але не відсахнувся.

— А цей… — прошепотів володар майже ніжно, — молодший. Ніжніший. Шкіра як шовк. Ще не зіпсований.

Він розвернув Патріка до себе обличчям. Пальці ковзнули по його грудях, по животу, спустилися до паху й стиснули через тканину. Хлопець різко вдихнув, щоки стали палаючими. Сором палив його зсередини, але він не відвів погляду — тільки дихання стало частішим і тремтливим.

Шейх усміхнувся під маскою.

— Цього, — він кивнув на Патріка, — відвести до моїх покоїв. Вимити, намастити найкращою олією. Нехай чекає мене голий на шовках.

Потім він знову глянув на Зір’ана. Довго, оцінююче.

— А цього… не чіпати. Помістити в окрему кімнату в Срібному крилі гарему. З золотими ланцюгами на руках, щоб не наробив дурниць. Нехай посидить у розкоші й тиші. Я сам вирішу, як саме його ламати. Таких, як він, не ламають швидко. Їх ламають… красиво.

Він підійшов ближче до Зір’ана й тихо, майже інтимно, додав:

— Ти будеш коштовною іграшкою, рудий. Я відчуваю, як ти горітимеш. І я хочу побачити, коли ти нарешті почнеш благати.

Шейх відступив на крок і махнув рукою слугам.

— Забирайте їх.

Патріка повели праворуч — у темний прохід, що вів до покоїв володаря. Він ішов, намагаючись тримати спину рівно, хоча ноги ледь слухалися. Сором і страх змішувалися в грудях гарячим клубком.

Зір’ана повели в інший бік — у глибину гарему.

Патріка повели вузьким коридором, освітленим лише масляними лампадами. Двоє мовчазних євнухів у білому й огрядна жінка середніх років у темному шовковому халаті супроводжували його. Ніхто не говорив. Лише шелест тканин і далекий звук дзвінків десь у глибинах гарему.

Його завели до просторої мармурової купальні, де повітря було густе від пари та важкого запаху троянд, амбри й сандалу. У центрі — великий басейн з гарячою водою, по краях — столики з оліями, бритвами, пахощами й золотими посудинами.

— Роздягнися, — тихо, але твердо сказала жінка. Голос у неї був низький, без емоцій.

Патрік застиг. Щоки спалахнули. Він звик, що слуги допомагали йому вдягатися й роздягатися в палаці, але там це було шанобливо й відсторонено. Тут все було по іншому.

— Я… сам, — хрипко мовив він, намагаючись зберегти рештки гідності.

Євнухи навіть не поворухнулися. Жінка лише зітхнула й кивнула. Патрік повільно стягнув з себе легку одіж. Коли залишився зовсім голим, він інстинктивно прикрив руками пах і відвернувся. Сором палив сильніше за гарячу пару.

Жінка підійшла ближче.

— Ти цнотливий, маленький принце? — тихо спитала вона, наче вже знала відповідь. — Це добре. Повелитель любить перші ночі.

Його завели у басейн. Вода була майже гаряча. Дві молодші служниці (обидві в напівпрозорих шарфах) почали мити його. Не грубо, але ретельно й без зайвої ніжності. Вони натерли його тіло спеціальною пастою з олії та трав, яка знімала волосся. Патрік стиснув зуби, коли пальці служниць ковзали по внутрішній стороні стегон, між сідницями. Він тремтів від сорому, але стояв нерухомо. Кожен дотик нагадувавйому, що він уже не принц. Він — наложник.

Після миття його витерли м’якими рушниками. Потім поклали на широку мармурову лаву, вкриту шовком.

Жінка сама взяла тонку золотисту бритву.

— Не рухайся.

Вона ретельно, майже ритуально, видалила останнє волосся з його тіла — від грудей донизу. Патрік лежав із заплющеними очима, важко дихаючи. Кожного разу, коли лезо торкалося чутливої шкіри, він здригався. Сором змішувався з дивним, тривожним теплом у животі.

Коли шкіра стала гладкою, як у дитини, його натерли дорогоцінною олією з троянди, амбри й мускусу. Руки служниць ковзали по грудях, по животу, по стегнах. Одна з них ненадовго затрималася між ніг, змащуючи олією член і яєчка. Патрік прикусив губу до крові, щоб не видати жодного звуку. Його тіло зрадило — воно відреагувало на доторки, і це було найгіршим.

Жінка оглянула результат і задоволено кивнула.

— Гарний. Повелитель буде задоволений.

Його не одягнули. Лише накинули тонкий, майже прозорий шовковий халат кольору слонової кістки, який нічим не приховував тіла. На зап’ястя наділи тонкі золоті браслети з маленькими дзвіночками — кожен рух супроводжувався ніжним дзвоном.

Перед тим, як вивести, старша жінка підійшла зовсім близько й тихо сказала йому на вухо:

— Не опирайся. Не плач. Не проси. Повелитель не любить, коли перша ніч занадто солодка. Але якщо будеш слухняним — завтра прокинешся живим і в шовках. Зрозумів?

Патрік мовчки кивнув. Горло стиснуло. Він думав про Зір’ана, про дім, про те, ким він був ще тиждень тому. Тепер його вели голим, намащеним і готовим до чужого ліжка.

Його провели довгим коридором і завели до великих, напівтемних покоїв. Посередині стояло широке ложе під балдахіном з чорного й золотого шовку. Служниці зняли з нього тонкий халат, залишивши зовсім голим, і змусили лягти на прохолодні шовкові простирадла.

— Чекай, — сказали йому й вийшли, тихо зачинивши важкі двері.

Патрік лежав на спині, дивлячись у стелю, де мерехтіли золоті зірки мозаїки. Серце калатало. Шкіра пахла трояндами й амброю. Він відчував себе виставленим на показ, вразливим і абсолютно беззахисним.

І десь у глибині палацу він чув, як тихо дзвенять дзвіночки — хтось ішов коридором до покоїв.