Раді Вас бачити!

========== 11 ==========

- І коли ж ця грандіозна подія? - Антель усміхнувся на моє запитання.

- Вже не дочекаєшся? - з глузуванням відповів він.

- Ні! Просто занадто багато запитань у мене!

- Наприклад? - Антель глибоко вдихнув і нарешті випустив мене зі своїх обіймів, відступив трохи від мене і заклав руки за спину, на обличчі знову жодного грама емоцій, надто умиротворене. Ніби не він щойно так палко притискав мене до себе, він знову взяв під контроль свої емоції. Мені навіть якось завидно стало. Мені ще далеко до його самоконтролю... а з якою легкістю він духа стихій знищив, це ж яка сила у нього. О, Боги, дайте мені сил!

- Невже немає способу зняти шлюбне тату? Ти ж не кохаєш мене, Ан! Ненавидиш, за те, що батька вбила, і напевно просто чекаєш, коли зможеш позбутися шлюбних кайданів, щоб прилюдно стратити мене!

- Відповідаючи на твоє перше запитання, то ні, Нінель! Способу розірвати ці шлюбні пута, не вступаючи в шлюб, я не знайшов. Повір, шукав! А з приводу ненависті, ти не права! Я кохав тебе, Нінель! І дуже сильно! Нехай тобі було 10 і для тебе це було дитячою закоханістю, але мені було 15, і хоч я і був ще юний, але прекрасно усвідомлював, що почуття до тебе були реальні, це була не банальна закоханість. Я щиро кохав тебе всім серцем! - видав Антель, а я від здивування замовкла, не очікувала таких слів від імператора.

Помітивши мій здивований і ошелешений погляд, Антель продовжив:

- Це я до того, щоб ти не думала, що я ненавиджу тебе. Весілля необхідне нам обом.

- Весілля? Адже це шлюбне тату штовхає тебе на цей крок!? А далі, що, Ан? Що буде зі мною? Коли ти відпустиш мене і моїх друзів? Та й, чи відпустиш... - останню фразу я буквально прошепотіла.

- Далі? Ти подаруєш мені спадкоємця, і я тебе відпущу! - спокійно відповідає він, а я ж повітрям подавилася.

- Що значить спадкоємця подарую, і що значить відпустиш? Це як взагалі? - я була настільки ошелешена, що не передати словами.

- То й значить, деяку інформацію я все ж таки роздобув... Після одруження татуювання ослабне, має принаймні. Сподіваюся, мені не буде так зносити дах від тебе....

- У згадках про подібні обряди йшлося про те, що після народження дитини магія сходила нанівець, вважалося, що поява спадкоємця була останньою стадією для обряду, магія розсіювалася. Тому, маленька, ти зможеш піти від мене тільки коли народиш мені дитину, - закінчив Антель, а я, як німа риба, тільки відкривала й закривала рот, я була настільки шокована почутим, що з боку напевно мала безглуздий вигляд.

- А що значить: народжу і ти відпустиш? Ти вважаєш, що я, як мати, зможу залишити своє дитя? - не вірячи в те, що відбувається, прямо запитала я.

- А тебе ніхто не питатиме, Нінель! Ти хочеш свободи і, напевно, втомилася тікати, тому просто зроби як я кажу, і ми обоє будемо щасливі! - випалив він і попрямував до дверей, потім зупинився і знову повернувся до мене.

- Це будуть твої покої, я пришлю служницю, вона допоможе тобі. Весілля буде через місяць, стільки потрібно часу, щоб дістатися до нашої імперії єдиному ченцю, що ще здатний здійснити цей ритуал. А зараз мені краще залишити тебе, Нінель, інакше зірвуся. Бісів обряд вимагає, щоб у шлюбну ніч тебе не торкався чоловік, і повір, я докладаю чималих зусиль, щоб просто зараз не накинутися на тебе, коли ти нарешті зі мною! - кинув він на останок, потім зник за дверима, залишивши мене ошелешену наодинці. Надто багато подій за сьогодні, надто багато лякаючої і такої шокуючої інформації.

Не знаю, як довго я стояла, немов у прострації, але отямилася від того, що мене хтось кликав.

