Раді Вас бачити!

========== 5 ==========

Більше Ванзель не став мене дошкуляти, тримався на відстані. І це добре. Фаль на якийсь час теж відстав від мене, але я все одно продовжую ловити на собі його погляди.

 

Нічка після вихідних видалася важкою. Антель став рішучішим, він усе ближче підбирається до мене. Розмовляємо уві сні ні про що. Він усе наполягає на нашій зустрічі. Але мене стало напружувати, що він ще ближче до мене підібрався. Сьогодні вночі він майже торкнувся мене, я навіть відчула його холодну руку.

 

 

Ранок не був бадьорим, збиралася на заняття на автоматі, адже ця ніч була важкою і багато сил моїх витягнула. Ледве прокинулася і, здається, вже спізнююся.

Поки збиралася, раптом задумалася, який вигляд має Антель. Я, звісно, бачила його портрети, але вони багато чого не передають. На всіх портретах він такий холодний, гордий, владний... невже і в житті такий?

 

 

І чого це раптом я стала думати про нього? Ні! Потрібно викинути його з голови. Не вистачало ще думати про нього! Він і так набридає мені ночами. Через нього я в повній дупі.

 

 

За своїми роздумами я й не помітила, як прийшла до кабінету, і запізнилася настільки, що заняття вже закінчилося, і мої одногрупники цілеспрямовано, майже шеренгою, йшли до великої зали. Я, напевно, щось пропустила, бо й гадки не маю, куди всі прямують... Стою й гальмую, поки мене хтось не штовхнув у бік.

 

 

- Гей, миша! Ти все пропустила! Але я тебе відмазав, сказав, що ти погано почуваєшся, тому ти мені винна! - ну звісно, Ванзель, хто ж іще міг мене штовхнути...

- Я тебе не просила! Тож іди-но ти, куди йшов!

 

 

- Знову задираєшся, миша! - цього разу хлопець боляче схопив мене за лікоть і потягнув убік, відокремившись від компанії двох дівчат і Фаля.

 

 

- Відпусти! Мені боляче! - шикнула я, Ванзель тут же відпустив мою руку, але злого погляду від мене не прибрав.

 

 

- Не питатиму, що в тебе відбувається, бо ти знову не відповіси, але ти мені винна, миша! І будь упевнена, я цим скористаюся, а тепер ходімо до великої зали, - знову схопив мене за лікоть і почав тягнути за собою.

 

 

- Ай, відпусти! Я й сама можу йти, і взагалі, навіщо всі туди йдуть? Знову щось важливе сталося і нас усіх збирають для того, щоб це розповісти.

 

 

- От дурепа! Ти хіба не чула? Останні два тижні сам імператор роз'їжджає Академіями з візитом. Нас усіх збирають привітати його, - у мене серце в п'яти впало, зробило кульбіт і забилося спійманим птахом.

 

 

Мені здається, я навіть зблідла. Так і застигла на місці від почутого. Може, він знайшов мене?

 

 

- Знову встала? - Ванзель зупинився і повернувся до мене, знову показує, як він незадоволений.

 

 

- Що йому потрібно? - уже тихіше запитала я.

 

 

- Та звідки я знаю, що йому потрібно. Мені він, знаєш, не звітує! Ходімо! Чи я тягнути тебе повинен?

 

 

- Нічого ти мені не винен! - взяла себе в руки і тепер уже переключилася на Ванзеля. - І взагалі, що ти до мене причепився! Відстав від своєї компанії, що це ти обрав кампанію безрідної недолугої окатої миші? Може, ти закохався в мене, що проходу не даєш, а? - намагалася розлютити хлопця, щоб він залишив мене нарешті в спокої, а я по-тихому втекла до себе в кімнату.

 

 

На мою репліку у Ванзеля спочатку очі широко округлилися, потім він закинув голову назад і демонстративно голосно розсміявся.

 

 

- Пф, миша! Ти чого? Сиру з пліснявою переїла, чи це твої потаємні фантазії? Мрій далі! Ти себе бачила взагалі? Хто ти, і хто я? - понеслися образи. - Я не зможу стільки випити, щоб бути з тобою поруч щодня! - продовжував він сипати насмішки, привертаючи до себе увагу і виставляючи нашу розмову напоказ. - Якщо ти закохалася в мене, то так і скажи, це не дивно, і тобі пощастило в тому, що ти не одна така, пів Академії тебе в цьому підтримають! - багато студентів зупинилися і тепер, дивлячись на мене з презирством, посміхалися.

 

 

У цьому весь Ванзель, любить робити шоу і привертати до себе увагу. Адже він такий гарний... остогидло це все вже мені.

