Раді Вас бачити!

========== 56 ==========

- Нінель! - першим схаменувся Фаль, підлетів до мене і допоміг піднятися.

У мене був розгублений вигляд, головою розуміла, що це потрібно зробити, але ось виконавши задумане, мені стало не по собі.

- Як ти себе почуваєш? - це вже запитав Ванзель, а я поки що прислухалася до себе, до своїх відчуттів.

- Начебто нормально, - відповіла.

- Начебто? - Ванзеля явно така моя відповідь не влаштувала.

- Так, начебто. Почуваюся нормально, просто похитнулася душевна рівновага! Така відповідь тебе влаштує? - трохи розлютилася я, і пішла в бібліотеку, збирати останній речі.

Хлопці теж почали збиратися. Обидва підхопили рюкзаки, чекаючи на мене. Я ж крім грошей і артефактів нічого не брала. Щойно ми влаштуємося, я все зможу собі купити. Але спочатку потрібно перевірити, чи спрацювало моє заклинання.

Я першою вийшла зі сховища, відійшла на достатню відстань від нього. І стала чекати. Браслет не подавав жодних ознак життя, але що дивно, зняти його у мене, як і раніше, не виходило. Він намертво закріплений на моїй руці, та й я з ним так звиклася, що практично не помічала його присутності.

Хоч я і знала, що браслет більше не активний, але тим не менш, перш ніж вирушити в дорогу, ми прочекали ще півгодини.

- Портал не створюй! - попередив мої дії Фаль, - Тобі не можна використовувати магію льоду. За частинками твоєї магії імператор спробує відстежити тебе, давай краще ми по-старому, - Фаль потягнувся до своїх пожитків і витягнув із глибокої кишені рюкзака круглий артефакт перенесення.

- Є, звісно, незручності, що нам потрібно буде переміщатися до центрів міст, щоб налаштувати артефакт на потрібне місце, але, можливо, це й добре, чим більше порталів, тим більша ймовірність, що ми заплутаємо наші сліди, якщо нас все ж відстежать! - я мовчки кивнула, і довірилася друзям. Фаль активував портал і пішов першим, Ванзель підштовхнув мене вперед і сам зробив крок у портал слідом за мною.

Ми опинилися в галасливому місті на сході імперії, Фаль кивнув нам і відразу ж побіг добувати нам непримітний одяг, ми з Ванзелем пішли подалі від центру, щоб не привертати уваги.

Переодягнувшись у непримітний одяг, ми продовжили наш шлях. Портал за порталом, ми прямували через головні площі прилеглих до імперії королівств. Іноді нас навіть не встигали помітити. Фаль витратив добротну половину артефактів. Після десятого поспіль перенесення, хотілося плюнути і скористатися власним резервом, щоб доставити нас туди, куди потрібно. Мене стало трохи нудити, і зараз я попросила трохи перепочити. Хоч артефакти й не зачіпають мої резерви, але магія перенесення все одно відчувається всім моїм тілом.

- Ти як, Сніжок? - Фаль зробив крок до мене, але Ванзель виявився швидшим, він дбайливо посадив мене на лавку в парку в королівстві Отінель. Ванзель із тривогою вдивлявся в моє обличчя і ласкаво доторкнувся до руки.

- Залишилося ще трохи. Усього чотири переходи. Наступний портал буде перший за межі імперії. Він важливий, ти маєш бути зібрана, бо нам потрібно зробити потім одразу всі три переходи. У королівстві Набатум у мене є знайомий. Ми зможемо сховатися в нього, зупинитися на якийсь час і обміркувати, де осісти. - продовжив Фаль.

- Хто ця твоя людина в королівстві? Може, він побоїться піти проти Антеля?

