Раді Вас бачити!

========== 10 ==========

Біля струмка я провела не менше години. Мана пішла, але палкі поцілунки, що синюватими набряками прикрашали шию і ключицю, приховати не вдалося. Вуста покусані, а груди досі були збуджені. Чергові бризки води допомогли вгамувати серце, що різко калатало, і я все ж прийшла до тями.

Повертатися до хлопців було соромно. Навіть не уявляю, що вони чули, але швидше за все встигли зацінити мої свіжі засоси. Це одна з таємниць, якою юна леді нізащо б не поділилася з подругою. Те, що зі мною проробляє Антель у наших снах, навіть зараз викликає в мене величезне почуття сорому і мурашки під шкірою.

Коли я підійшла до хлопців, вони про щось бурхливо сперечалися, але почувши мої кроки, різко замовкли. Я опустила голову, не змогла пересилити себе і подивитися їм в очі, мені було занадто соромно. Тому я підхопила ковдру з подушкою, яку мені дбайливо принесли, і, буркнувши під ніс, що в моєму сховищі ніяка магія не проб'ється, поспішила сховатися від хлопців. Вони спочатку застигли, а потім обидва кинулися мене наздоганяти. Дідько. Так і знала, що доведеться порозумітися.

- Гей, Нінель! А-ну стій! Ти нічого не хочеш нам пояснити? - першим мене наздогнав Ванзель, я вже майже дійшла до свого ліжка

- Ні, не хочу! Хіба ви не бачите, як мені ніяково? - бентежачись і з червоними щоками, я все ж поглянула на них. Ванзель стояв похмурий, схрестивши руки, Фаль стояв поруч з цікавістю в очах. Я приречено важко зітхнула.

- Це взагалі моє особисте! Але раз ви стали свідками, то думаю, деякі аспекти я все-таки маю пояснити... Це все татуювання. Нас з Антелем притягує одне до одного, адже шлюбне тату створювалося для того, щоб скріпити наш союз. Це дуже сильна магія. І мені вдавалося дивом так довго триматися від імператора якомога далі. При зближенні наші татуювання стали впливати на нас, і тепер зворотної дороги немає. Якщо я не буду з імператором, ці татуювання зведуть нас із розуму. У снах Антель добирається до мене і... загалом... неважливо... мені потрібно якнайшвидше знайти хоч одного ровена, може, він допоможе мені приборкати родову магію, і я зможу вигадати щось із цим татуюванням. У цьому місці жодна магія не діє, тут із нами буде все гаразд, - випалила я, сподіваючись, що від мене відчепляться.

- Твої засоси та припухлі вуста яскраво свідчать, чим саме ви займаєтеся у твоїх снах! - проричав Ванзель, від чогось злий, його аж трусило, руки стиснув у кулаки. Ніби я його зрадила...

- Ванзель! Це взагалі не твоя справа! Второпав? Я не збираюся перед тобою виправдовуватися! Так вже склалося, що тепер ви знаєте деякі аспекти мого життя, і вже повір, я зовсім цьому не рада, мені було простіше без вас! - фиркнула я і сіла на ліжко, показово відвернулася, натякаючи, що розмова закінчена. Ванзель фиркнув і, розвернувшись, швидко пішов на вулицю, Фаль мені підбадьорливо посміхнувся і побіг за другом. А я важко зітхнула. Впала головою в подушку і вирубилася.

Мій нічний інцидент ми вирішили більше не обговорювати. Прокинулися, перекусили, скориставшись моїми колишніми запасами в родовому притулку, і я змушена була відкрити хлопцям ще одну таємницю. Рушила за книжковий стелаж, потягнула потрібну книжку, стіна від'їхала, відкриваючи прохід у ще одне, не менш величезне приміщення.

Тут зберігалося все можливе, на будь-який випадок: книжки, артефакти, зілля, компоненти, трави, одяг, меблі, побутове приладдя, зачарована їжа, що за потрібного заклинання виходить зі стазису та стає свіжою й ароматною - загалом, ще багато чого, та й усього не описати словами.

