Раді Вас бачити!

========== 26 ==========

Вийшла з кабінету, задумавшись про від'їзд Антеля. Потрібно буде з ним усе-таки нормально поговорити, а то я практично нічого не знаю про нього. Так дійшла до кінця коридору і не одразу зрозуміла, як зіткнулася з кимось.

- Рижику! - радісно вигукнув Фаль і цього разу, не панькаючись, стиснув мене у своїх обіймах. Навіть у щоку поцілував. Я обійняла друга у відповідь, радіючи нарешті за друга, що він тепер вільний.

- Все, все, Фаль! Ти мене задушиш! - жартівливо прохрипіла я, але Фаль усе одно мене відпустив.

- Яка ти стала, руденька! - друг відступив від мене ще на два кроки назад, і цього разу із захопленням оглянув мене з ніг до голови. На голові, до речі, він найдовше втримав свій погляд.

- Ваша Величність! - уже бешкетуючи схилився Фаль у поклоні, але усмішка "до вух" видавала його з потрохами.

- Ну все досить! Я справді дуже рада тебе бачити! Як, до речі, ти почуваєшся? - я повела Фаля вздовж коридору, прямуючи в моє найулюбленіше місце в палаці. Це була красива альтанка в середині Імперського саду.

- Наче виспався на 100 років уперед.

- А якщо серйозно?

- А я серйозно, рижику! Почуваюся бадьоро, добре відпочив. - і така усмішка на його обличчі, ніби він справді радіє життю.

- Фаль, ти вибач, я не знала, що Антель змусить тебе скласти клятву, адже ти принц, а тепер виходить, ти і зовсім втрачаєш свій статус, - засмутилася я, прекрасно розуміючи, що всі привілеї принца Фаля вже не стосуються, щойно він став моїм охоронцем.

- Ну не все так погано! Це можна сказати, навіть дуже добре.

- У сенсі?

- Ну, за мою зраду мені належала взагалі смертна кара. Я ж, як бачиш, живий і здоровий. І якби не цей випадок із тобою, я б обов'язково вплутався з Ванзелем у що-небудь таке, через що наші батьки все ж таки позбавили б нас статусу і титулу. А знаючи свій характер, я б неодмінно у щось вляпався. А тепер я гідний довіри самого імператора, раз він довірив мені найцінніше. Життя своєї імператриці. Це можна сказати навіть честь. Так що я навіть можна сказати добре влаштувався! - з посмішкою на губах промовив він і розвів руками.

- Ти не можеш бути в цьому впевненим до кінця! Тож я не знаю, чому це ти так радієш! - насупилася я.

- Єдиний мій сум у тому, що наш Ванзель усе ще в стазисі перебуває. - Ці слова були для мене немов ковтком реальності, я навіть крок сповільнила...

- Але я дивлюся, ти даремно так старанно ховалася від Його Величності, зробив він тебе імператрицею, і щось не схоже, що ти глибоко нещасна! - тут же дорікнув мені Фаль.

- Ти маєш рацію, я зовсім втратила голову від пристрасті...

- Це все ваше тату? Покажи, до речі, який зараз воно має вигляд, - я й сама здивувалася, що за весь цей час навіть не звернула на нього увагу. Я простягнула руку Фалю і сама здивувалася побаченому. Малюнок більше не був настільки виразним. Не було звичного чорного кольору, і він навіть не світився, коли ми з Антелем палали пристрастю одне до одного. Зараз малюнок був завершеним і ледве виділявся на тілі. Поки я обмірковувала все це, Фаль поставив очевидне запитання.

- Хіба це не означає, що магія татуювання більше не діє? - Фаль насупився і крутив мою руку в різні боки, намагаючись краще розглянути малюнок.

Я теж задалася цим питанням. І задумалася... може, все так і є? Я прекрасно пам'ятаю ті почуття, що переповнювали мене, коли поруч був Антель. Татуювання світилося, і мене невблаганно тягнуло до Антеля. Я бажала його всіма фібрами своєї душі й тіла. Бажання і хтивість затьмарювали розум. Я майже не могла чинити опір йому. Зараз же я не відчуваю такого сильного бажання.

Так, мене тягне до Антеля, але не так!

Щось змінилося!

Я відчуваю себе по-іншому!

Ці думки не лякають мене, просто змушують замислитися.