- Пані? Пані, з вами все гаразд? - почула я тихий голос перед собою, потім зосередилася на голосі й нарешті побачила перед собою юну дівчину, худорляву, волосся укладене в тугу косу. Сама дівчина одягнена скромно, а в очах повна слухняність.

- Мене звуть Аріель, пані! Я ваша служниця. Його Величність призначив мене до вас помічницею. - продовжила говорити дівчина.

- Чому ти називаєш мене "пані"? - здивувалася я.

- Ну як же ще називати наречену імператора? - абсолютно спокійно відповіла та, - Я зараз допоможу вам роздягнутися і прийняти ванну, а потім ми виберемо вам сукню, вас чекатимуть на вечерю! - промовила служниця і вже почала стягувати з мене запилений і брудний одяг.

- На яку ще вечерю?

- Його Величність імператор представить вас близьким і родичам! - просто відповіла вона, потім пішла, мабуть, у ванну кімнату, щоб набрати воду.

Ванну я приймала мовчки, обдумуючи, як бути в ситуації, що склалася. Я опинилася в ще гіршому становищі, ніж будь-коли була. Ванзель і Фантарілель у ролі заручників зараз у Антеля. Це важіль тиску на мене. Адже я прикипіла до цих вінценосних телепнів. Та й не готова я чиїмось життям ризикувати. Ось тільки ультиматум жахливий.

Як же самовпевнено він повідомив про те, що я маю народити йому дитину і що після цього він і радий буде викинути мене зі свого життя, тільки ось я з цим не згодна. Яка нормальна мати кине свою дитину? Мені б хотілося думати, що я все-таки нормальна, адже батьки ростили мене в любові й розумінні.

Умови про дитину просто жахливі, і в мене розболілася голова від таких роздумів. Нічого не можу придумати, поки що в мене просто немає виходу, і втекти не варіант, тим паче я дала слово, що не втечу через хлопців.

Часу у ванній я провела досить-таки багато, Аріель мені раза 4 підігрівала воду. Та й що брехати самій собі, я просто скучила за нормальною ванною.

Аріель допомогла привести моє тіло до ладу. Дрібні садна намазала загоювальною маззю, тіло натерла олією, яка шалено пахне. Волосся висушила за допомогою магії повітря, ще й укладку зробила. А я здивувалася, що маг повітря прислуговує в палаці, а не є повноцінним магом.

- Ви напевно хочете запитати, чому маг повітря є прислугою? - вгадала моє запитання Аріель.

- Тільки хотіла запитати, - погодилася я.

- Усе просто, я маг-напівкровка, повноцінним магом повітря мені не стати, тому я могла вибрати будь-яке, скромніше місце роботи, тут працює моя матінка, і мій вибір був для мене очевидний. Ви не думайте... якби в мене була можливість розвинути мій дар, я б, звісно, поїхала в академію, але мої сили настільки мізерні, що тільки ось і вистачає, просушити щось та вітер злегка поганяти, - пояснила дівчина, більш ніж достатньо, тож у мене запитань до неї з приводу її магії не лишилося.

Аріель допомогла мені вдягнути обрану нею ж сукню, мені просто було байдуже, у що одягатися, і, підправивши мій зовнішній вигляд, підвела мене до дзеркала. Я навіть не повірила, що бачу себе у відображенні. На мене дивилася витончена леді, гідна бути нареченою імператора, принаймні за зовнішнім виглядом.

Зелена сукня, що переливалася кольорами через розсипи каміння, відкриті плечі, сміливе, відкрите декольте, тонка талія, що підкреслювалася тоненьким золотим ремінцем, і спідниця, яка струмливилася до низу.

Мої руді локони красиво обрамляли обличчя з довгими пишними віями, червоний колір губ привертав увагу, якої мені не дуже-то й хотілося.

- Пані, ви до неможливості прекрасні. І не дивно, що імператор стільки вас шукав... - обмовилася служниця, я вирішила її проігнорувати.

- Проведи мене, будь ласка, на вечерю! - вирішила, чим швидше закінчу цей день, тим краще. Хочу побути сама і виспатися. Ще одна емоційна подія у вигляді вечері мене вимотає остаточно.

Аріель вела мене красивими коридорами палацу, я раз у раз крутила головою в різні боки. Архітектура і стилістика мене вражала. Тут дуже красиво. Є на що подивитися.