Ванзель і Фаль, побачивши все це, присвиснули.

- Ну нічого собі! Непогано ти тут, однак, влаштувалася! - Фаль зайшов перший і зацікавлено все оглядав. Ванзель ішов слідом, усе ще був похмурим, але тим не менш теж кидав цікаві погляди на речі навколо.

Навіть здивувалася, як швидко вони звикли до мого справжнього імені. А мені, звичайно ж, було приємно чути ім'я, дане мені при народженні. До Сірель хоч і звикла, але воно завжди мені було чуже.

- Ого, Нінель! Це ж книга Семіверіїв! В імператора знаходиться копія. А в тебе оригінал? Ти хоч уявляєш, що засвіти ти її, у світі може початися війна через знання, що зібрані в ній? - стурбовано втупився на мене Фаль.

- Саме тому, Фаль, поклади цю книгу на місце і забудь, що ти її в мене бачив! - суворо сказала я, і вже відвернувшись, додала:

- На кожній присутній тут книжці є наш родовий артефакт, і якщо книжка покине межі цієї кімнати, то вона просто перетвориться на труху. Щоб ти там не задумав, не раджу! - усміхнулася я і пішла далі до свого столу. Внизу, біля столу стояло два ящики, насичені моєю магією артефактів. У першому ящику були артефакти на всі випадки життя, другий же ящик був забитий тільки моїми магічними накопичувачами.

Порившись у першому ящику, я дістала два однакові артефакти і вручила хлопцям.

- Це що? - обидва здивувалися.

- Квиток у ваше нове життя, про всяк випадок!

- Тобто?

- Цей артефакт личини, як був у мене. Це запасний варіант, якщо раптом на вас, принци, нічого доброго не чекає. Ви зможете почати нове життя, бути магом вогню і води, тільки під іншим ім'ям.

- І знову вчитися? По третьому колу я вже не переживу! - застогнав Фаль.

- У мене дві освіти й обидві з відзнакою. І повір, я не шкодую. Ось тільки це вже не важливо. Антель майже дістався до мене. Мені потрібно діяти швидко. Знайти ровена, до кінця пізнати свою родову магію. Я сподіваюся, що зможу розірвати наш зв'язок і почати нарешті нормальне життя! - задумалася я.

- Зараз! - покопалася ще в шухляді, дістала ще по парі артефактів. Два старих сувої і пергамент. Приклала свій саморобний артефакт, і сувої з папером спалахнули, здавалося, що на місці залишаться лише вуглинки, але пергамент виявився цілим, та ще й із потрібною мені інформацією. Від руки настрочила два однакових заклинання і разом із сувоями та артефактами вручила хлопцям.

- Ось цей сувій, за допомогою ось цього заклинання, - вказала я на аркуш, написаний мною, - опиниться в Бібліотеці Життя, і коли за твоїм новим "Я" захочуть підняти інформацію, то знайдуть усе, що на ньому. Цей артефакт, - тицьнула я на їхні каблучки із зеленим камінням, - сховає ваш справжній резерв і потенціал, а цей, - вказала на другий нерозпізнаний предмет, - каблучка портальна, спрацьовує тільки один раз. На жаль, в Академії цього не вчать, це моя власна розробка, тому використовувати можна тільки раз.

- Почекай, Нінель! Ти хочеш сказати, що нам зараз доведеться відмовитися від долі принців і почати нове життя?

- Це план "Б"! Якщо в мене нічого не вийде з родовою магією, я ще спробую вмовити Антеля не чіпати вас і повернути всі привілеї та повагу, - невдоволено фиркнула я, а сама полізла по артефакти. Мій резерв був виснажений, і навіть ніч міцного сну не змогла повністю мене відновити.

Наповнила свій резерв артефактами, взяла кілька порталів, щитів... загалом, обвішалася брошками, каблучками і кулонами, і сповнена рішучості, пішла на вихід. Хлопці пішли за мною, не кажучи ні слова.