- Ну так? - висмикує мене з моїх думок Фаль, я різко висмикую свою руку, почуваюся від чогось ніяково.

- Не знаю, Фаль, не впевнена, що тяжіння татуювання більше не діє! Принаймні на Антеля.

- А я бачив справжні, живі емоції імператора. Коли ти з'явилася в його кабінеті і кинулася мене обіймати, він проявив себе як власник, притиснув до себе і навіть поглядом не дав на тебе зазіхнути. У ньому спалахнула не хтивість, а власницькі звички захищати своє. Повір, я, як чоловік, це добре знаю. - Фаль подивився на мене й підморгнув.

- Тож даремно ти стільки років ховалася, і зараз дивись, усе в тебе начебто добре... - час, що залишився до альтанки, ми йшли мовчки. Я думала про слова Фаля і про почуття, що відчуваю до Антеля. Обміркувавши поведінку чоловіка, я все ж дійшла висновку, що все не так, як припускає Фаль. Дивно, що і сам Фаль мовчав, даючи мені можливість все обміркувати.

- І все ж я не згодна з тобою, Фаль. Та й ти багато чого не знаєш... Зокрема того, що стосується тебе і Ванзеля.

- Ти зараз про що?

- Ти ж пам'ятаєш той день? Коли з останніх сил намагався битися з духом стихії, а я втекла в портал? Ти залишився один, Ванзель уже був у водній кулі... ти теж здався, Фаль... коли я повернулася з Антелем, дух водної стихії хотів забрати вас обох. Антель знешкодив духа, в обмін я пообіцяла йому що завгодно, аби він вас урятував.  - від розуміння ситуації Фаль насупився і тепер уже всім тілом розвернувся до мене.

- Я пообіцяла Антелю вийти за нього, щоб послабити вплив татуювання, вас двох Антель ввів у стан стазису і сказав, що поверне вас до життя, тільки якщо я не буду чинити опір і зроблю все, щоб повністю позбутися впливу шлюбного татуювання.

- Перший етап ми пройшли. Я стала Антелю дружиною і пройшла два обряди, вони подіяли. Антель звільнив тебе. - на цьому я замовкла.

- Ну, і що за другий етап? Що потрібно тобі зробити, щоб імператор відпустив Ванзеля?

- Народити йому дитину! - набравши повні груди повітря на видиху видала я.

- Що? - обурився Фаль.

- І це не найстрашніше, Фаль. Антель вважає, що тільки з народженням дитини вплив татуювання повністю зникне, він сказав, що щойно це станеться, він відпустить нас... Нас, у сенсі тебе, мене та Ванзеля.

- А дитина?

- Дитину він хоче забрати! Усе, що йому потрібно від мене, це щоб спала магія татуювання!

- Маячня якась, як можна відібрати дитину в матері?

-Ну, йому потрібен спадкоємець... і ти не забувай, що він усе ще не бажає чути про те, що трапилося того дня і чому я вчинила так, як вчинила. Він вірить Мантею і я навіть не знаю, що зробити, щоб він хоча б вислухав мене. Він мені заборонив розмовляти з ним на цю тему.

- Ну й справи! - Фаль потріпав себе по волоссю і сів поруч зі мною на лаві.

- А ти кажеш власник... якби він справді щось відчував... по-справжньому, поруч із нами б зараз був Ванзель! - сумно підсумувала я.

- Ти ж не збираєшся йому народжувати?

- Взагалі-то ні, але знаєш, тут від мене мало що залежить, тим паче, що Антель не дає мені спокою ні вдень, ні вночі... особливо вночі... - тяжко зітхнула я і зрозуміла, що щойно озвучила це вголос. Різко почервоніла й не одразу подивилася на Фаля. А той сидів і посміхався, я ще більше почервоніла.

- Антель зняв з мене всі артефакти. Потрібні мені він створювати не дає, навіть трави мені не доступні. 

- Ясно, не будемо загострювати на цьому увагу, я бачу, як тобі ніяково. Краще скажи, ти шукала спосіб як витягнути Ванзеля зі стазису?

- Шукала, навіть знайшла потрібну літературу, але дістатися до неї не встигла. Наше з ним весілля зайняло всі мої думки. А потім Антель весь час був поруч і я... загалом, усі думки з моєї голови вилітають, коли він поруч...