Незабаром ми опинилися у величезному обідньому залі. Аріель наостанок поклонилася мені і зникла. Варта, що стояла біля дверей, відчинила переді мною двері. Оголосили про мій прихід, і я опинилася в тому самому обідньому залі. Посеред величезного обіднього столу сидів Антель. По його праву і ліву руку сиділо кілька жінок і чоловіків. Я впізнала лише стару імператрицю, матір Антеля, що воліла зараз зовсім на мене не дивитися.

Антель встав і привітальним жестом запропонував мені зайняти місце біля себе. Антель як завжди був бездоганний. Білий довгий сюртук із позолоченими вставками. Високий комір, в тон штани такого ж кольору ховали під собою сильну і мускулисту фігуру чоловіка. Я навіть не відразу змогла себе подумки смикнути, щоб так на нього не витріщатися.

Привіталася однією фразою одразу з усіма, і присіла, прийнявши при цьому руку Антеля. Чоловік по-доброму посміхнувся мені.

- Нінель, я радий представити тобі найближчих мені людей. Маму мою ти маєш пам'ятати, - Антель вказав на постарілу жінку, що в моєму дитинстві викликала лише теплі почуття, зараз я навіть погляд її не можу на собі витримати. Вона вважає мене вбивцею власного чоловіка і їй байдуже, що він залишив мене сиротою, на моїх очах позбавивши мене мами й тата.

- Це мої довірені особи в особі друга і мого головного начальника особистої охорони - Остель де Рівва, - Антель вказав на молодого хлопця привабливої зовнішності. Широкоплечий і фігурою злагоджений. Волосся русяве, прибране в низький хвіст. Очі сірі, до пари своєму волоссю та вбранню. Дивився на мене хлопець з цікавістю, яку навіть не намагався приховати.

- Це його сестри - Орілель і Сорілель де Рівва... - наступні дівчата сиділи по обидва боки від Остеля. Дівчата були близнючками. Впевнено тримали спину і з такою ж цікавістю поглядали на мене.

- Це друг сім'ї, а також Воєначальник моєї Армії - Поль Дема Шон і його донька Коріль... - Антель вказував по черзі на тих, кого називав, а в останній представленої дівчини, доньки Воєначальника, я впізнала Коріль, ту саму, через яку шлюбне татуювання викликало мене. Антель скористався ним тоді, щоб закликати мене.

О, ця дівчина дивилася на мене важким і прямо-таки вбивчим поглядом.

Ми з нею точно подругами не станемо.

Решта дівчат такої неприязні так відкрито не виявляли, але те, що вони утрималися, ще не означає, що вони мене так само не зневажають.

- Ну, а це моя наречена, Нінель Еліза П'єр Одлі! - очі Антеля при цьому так сяяли і на обличчі з'явилася посмішка, що я просто не змогла не відповісти взаємністю. Навіть на якусь мить забула, де перебуваю. Але це була лише мить, обличчя Антеля знову стало холодним і відстороненим, я зібралася з думками, намагалася згадати етикет і рівно тримала спину.

Розмови як такої не було. Тривалий час ніхто нічого не говорив, поки Антель не розвіяв цю мовчазну обстановку державними запитаннями до чоловіків.

Я настільки занурилася в себе, що трохи сіпнулася, коли рука Антеля торкнулася моєї ноги під столом. Повернулася до нього, але він себе нічим не видав, свою увагу він приділяв Остелю. Уже хотіла відвернутися і скинути обурено його руку, як Антель повернувся до мене.

- Дорога моя Нінель, чи не складеш ти мені компанію... я б хотів показати тобі, наскільки прекрасний Імператорський сад? - я беззастережно кивнула й одразу ж встала, залишатися в такій атмосфері більше не могла. Досить і того, що я ледве витримувала колючі погляди на собі весь прийом.

Імператор ввічливо розпрощався з гостями і, запропонувавши свій лікоть, провів мене із зали.

Блукали ми коридорами палацу недовго. Зупинилися біля самих дверей, я вже відчувала квітковий запах, коли імператор, штовхнувши двері, запустив мене вперед.

Я навіть охнула від несподіванки. У житті такої краси не бачила.