- Зараз потрібно активувати Камінь спорідненості! - покопалася у своїй сумочці й витягла звідти потрібний камінь. Активувала його. Камінь засяяв. Перед моїми очима в прискореному темпі стали проявлятися картинки місцевості. Ці картинки миготіли перед очима не тільки в мене. Ванзель і Фаль теж їх бачили. Але особисто я не впізнавала. Мені весь час показували обличчя старого і всі можливі картинки природи, всі вони вели до коричневого будинку в центрі місцевості, яку я не впізнавала.

- Це Червоні гори на кордоні імперії! - вигукнув Ванзель, камінь немов почув і почав показувати картинки, що, починаючи з Червоних гір, вибудовували маршрут до цього лісу і до цього будинку. Стало зрозуміло, де шукати мого найближчого родича і як туди потрапити. Тільки ось ці самі Червоні Гори я не впізнавала, бо ніколи там не була. Зате тепер я знаю, що, діставшись туди, без проблем зможу знайти той самий ліс і будинок. Так-а-а... якби не Ванзель, ніколи б не знайшла це місце.

Тепер я знаю, куди прямувати.

- Так-так, у мене три портальні персні (дорога туди й назад) і один про всяк випадок, налаштований виключно на мій родовий притулок, - зняла перший перстень і віддала його Ванзелю.

- Оскільки ти дізнався місцевість, то тобі й відкривати портал! - пояснила я свою позицію. Ванзель довго витріщався на перстень, приречено зітхнув, заплющив очі, зосередився, вплів трохи своєї магії і кинув недалеко від себе перстень, на тому місці утворився портал.

- Ось і чудово! - кинула я і вже майже ступила в портал, Ванзель схопив мене за руку і підштовхнув до себе.

- Почекай, Нінель! Ти впевнена, що це не небезпечно? - дедалі частіше помічаю у Ванзеля стурбований погляд.

- У мене немає вибору! І вам необов'язково йти зі мною! Усе, що потрібно вам для нового життя, я вам дала. Ви можете почекати мене тут, я постараюся знайти ровена і сподіваюся, він зможе знайти спосіб прибрати шлюбне тату, а якщо я не зможу втекти від Антеля, то постараюся замовити за вас слівце. У моєму притулку безпечно, можете залишатися тут, скільки буде потрібно.

- І пропустити найцікавіше? Ну вже ні! - безтурботно розсміявся Фаль і швидко ступив у портал, я вирвалася з руки Ванзеля і пішла за Фалем, а Ванзелю, фикнувши матюкаючись, більше нічого не залишалося, як піти за нами.

- Ось тобі на! Друже, схоже, ти перестарався! - звернувся Фаль до Ванзеля, я озирнулася і зрозуміла, що ми біля підніжжя тієї самої Багряної Гори, нам треба буде на неї піднятися, щоб потрапити до лісу, де має бути розташований потрібний мені коричневий будинок.

- Я взагалі здивований, що артефакт нас так близько переніс, зазвичай до потрібної мети на такі відстані портал переміщає не близько, а два-три дні шляху, а нам всього день потрібно витратити.

- Значить, не будемо гаяти часу! - надихнулася я і рішуче рушила вперед. Хлопці кілька секунд постояли на місці й побігли за мною.

- Рижик, а Рижик! Розкажи про свою загадкову родову магію! Я настільки вражений твоїм резервом і потенціалом, це ж яка сила була! - Фаль порівнявся зі мною. Настрій у нього був гарний, він ніби був задоволений обставинами, що склалися, на губах блукала пустотлива усмішка.

- Може, краще залишимо цю тему? - спробувала я заперечити, озирнулася на Ванзеля, він ішов слідом мовчки, але уважно нас слухав.

- Не мені одному цікаво, правда, Ванзелю? - Фаль обернувся і посміхнувся йому, той просто кивнув, - До того ж нам не буде нудно, я ось навіть готовий тобі розповісти, чому ми з Ванзелем двічі закінчили академію, хоч і причини в нас різні.

