Раді Вас бачити!

========== 63 ==========

Антель схилився до моїх губ, я відчула його подих, але не дала йому зробити задумане. Відвернула обличчя, і він лише мимохідь пройшовся по вустах, наче опік завдав - таким мені здався його дотик. Але я не дозволила увімкнути почуття і виплуталася з його обіймів.

-Не потрібно цього, Антелю. Ми вже говорили про це!

- Це ти так вирішила, я з тобою був не згоден!

- Значить, це твої особисті проблеми!

- Ні, моя імператрице, це наші проблеми! Ти моя дружина, я кохаю тебе! І щоб ти не відчувала до Ванзеля, я знаю, що мене ти кохаєш! - я різко зупинилася і гнівно подивилася на чоловіка.

- Замовкни!

- Ні! Ми будемо говорити! Я занадто довго мовчав!

- Не смій при мені вимовляти його ім'я! - я відчула тремтіння по всьому тілу, не хотіла чути про нього, хочу забути...

- А я думаю, нам варто про нього поговорити! Що між вами сталося? Ти так сильно кохала його? - і в очах Антеля я розгледіла відчай, він боявся моєї відповіді. Уперше бачу такі живі емоції імператора і розумію, що нікому, крім мене, він не дозволив би їх побачити.

- Не хочу говорити! Я тільки впоралася з цим болем!

- Ти не впоралася! Ми обидва знаємо, що ти зробила! І я так просто це не залишу!

- Тебе це не стосується! - я розвернулася і швидким кроком постаралася втекти, але не тут-то було, Антель наздогнав мене за дві секунди, зупинив, не сильно потягнувши за лікоть.

- Зупинися, Нінель! Розкажи! Виговорися, тобі це потрібно! Ти повинна відпустити його! - мені навіть здався біль у його очах.

- Ти нервуєш мене і нашу дитину, відпусти! - розлютилася я і, змахнувши рукою, спорудила між нами стіну з льоду. Антель прибрав її за лічені секунди, але я встигла відійти від нього на кілька кроків, мабуть, мої слова про дитину справили враження, раз він вирішив нарешті залишити мене в спокої.

***

Даремно сподівалася, що мене залишать у спокої. Антель весь час ліз зі своїми розмовами, а Фантарілель ще й допомагав йому з цим. Друг також змушував мене згадувати образ ще живого Ванзеля. Я поводилася з ними холодно. Емоцій не показувала, лише повну байдужість, але почуття все ж таки почали прориватися. Вони обидва своїми розмовами ніби дірку в моєму захисті робили, що страшенно мене бісило.

Сьогодні зранку мене дошкуляв Фаль.

- Сніжок, а пам'ятаєш я застав вас із Ванзелем в одному ліжку? - посміхаючись на всі тридцять два, заявив Фаль, я неусвідомлено повернулася у спогади про той день, де перед очима промайнуло усміхнене обличчя Ванзеля, його образи щодо моєї фігури і потім наша сварка. Чорт. Серце гулко забилося, а в горлі ніби клубок утворився.

- Скільки разів просила не говорити про нього! - мій друг став занадто нав'язливим.

- А я не можу, ти тут єдина, з ким я можу про нього поговорити, нам обом це потрібно. Не можна просто взяти і викреслити людину і спогади про неї зі свого життя. Ти думаєш, мені не боляче? Я любив його як брата! Але я розумію, що його більше немає! І нам із тобою потрібно говорити про це, повір, стане трішечки легше! А ти взагалі досі не змирилася з його смертю, від того й перетворилася на бездушну королеву льоду.

- Його більше немає, - не впізнаю свій хрипкий голос, - і говорити про нього не має сенсу!

- Має! І ти сама це знаєш! Поплач, Сніжок! І йди до мене! - Фаль добродушно відкрив для мене свої обійми, але я розвернулася і вийшла зі своїх покоїв. Серце ні на секунду не замовкало, нещадно таранило грудну клітку, біль, не схожий ні на що, зосередився внизу. Я намагалася його ігнорувати як могла, навіть не помітила, як опинилася в саду.

Тільки почала заспокоюватися, як мене знайшов Антель.

-Ось ти де, Нінель! А я шукав тебе, мила, не хотів користуватися браслетом, щоб не налякати... Як ти тут?

- Якщо і ти зараз почнеш дошкуляти мені Ванзелем, то я одразу кажу: розмова закінчена! - Антель підняв запитально брову, але мабуть щось зрозумів і підійшов ближче.

- Якщо тобі й справді байдуже, чому ти так вперто не хочеш про нього говорити? - я знову насупилася, але на запитання його не відповіла.

- А чому ви обидва мене ним дошкуляєте? Немає його більше! Про що тут говорити? - спалахнула я, - Як же ви обидва мене дістали! Емоції вам мої потрібні? Почуття? Навіщо? Подобається бачити імператрицю-розмазню? Чого ви обидва домагаєтеся? Тільки гірше робите! І між іншим, навіть не мені! - я різко поклала руку на живіт, бо відчула ріжучий біль... - Антель, мабуть, побачив страх у моїх очах, різко підхопив мене, торкнувся живота, і навколо себе я побачила блакитне сяйво, очі заплющилися самі собою.

***

- Може, вона має рацію? І не варто зараз намагатися зняти накладене нею закляття? Нехай народиться малюк, і можливо материнство послабить дію закляття? - Антель був стурбований станом дружини. Він уже був не радий, що всіляко намагався зняти крижані кайдани закляття з дружини, але як же до біса йому хотілося повернути його колишню Нінель.

- Ви з Фантерілелем, Ваша Величносте, безумовно, зрушили в досягненні вашої мети. Емоції викликали магічний сплеск.

- Що з моїм спадкоємцем, чому моїй Нінель стало погано?

- Він занадто багато сил витрачає на боротьбу з почуттями. Це виснажує не тільки її.

- Що ти пропонуєш? - насупився Імператор на слова лікаря.

- Мені потрібно покопатися в Архіві вашого роду, якщо ви дозволите, Ваша Величносте. Там має бути відповідне закляття, я поставлю захист для малюка - і її стан ніяк більше не позначиться на дитині. Ви зможете знову спробувати до неї підібратися, і вже без наслідків для спадкоємця. Але часу у вас мало.

Закляття має обмеження в часі.

- Як скоро ти зможеш це зробити? - імператор уважно вислухав лікаря і відвернувся до вікна, за звичкою заклавши руки за спину.

- Постараюся знайти сьогодні закляття.

- Дій! - холодно відповів Антель, лікар поклонився і вийшов, імператор так само задумливо дивився у вікно.