Довга стежка, прикрашена цегляною кладкою, а по обидва боки розсаджено найкрасивіші та найрідкісніші квіти імперії. Все виглядало симетрично і заворожуюче. Також були і фруктові дерева, і дорослі дерева, що знаходилися тут з моменту створення самої імперії, а значить це не один десяток століть. Приголомшливо.

Найбільше мене привабило невелике поле білосніжних пилчастих троянд. Не чекаючи Антеля, я поспішила до цього дива і з придихом оглядала ці незвичайні квіти.

- Антелю? - навіть відчула, як сльози зібралися біля очей.

Одного разу 12-річний хлопчисько пообіцяв маленькій дівчинці, що коли він стане імператором, то заради мене створить дивовижний сад із білих і найрідкісніших квітів нашого світу. Пилчасті білосніжні троянди - дуже рідкісний вид рослин. Живляться вони магією землі, дуже вибагливі, і якщо їм щось не до вподоби, обсипаються за секунду, причому варто обсипатися хоч одній квітці, всі видимі й невидимі квіти, що поруч, того ж дня послідують їхньому прикладу. Ну, а якщо все влаштовує цю рослину, то цвітуть вони надзвичайно красиво. Пелюстки красиво розкриваються, а в середині блищить іскра, що відбиває промені сонця... це треба бачити. Ніяк не описати цю красу.

І ось через стільки років Антель зміг розвести таку кількість цих чудових і водночас вибагливих квітів. Я була захоплена.

- Так, Нінель, мені вдалося стабілізувати магію на цій ділянці землі, і ці чудові квіти змогли тут прижитися... - імператор спостерігав за мною, сховавши руки за спину, на таку мою реакцію він усміхнувся.

- Це неймовірно, Антелю! Вони чудові! - із захопленням видала я, боячись доторкнутися, хоча дуже хотілося.

Імператор помітив мій порив і, не торкаючись самої квітки, наростив у долоні гостру крижинку, зрізав стеблинку і віддав мені троянду. Я спочатку заплющила очі, боячись що зараз посиплеться все поле, але цього не сталося. Я із завмиранням у серці спостерігала, як троянда, що зірвав Антель, перекочувала мені в руки.

Я несміливо торкнулася листочків і важко зітхнула.

- Вона чарівна!

- Ні, це ти чарівна, Нінель! - відповів Антель і штовхнув мене в бік, відступивши два кроки назад, я вперлася в стовбур дерева, мене одразу затиснули всім тілом, не даючи ворухнутися.

- Що ти...

- Ця сукня дуже личить тобі, ти неймовірна... - гаряче дихання торкнулося моєї шиї, - Я ледве стримався, щоб не поцілувати тебе, щойно побачив в обідньому залі. - шию обпекло від дотику гарячих вуст, які доріжкою з поцілунків стали опускатися нижче, - Ти така вродлива... моя... - прохрипів Антель, - моя Нінель... - рука лягла на талію, а вуста заволоділи моїми вустами. Поцілунок... такий же пристрасний і гарячий, як у наших снах. Один подих на двох, і я розчиняюся в цих почуттях, не можу чинити опір, та й не намагалася, навіть подумки.

- Ан... - стогін зірвався з вуст, а вільна рука почала задирати мою сукню. Рука пробралася до попи й м'яко стиснула півкулю.

- Ти мене з розуму зводиш, Нінель! - ніжний шепіт, що так розслабляє, і водночас я розумію, що втрачаю остаточно самоконтроль.

- Антелю... перестань! Нас можуть побачити... - підставляючи вуста для поцілунку, прошепотіла я, вплив татуювання дедалі сильніше підпорядковує, я до нестями бажаю цього чоловіка.

- Як же я хочу тебе! Але кляте весілля... - гаркнув імператор і ледве відірвався від моїх вуст, привів себе до ладу і дозволив мені зробити те саме.

На моє здивування ми навіть спокійно поговорили, згадуючи дитинство, і акуратно обходили стороною погані спогади того дня, коли помер імператор.

Антель на якийсь час здався мені тим найріднішим хлопчиськом, у якого я була закохана ще з дитинства, тільки шкода, що наша розмова тривала недовго. У імператора були справи, і він більше не зміг приділити мені увагу, він ввічливо проводив мене в мої покої.