Я помовчала якийсь час, а потім вирішила виговоритися, все-таки більше ні з ким, окрім професора Чіні, я так вільно і відкрито не розмовляла. Розповіла Фалю все, що знала про свою родову магію. Поділилася подробицями того дня, коли вбили моїх батьків і загинув імператор.

Йшли ми довго, тому я і про своє дитинство, і про наші стосунки з Антелем розповіла.

- Тобто, якби не жадібність Імператора і його прагнення володіти вашою силою, ти все одно б вийшла заміж за імператора? - після всього сказаного запитав Фаль, його обличчя не відображало більше тих радісних емоцій, після почутого він похмурішав і був серйозний.

- Ми з дитинства були разом! Я кохала його, досі пам'ятаю ті почуття. Але... те, що було тоді, і що зараз - це зовсім різні речі. По-перше, ми обидва виросли, Антель став імператором, і я не знаю, чи залишився він колишнім біловолосим магом, у якого я була закохана. Він занадто рано став імператором, швидко поринув у доросле життя... Історію вчила і знаю, що завдяки йому імперія виграла кілька воєн, зовсім юний імператор був змушений вбивати. А всі ці політичні інтриги...він тримався молодцем... - думки про Антеля в моїй голові спалахнули зовсім в іншому ключі. Я сумувала за ним, дуже хотілося знову його поцілунків, дотиків, важко про нього не думати. Розмовами трохи відволікаюся, але боротися з впливом татуювання мені стало дуже й дуже важко.

- Отже, ти все-таки стежила за його життям? - піднявши допитливо брову, втрутився в нашу розмову Ванзель.

- Звичайно стежила, я повинна була знати, хоча б де він перебуває, адже я весь цей час ховалася! - пояснила я, - Ну, а по-друге, це все шлюбне тату, воно сприяє нашому зближенню. В очах імперії я досі вбивця імператора, і я прекрасно знаю, яким має бути моє покарання. А я жити хочу! Та в мене й вибору тоді не було. Я вам уже розповідала.

- Ну добре, припустімо, ми знайдемо твого старого, і ти, можливо, за допомогою магії ровенів зможеш зруйнувати шлюбне тату, що ти будеш робити потім? Ти не хочеш довести імператору, що його батько вбив твоїх рідних і ти захищалася?

- Перші два роки, коли я вчилася на артефактника, таке бажання було. Але я прекрасно розуміла, що Антель мене слухати не стане. Я бачила зведення. Мантей був присутній на кожному важливому заході, брав участь з імператором у війні, він занадто близько до нього підібрався, Антель довіряє йому більше. І я намагалася сказати Антелю про батька на балу, він мене навіть слухати не захотів. І думаю, якби не магія татуювання, то під час зустрічі з Антелем, він би, не роздумуючи, убив мене. Можливо, показово, перед імперією провів би страту, - закінчила я свої ось такі невеселі думки.

Далі ми йшли мовчки, кожен думав про своє. Поки не настав час привалу. Потрібно було влаштуватися на нічліг.

Вибрали місце, схоже на нішу біля скелі, і розташувалися там. Весь цей час, поки ми мовчали, у моїх думках знову був Антель. Дивом не зірвалася, щоб побачити його наживо, але ж варто тільки поцілувати Фаля або Ванзеля, і він з'явиться... Ні, треба гнати від себе такі думки. Далеко й подалі, чорт забирай.

Ніч просто неба, без магічного захисту, дала про себе знати. Крізь гущу туману я побачила Антеля, він був надто напружений, стояв у тіні дерева і, побачивши мене, зірвався. З диким поглядом пригорнув до себе, схопив мене за потилицю і жорстко впився в мої вуста поцілунком. Ми цілувалися хвилин п'ять, поки одночасно не перервалися віддихатися.