 

 

- Та я краще вб'ю себе, ніж дозволю собі відчувати хоч щось, окрім відрази, до такого як ти... зарозумілого, пихатого піжона, який самостверджується за рахунок інших. У тебе роздуто самолюбство і завищена самооцінка. Красива оболонка, не більше! - як завжди наша перепалка, і взаємні образи летіли на адресу одна одної, доки не з'явилася професорка, видала покарання обом і супроводила до великої зали.

 

 

Я хотіла послатися на погане самопочуття і швиденько зникнути, мене професор і відпустила, але цей козел не дав мені піти.

 

 

- Куди? - та найкрасивіша оболонка, знову схопив мене за лікоть і присунув до себе.

 

 

Потягнув слідом за рештою, і ми прибули до зали майже останніми.

 

 

- Пусти! Мене професор відпустила! - прошипіла я, бо він знову почав тиснути на мій лікоть.

 

 

- Що, боїшся побачити імператора? І правильно! Він розчавить тебе своєю потужною енергетикою, але заради таких, як ти, маги Академії постаралися і накрили всіх студентів захисним куполом, тож не бійся, миша, ти нічого не відчуєш! - усміхаючись, промовив Ванзель, але й лікоть мій не відпустив.

 

 

Я знову спробувала вирвати свій лікоть, але хлопець тримав мене міцно.

- Не смикайся! Уже все одно пізно, імператор вже тут! - шикнув він і все ж відпустив мене.

 

Бо в цьому величезному приміщенні запанувала тиша, усі учні стали струнко і спрямували свій погляд на центральні двері. Звідти повільною, впевненою і важкою ходою вийшов сам імператор.

 

Побачивши його, багато хто зашушукався, і це зрозуміло. Я стояла в третьому ряду, але навіть звідси змогла чудово його роздивитися. Як же він відповідав своїй стихії. Лід. Він був весь у білому. Злегка тілесний ремінь яскраво виділявся на ньому. Навіть волосся біле, холодні риси обличчя, і очі як два уламки небесного скла, вольове підборіддя, тонкі брови і чіткі рівні губи.

 

Що ж, у його красі я ніколи й не сумнівалася, тільки від чогось серце влаштувало скажену марафонщину, і долоньки спітніли. Не можу не дивитися на нього, немов до місця прилипла, а мені варто було б зараз тікати.

 

Я немов і не дихаю зараз, усі мої думки зайняв Антель.

 

Ось перед імператором вишикувалися в ряд наші професори, маги і керівництво

 

Схилилися у вітальному поклоні і про щось заговорили, але я навіть не намагаюся почути, про що вони говорять, я розхвилювалася не на жарт. Час брати себе в руки і спробувати непомітно звідси піти.

 

Чорт, татуювання активізувалося. Стала гріти руку і потихеньку став проявлятися малюнок. Чорт. Цього мені ще не вистачало!

 

Поки озиралася назад, щоб зрозуміти, яка з чотирьох дверей мені найближча, щоб утекти, немов відчула на собі його погляд. Обернулася і побачила, що в Антеля так само почало проявлятися шлюбне татуювання, він прикрив обидві кисті якоюсь пов'язкою, але навіть вона не врятувала, його символи стали світитися дедалі яскравіше, от дідько, мене так швидко виявлять...

 

Схопилася за руку і стала потихеньку відходити назад.

 

Антель, побачивши татуювання, яке запрацювало, усміхнувся і повільно пройшовся очима по всіх присутніх, намагаючись вихопити мене з натовпу. А я тим часом кинулася бігти. Звідки тільки сили взялися, але я за кілька хвилин добігла до житлового блоку. Це повний провал.

 

Тепер Антель знає, що я в цій Академії. Такими темпами він швидко мене знайде! Треба щось робити! І насамперед, треба вгамувати паніку, а то я вже вирішила збирати манатки і кидати все, але бути якомога далі звідси.

 

Ні, спочатку треба б змотатися до професора Чіні, він обіцяв мені інформацію з приводу татуювання... Мені потрібно терміново до нього! Так і зроблю! Прямо зараз. Зволікати не можна.

Чорт, рука досі горить. Щось не так. Я відчуваю, щось змінилося.

 

Підняла руку перед собою, розглядаючи символи і здивувалася. З'явилися завитки, яких раніше не було, а також два незрозумілі символи. Ох, чує моє серце, не до добра це все. Ой, не до добра.

 

Уперше за всі роки татуювання повелося таким чином. Немов відчула, що мій обіцяний обрядом наречений поруч, вимагаючи з'єднати й закінчити обряд заклинанням. Я відчуваю зміни в собі, але не можу зрозуміти ще які... так... треба терміново до Професора. Терміново!

 

Штовхнула свої двері і вже почала ритися у своїй колекції артефактів, щоб знайти артефакт порталу до професора, як у мою кімнату, захекавшись, увірвався Ванзель. Який біс його на ногах приніс! Я була так зайнята розумовим процесом, що забула замкнути двері.