- Нінель! - навіть якось проричав він, - Я божеволію від тебе! Невже ти не відчуваєш те саме? Це татуювання, воно вже стало мучити мене, Нінель. Ти мені потрібна! Як повітря, як кров, що тече по моїх венах, Нінель! О, Нінель! - Антель знову поцілував мене, і я з такою ж спрагою цілувала вимогливі вуста, пестила язиком і вбирала в себе його подих. Такий потрібний зараз, один подих на двох.

- Скажи, де ти! Ну ж бо, маленька! - крізь град поцілунків випитував Імператор.

- Не можу! Так не можна, Антель! - я намагалася триматися здорового глузду, вхопилася за нього і спробувала відштовхнути від себе бажаного чоловіка, - Це не правильно! Насправді ти не хочеш мене! Це все обряд! - приречено сказала я, спостерігаючи, як важко дихає чоловік, жовна заходили в нього на обличчі, мої слова розлютили його, схоже, він теж на коротку мить зміг узяти себе в руки...

- Це все неважливо зараз! - Антель знову штовхнув мене до дерева, затиснув мене своїм тілом і руками болісно стиснув мої груди, я скрикнула, а імператор різко накрив мої вуста своїми, знову, наче ураган, увірвався до мого рота, приємні погладжування моїх сосочків замінили ті брутальні рухи, задоволення розтеклося по моєму тілу, а руки самі лягли на його плечі. Тверді м'язисті груди сильніше втиснули мене в стовбур дерева, я відчула животом, наскільки знову велике бажання чоловіка.

Рука Антеля зіскочила з грудей на моє стегно, я слухняно закинула свою ногу Антелю за спину, адже він рукою направляв мене. Тією ж рукою він стиснув мої м'які півкулі, я знову застогнала, задоволення заповнило мої відчуття. І мені в промежину ткнулася тверда плоть, як добре, що нас розділяли ще його штани.

- Антелю! - вигукнула я, коли поцілунками імператор став спускатися по шиї до ключиці і болісно-приємно прикусив мою шкіру.

- Неллі! Дівчинко! Скажи, де ти! Я втрачаю голову від тебе! - Рука Антеля знову торкнулася соска, і я ще голосніше застогнала.

Сповнена бажання і занадто збуджена, я почала чути, як мене звали на ім'я. Стала зникати і перед тим, як прокинутися, почула погрозу імператора, що він зараз зробить усе, щоб мене дістати.

- Нінель! Ти прокинулася! Слава Богам! - цього разу переді мною стояв, схилившись, Фаль. Ванзель сидів розлючений на своїй імпровізованій лежанці, він гнівно пропалював мене поглядом.

- Так! Дякую! - хрипким голосом відповіла, здається, я так стогнала, що зірвала голос. Як же соромно. Mамоньки.

Щоки почервоніли, і я сором'язливо опустила погляд. Фаль лише посміхнувся спокусливо і провів рукою по моїй щоці, чим змусив подивитися на нього. У нього була така спокуслива усмішка, ніби він зі мною фліртує. А може, це я ще не відійшла від Антеля, що дії хлопця змушують мене думати таке.

Хоча ні, руки своєї Фаль так і не прибрав, а я просто завмерла, коли Фаль подивився на мої вуста.

- Фантарілель! - прикрикнув Ванзель, на що Фаль просто хмикнув і відсторонився.

- Двічі за ніч тебе імператор, сподіваюся, не відвідує? - крізь зуби запитав Ванзель, говорити я не могла, тому просто заперечно замотала головою.

- От і чудово, давайте спати, скоро світанок! - пробурчав Ванзель і показово ліг на бік, відвернувшись від нас. Фаль мені посміхнувся і пішов за прикладом друга, я ж ще довго крутилася, насправді боялася повторення і заснула майже на світанку. Здавалося, я задрімала всього на півгодини, і мене почали будити хлопці.

Зібралися і поснідали в тиші. Фаль намагався жартувати, але в нас із Ванзелем не було настрою навіть розмовляти.

До обіду ми обійшли гору й опинилися на роздоріжжі, куди йти далі, ніхто не знав, картинки з каменю бачили всі, але варіантів не було. Довелося діставати камінь і активувати його ще раз. Тільки ось зробити це ми не встигли. Почули виття і гарчання, швидко обернулися і побачили три величезних чудовиська. Усі троє вкриті шерстю, розміром з ведмедя, кігті неприродно довгі, шаблезубі пащі з гострими і величезними іклами, а над ними чорний серпанок. Мало того, що вони до жаху страшні й масивні, що легко загризуть нас усіх трьох, так вони ще й магією володіють.

- О, мій боже! Це матини! Я думав, ті особини, що ще залишилися живі, зараз під захистом Корпорації істот, що вимирають, їх у цілому світі залишилося всього чотири і всі вони в заповіднику Корпорації!

- Схоже, це невраховані особини!

- Ще скажи, що їх убивати не можна!

- Так таки не можна! - поки друзі сперечалися між собою, один із хижаків кинувся на нас, перед тим, як напасти, він запустив магічні чорні стріли, що вдарилися об наші щити. Незадоволена істота завила, немов кличучи союзників, тепер уже всі троє на нас гарчали і готувалися до нападу. Чорний серпанок кружляв навколо них і полетів до нас.

Безперервні голки відскакували від наших щитів, які вже починають розряджатися.

Першою не витримала я, відгородила себе стіною вогню і запустила вогняну кулю в крайнього матина, що атакував. Тварина проковтнула мій вогонь і ще більше розлютилася, знову пролунало виття і всі троє кинулися на нас. Якщо магію ми б ще втримали, то пряме зіткнення з хижаками ми б не витримали.

Мене відштовхнув Ванзель, знайшов десь товсту палицю і замахнувся на звіра, відштовхнув мене, і я покотилася в кювет. Стало справді страшно. Але ще страшніше стало, коли я уявила, що ці монстри просто вб'ють хлопців. Я вискочила з кювету і побачила, що хлопці вже на межі своїх потенціалів ледве утримували чудовиськ закляттями. У мене не відразу вийшло сконцентруватися. Зовсім недавно я практикувала вогняну воронку, один маг створив це закляття для знищення будь-яких сутностей. Але проблема в тому, що це закляття жере занадто багато магічного резерву.

Почувши крик Фаля, я, більше не роздумуючи, вискочила вперед і, прочитавши потрібне закляття, змахнула руками, в очах нічого, окрім вогню, не було видно, але внаслідок цього матінів закрутило, істоти ревли й кричали, поки не перетворилися на попіл.

Після того, як закляття розвіялося, я знесилена впала на коліна.

Пів години в нас пішло на те, щоб привести себе до ладу. Фаль був поранений, кілька чорних голок, тонких на кінчику і товстих на кінці, витягли ми з Ванзелем з його ноги. Обробили рани, і незабаром Фаль уже міг стояти сам. У нас із Ванзелем були лише легкі подряпини.

- Рижику, я приголомшений! Чи знаєш ти, що вогняну лійку змогли створити лише двічі за життя, і то найсильніші маги світу всього? Скільки ж у тобі сили?

- Недостатньо, бо зараз я падаю з ніг від перевтоми, і ми надто близько від мети, немає часу на відпочинок, я активую камінь! - тут же полізла в сумку і, дістаючи камінь, не захотіла звертати уваги на те, що він неприродно сяяв.

- Стій! - крикнув Ванзель, але було пізно, я вже активувала камінь. Перед нашими очима закрутилися картинки, вказуючи шлях. Місцевість ми впізнали і стало зрозуміло, куди йти. Світіння зникло, камінь випав із моїх рук, відкотився від мене, і з нього з'явився дух Стихій. Мама дорога. Камінь наситився моєю магією, тому так світився, а я не послухала Ванзеля, і тепер дух Води злобно дивився на нас.