 

- Ти нічого не хочеш мені сказати, а, миша? - зло виплюнув він і став наближатися, я поклала артефакт перенесення в кишеню і сховала руки за спиною.

 

- Хочу! Хто дозволив тобі вдиратися до моєї кімнати, до жіночого крила, між іншим, де хлопцям перебувати заборонено!? Що ти ходиш як до себе додому, дістав вже! - найкращий захист - напад. Так, здається, кажуть...

 

- Та до тебе, крім мене, ніхто й не ходить! Та й узагалі, ти маєш бути щаслива, що я відвідую твою вбогу оселю, у рамочку постав шматок паркету, на який моя нога наступала! - я не стрималася і розсміялася у весь голос.

 

- Боги! Ти нестерпний, Ванзель, - засміявшись, відповіла я.

 

Ванзель теж усміхнувся, але лише на кілька секунд, тоді знову начепив на себе свою пихатість.

 

- Я чекаю, миша!

 

- Що?

 

- Відповіді!

 

- Що я маю тобі сказати?

 

- Ну, наприклад, ти не хочеш пояснити, чому на твоїй руці, так само, як і в імператора, загорілися якісь символи?

 

- Про що ти? - може, зможу зійти за дурепу...

 

- Я стояв поруч, Сірель! - нічого собі, перший раз назвав мене на ім'я. - Я бачив, як твоя рука світилася...

 

- Не вигадуй того, чого бути не може!

 

- Я по-твоєму сліпий? Не роби з мене дурня! Ти зараз же розповіси мені все, інакше...

 

- Інакше що? - не витримала я.

 

- Інакше я піду зараз до імператора і розповім, що бачив, як у тебе на руці спалахнули якісь символи, гадаю, це все неспроста. Я ж бачив, як він уважно оглядав усіх студентів, напевно він шукав того, у кого так само спалахнули символи... тобто тебе. Хоча гадки не маю, навіщо йому така миша, як ти?

 

- Ванзель! Я не збираюся тобі нічого пояснювати! Роби, що хочеш! Мені не до тебе зараз. Залиш, будь ласка, мою кімнату, - у мене реально немає часу на суперечки з ним.

- Ні! Я не піду, поки ти не поясниш, що відбувається! У тебе проблеми? - звузив він очі й схрестив руки на грудях.

 

 

- До чого раптом така стурбованість моєю скромною персоною? - відповіла я йому, також схрестивши руки на грудях.

 

 

- Мені стало нудно, - занадто швидко відповів він, немов чекав на це запитання.

 

 

- Іди шукай собі розваги в іншому місці, а зараз ти маєш піти! - підійшла до Ванзеля, розвернула його і почала штовхати в спину, він неохоче почав робити кроки до дверей.

 

 

- Ти дуже не ввічлива, миша! Хоча, чому я дивуюся, з твоїм-то походженням, звідки взятися нормальному вихованню, - продовжував він припиратися, поки я підштовхувала його до дверей.

 

 

- Зараз невігласно поводишся ти, прийшов без запрошення і без дозволу увійшов у мої скромні покої.

 

 

- Не тішся, мишо! Це комора, а не покої! - фиркнув він. - У мене тільки ванна кімната, як усе твоє житло!

 

 

- От і не з'являйся в моїй коморі більше! - також фиркнула я і сильніше підштовхнувши, виставила за поріг надокучливого гостя і перед самим носом зачинила двері.

 

 

Метнулася до тумби і закрила двері артефактом, припускаючи, що той неодмінно спробує вломитися знову.

Так і сталося, я чула звук ударів, мабуть, Ванзель, навіть використавши свій дар, не зміг увійти і від цього розлютився.

 

 

- Ти все одно мені все розповіси! Чуєш, миша! Розповіси! - він ще довго щось кричав, але я його вже не чула, активізувала перехід і через портал увійшла прямо в кабінет до професора Чіні.

 

 

Кабінет виявився порожнім. Чорт. У професора зараз ще заняття. Я й забула, що він веде заняття у трьох груп. Пощастило ж мені потрапити якраз, коли він зайнятий... Нічого, я почекаю.

 

 

Ходила з кутка в куток, обдумуючи свої подальші дії, і тільки сподівалася, що професор щось відкопав. В останньому листі він писав, що в нього є новини для мене.

 

 

- Нінель? - почула я здивований голос професора, як зачинилися двері.

 

 

Він начаклував склепіння і тільки потім підійшов до мене.

 

 

- Сірель, професоре! - виправила я його, а професор тим часом стрімко скоротив відстань до мене і по-батьківськи пригорнув до себе. Я обійняла його у відповідь і навіть трохи заспокоїлася.