- Та ви знущаєтеся! - пробурмотів Фаль. У нього полетів перший удар. Величезна водна сфера розбила вщент його щит. Я роздала свої артефакти резерву магічної сили, моя магія заряджала наші щити. Ми трималися разом, і це нам не допомогло. Дух створив стіну води, запустив її в нас, і наші артефакти, прийнявши удар, розкололися, випускаючи в порожнечу всю магію, що зберігали. Ми залишилися без захисту, виснажені й майже магічно спустошені. Ванзель вийшов уперед і, зібравши свій потенціал, запустив водяну сферу в духа, але рівень удару був недостатньо сильним, оскільки Ванзель майже весь свій магічний резерв витратив на матинів. Дух на якийсь час застиг, але від удару не постраждав, лише ще більше розлютився. Я відволіклася на Фаля, який, схопивши мене за руку, спробував випхати мене з поля болю, тож я пропустила той момент, як дух, накопичивши сили, запустив величезну водяну кулю у Ванзеля, від якої той не зміг ухилитися. Тіло Ванзеля опинилося посеред водяної кулі й застигло, немов хлопець там завмер. Я закричала й інтуїтивно запустила вогняну атаку в духа, який просто відмахнувся від неї. Фаль застиг на місці, а в мене від жаху підкосилися ноги.

Хтось намагався підняти мене на ноги, але мої ноги просто роз'їжджалися.

Мій мозок, мабуть, не був готовий зіткнутися з такою жахливою ситуацією, я вже готувалася до смерті, як раптом мої відчуття різко змінилися. Мене захлеснуло чорною хвилею гніву. Ревнощі і лють зайняли всі мої думки. Татуювання на руці до неможливості палило, і решту я ніби збоку спостерігала. Помах рукою, і бірюзове сяйво відкрило для мене портал. Я, не роздумуючи, в нього зробила крок, і застала момент, коли дівку, що притискав до себе Антель, відкинуло від нього з такою самою силою, як і Ванзеля від мене, і Антель подбав про неї. Начепив, мабуть, захисний артефакт, бо дівчину знатно підкинуло, вона лише впала на підлогу.

А мене поглинули ревнощі! Як сміла вона цілувати мого чоловіка? МОГО! У руках утворилася вогняна куля і майже зірвалася з моєї руки в бік дівки, як за руку мене схопив Антель.

Магія льоду полилася до моєї руки з вогненною кулею, яка перетворилася на крижинку і скотилася важким ядром мені під ноги.

- Геть пішла! - крикнув Антель і на мить повернувся до тієї панянки, - Ти чудово впоралася, Коріль! - дівчина фиркнула, але підібравши спідниці, швидко зникла, залишивши нас двох. Значить, ця грубість їй призначалася.

- Нінель! Серце моє, пристрасть моя! Ось ти нарешті зі мною! - від надлишку емоцій у мене ноги підкосилися, і Антелю довелося мене ловити.

- Що таке? - імператор уважно мене роздивився, і після побаченого лише ще міцніше до себе притиснув.

- Хто посмів? - рикнув він, - Хто посмів завдати тобі такої шкоди? Маленька моя! - Антель ніжно торкнувся моїх вуст, а я не могла чинити опір, адже хотіла того ж. Такі погляди, такі слова... будь-якій дівчині і в будь-якій ситуації будуть приємні, а що до мене, то я просто потекла. Сама накинулася на Антеля, заглиблюючись у поцілунок, наче мандрівник дістався джерела. Тяга була до Антеля непереборна. Зарилася руками в його волосся і сильніше притиснулася до сильного торсу.

Імператор загарчав, опустив руки на мою сідницю, стиснув м'які півкулі й притягнув мене за сідницю до свого паху, щоб я відчула скам'янілість у його штанях.

- Відчуваєш, що ти зі мною робиш, Неллі? Хочу тебе до помутніння розуму! - прошепотів Антель і почав рухати нас у напрямку до ліжка. Лише на якусь мить я дозволила зародитися сумнівам, як немов спалахом у голові виникли останні події.

- Антель! Будь ласка! Ти маєш допомогти мені! - перериваючи поцілунок, прошепотіла я невпевнено, і застогнала в голос, коли імператор опустив тканину сукні в районі грудей нижче і зайнявся моїм соском.

- Допоможу! Зараз допоможу, серце моє! Зараз нам обом буде добре! Не можу терпіти до весілля, це все ти винна! - знову проричав Антель і впився вустами в мої груди. Я прогнулася в спині й відкинула голову назад, голки задоволення поширилися по всьому моєму тілу.

Але я знову постаралася взяти себе в руки, у слабкій спробі відштовхнути від себе чоловіка я знову змусила його звернути на себе увагу.

- Ні! Антелю, ти не зрозумів, прошу, допоможи моїм друзям! - кинула погляд на бюрозовий портал за спиною імператора і прийшла до тями на якийсь час, а потім зрозуміла, що вже могла запізнитися, тож вирвавшись з обіймів, побігла в портал. Антель схопив мене за руку, міцно стиснув її і пішов за мною. Коли я вийшла з порталу, дух запустив величезну кулю в Фаля, і той уже фізично не зміг ухилитися, Фаль опинився всередині кулі, завмер із здивованим виразом обличчя, коли побачив мене з імператором.

- Ні!!! - кинулася я до друга, але Антель і тут мене втримав. У нас полетіла атака духу, водна куля, але мені зараз було байдуже, я знову майже осіла від відчаю, а потім, усього за одну мить магія льоду зірвалася з рук імператора і заморозила атаку духу.

Мабуть, розгледівши в Антелі гідного супротивника, Дух від нас відвернувся і рушив до своїх жертв, простягнув до них руки, і водні кулі стали зменшуватися, не знаю, що ця хрінь робить, але розумію, що нічого доброго з Ванзелем і Фалем не буде.

- Врятуй їх! Благаю! - повернулася я до Антеля і попросила, мало не плачучи. Антель насупився і схрестив руки.

- І навіщо мені це робити? Он той блондин тебе цілував, а другий - зрадник, пішов за вами... Зараз дух поглине їх, і на дві проблеми стане менше, а тебе я більше не відпущу! Мені нема сенсу їх рятувати. Шкодую лише, що не сам уб'ю! - з усією суворістю заявив імператор.

- Ан, прошу! Благаю! Я зроблю, що завгодно! Тільки прошу, врятуй їх! - з приреченістю в голосі просила я, Антель думав, здавалося, цілу вічність, поки не посміхнувся мені.

- Якщо я це зроблю, ти обіцяєш вийти за мене заміж, більше не тікати від мене і не використовувати свою вогняну і родову магію на шкоду мені або для втечі? - я швидко закивала головою, я була згодна зараз на що завгодно, аби хлопці залишилися живі.

- Не чую, Нінель! Ти будеш моєю? - Дух у цей момент майже дістався до тіла Ванзеля, хлопець став бліднути на очах.

- Так! О, Боги, Антель! Я вийду за тебе і обіцяю не використовувати свою магію тобі на шкоду або для втечі! - швидко протараторила я, - Врятуй же їх швидше! - зажадала я.

- Хай буде так! - Антель посміхнувся від душі і грюкнув у долоні, магія закрутилася м'якими сніжинками навколо його рук, потім крижаний потік попрямував у духа.

Дух завмер і став покриватися товстим шаром льоду. Поки не замерз, повністю перетворившись на крижану скульптуру, потім скульптура затремтіла і розсипалася на дрібні шматочки.

- Ти ж у курсі, що духа стихій неможливо вбити? Він збереться заново знову, тільки буде ще в сто разів злішим і зібратися він зможе, наситившись від твоєї магії.

Антель незадоволено примружився, немов щось обмірковуючи, потім знову потягнув свою магію до двох куль, ті теж вкрилися крижаною кіркою та обсипалася на підлогу. &