 

 

- Що сталося, дівчинко моя? Ти виглядаєш дуже схвильованою! Щось трапилося? - обличчя Чіні стало серйозним і стурбованим.

 

 

- Можна сказати й так, професоре! - вибралася я з його обіймів і присіла на запропонований стілець біля його крісла.

 

 

- Будь ласка, просто Чіні... Адже ми про це говорили вже, дитя моє, - тепер уже виправили мене.

 

 

- Імператор сьогодні з'явився в нашій Академії. Мене він, звісно, не впізнав, але з нашими татуюваннями сталося щось дивне... на наших руках стали проявлятися і виднітися символи, а ще ось! - простягнула я йому кисть внутрішнім боком і вказала пальцем іншої руки на нові завитки і символи, що з'явилися.

 

 

У руках професора тут же матеріалізувалося збільшувальне скло, і він уважно дивився на мій малюнок не менше десяти хвилин.

 

 

- Прошу, Чіні, скажіть, що ви щось знайшли! Мені потрібно якось приховати цей малюнок, щоб він не проявлявся при наближенні Антеля, інакше мені знову доведеться починати нове життя з новою зовнішністю! - не витримала я і з мольбою глянула на нього.

 

 

- Щось знайшов, і можливо, я все-таки зможу допомогти. Не дарма ж я стільки часу проводив в імператорських бібліотеках.

 

 

Чіні встав і я пішла за ним. Він відкрив магічно зачинену шухляду і дістав звідти два пошарпані і явно дуже старі рукописи.

 

 

- Ось, тут зібрані всі старі обряди заручин, і там є трохи інформації про магічні заручини, схоже на твій випадок.

 

 

Ми обидва схилилися над рукописом, і професор, щоб було швидше, став мені переказувати все, що він зумів зрозуміти, тому що мова цього рукопису дуже стародавня, не так вже й багато людей залишилося з цим знанням.

 

 

- Я тому так і зволікав, бо не всі символи зміг розшифрувати, але те, що я зрозумів, тебе не потішить.

 

 

- Не мучте, Чіні.

 

 

- Мені шкода, дівчинко моя, але немає у світі способу розірвати цей магічний обряд. Ти лише можеш відтермінувати його виконання, не більше... але й це не все. Символи, що з'явилися в тебе, активізували шлюбне тату у вас обох. Вас тягнутиме одне до одного. З кожним днем все більше. Ти казала, що Антель являється до тебе уві сні... так от, це тільки початок. Потяг посилюватиметься з кожним днем дедалі більше, що більше ви чинитимете опір, то сильніше вас притягуватиме одне до одного. Антелю буде нестерпно перебувати далеко від тебе, як і тобі. Я навіть не можу уявити, як ти зможеш боротися з цим почуттям. Ти не зможеш чинити опір, як і він.

 

 

- О, Боги, Професоре! Невже нічого не можна вдіяти? - засмутилася я і навіть сльозу пустила, адже вже відчуваю, як мої думки знову займає той, хто мене шукає.

 

 

Я поки що успішно жену його образ зі своєї голови і намагаюся про нього не думати, але чи надовго це...

 

 

- Ну хіба що, ти якимось чином здійсниш з Антелем цей обряд до кінця, і він з доброї волі відмовиться від тебе і твоєї сили, відпустить тебе, - заздалегідь знаю, наскільки це безнадійний варіант.

 

 

- Що ж мені робити?

- Я б завчасно не засмучував тебе, якби не зміг знайти хоч щось корисне! - Чіні тим часом розгорнув другий рукопис.

 

 

Тут я взагалі мало що розумію, якісь малюнки, символи...

 

 

- Я використав один із твоїх подарованих мені накопичувачів із твоєю родовою магією, щоб розшифрувати те, що тут написано. Звичайні магічні заклинання тут не допомогли б, але оскільки там була твоя магія, рукопис мені піддався.

 

 

Є одне місце, де зберігаються найдавніші артефакти. Мене зацікавили два з них. Камінь Приховування і камінь Спорідненості. Пояснюю! - запобіг він моїм запитанням. - Згідно з цими рукописами, якщо активувати цей артефакт Приховування і спрямувати, наприклад, на твоє шлюбне тату, то воно повинне його приховати, незалежно від того, наскільки потужним є це магічне заклинання. Навіть найсильніший маг на сьогоднішній час не зможе виявити нічого. Цим ти зможеш вирішити свою проблему, але лише частково.

 

 

Камінь Утаєння можна використати лише один раз, і приховати лише одне заклинання. Ти можеш приховати шлюбне тату, і майже всі наслідки, до чого це татуювання призводить. Тату зникне з твоєї руки і, по ідеї, навіть стоячи поруч з імператором, воно не повинно проявитися і не повинно так сильно тягнути тебе до нього.

 

 

- Чудово!