- Мій знайомий - це сам князь Стефан III королівства Набатум, кілька років тому Стеф посів трон батька, а до цього ми з ним навчалися в одній академії, дружили і разом влипали в не зовсім приємні історії. За ним боржок, та й чоловіка твого він не те, щоб боїться або недолюблює, просто намагається робити все, щоб не зв'язуватися з нашою імперією, - пояснив Фаль. Така його відповідь мене влаштувала. Я знову прислухалася до себе, малюк був надзвичайно активний, йому, мабуть, не подобалася така кількість переходів, і він влаштовував справжній бунт у мене в животі. Такий крихітка, а так проявляє активність.

Поклала руку на живіт, заспокійливо погладила його, і за хвилин п'ять я була готова йти далі.

Перший портал за межами імперії дався мені важко. У мене навіть на кілька секунд голова запаморочилася. Хлопці не стали зволікати і відкрили ще один перехід. Ванзель підхопив мене за талію і допомагав мені решту три портали. Останній перехід, і мене прям вивертає. Ванзель встиг прибрати моє волосся, дбайливо заправив його за вуха і простягнув мені пляшку з водою.

Мене нудило ще якийсь час, і я зовсім не очікувала, що буду себе так почувати. Невже погано тільки мені?

Поки приходила до тями, помітила, що хлопці присіли біля мене, за їхніми блідими обличчями я зрозуміла, що погано було не мені одній.

- Сподіваюся, нам більше не потрібно буде провертати подібне. Бридке відчуття, я не можу себе зібрати до купи, - промовив Фаль і відпив трохи води.

Півгодини ми приходили до тями, перед тим як рушити в дорогу.

Фаль вів нас коридорами замку. І сказав, що його князь уже чув про наше прибуття і чекає на нас.

Мені було байдуже, як Фаль представив нас і який саме вигляд має цей Стефан ІІІ, мені хотілося прилягти й відпочити, але міри пристойності вимагали привітати людину, яка готова надати нам притулок і їжу.

Двері залу відчинилися, і нас впустили. Я йшла за Фалем, Ванзель ішов за мною. На мені був накинутий капюшон, що приховував волосся і частину обличчя, і чесно кажучи, світити своєю зовнішністю я не збиралася.

- Фантарілель, приятелю, радий зустрічі! - ставний широкоплечий чоловік із короною на голові привітав Фаля і звернув увагу на нас.

- Хто твої супутники... і супутниця…? - і князь зацікавлено подивився на мене, мені ж було абсолютно байдуже на його зовнішність, я бачила перед собою молодого статного чоловіка, не більше.

- За тобою боржок, Стеф. Саме тому я прошу тебе ні про що не питати, і прихистити нас на добу, потім ми підемо. - Фаль прямо не відповів, але сказав те, що вважав за потрібне.

- Та не проблема. Але до чого такі таємниці? Чи ти думаєш, я не зможу забезпечити тобі безпеку? Ти знову кудись влип? - Фаль промовчав.

- Не турбуйся, я тимчасово уклав домовленість із похмурим магом, він прогнав матінів із наших земель. Ти не уявляєш скільки магів було вбито цими тварюками, ти ж пам'ятаєш, це була катастрофа для моїх земель. Тепер усе добре. Стільки територій звільнилося!  Це вирішило багато моїх проблем. - у цей момент відчиняються двері в тронний зал, і я чую кроки в наш бік, але повертатися не поспішаю.

- А ось до речі і він. Похмурий маг Мантей. Може, і вам він зможе допомогти! - з гордістю і захопленням вимовляє Стефан, а я повільно повертаюся і застигаю на місці. Серце йде в п'яти, дихати стає важко, нерви струною натягнуті. Ванзель зробив крок до мене, закриваючи мене собою. А я розгубилася.

Двері грюкнули ще раз, і цього разу я чую квапливі кроки. Хлопець років двадцяти підбігає до князя і, вклонившись, стурбовано щось шепоче правителю.

- Я прошу вибачення. Виникла непередбачувана ситуація, я покину вас на якийсь час. Я попрошу Олів'єра провести вас у гостьові покої, а поки можете поспілкуватися з Мантеєм, може, він і вам зможе допомогти. - швидко тараторить князь і поспіхом залишає нас. Чую, як знову грюкають двері, і ми залишаємося самі з Мантеєм, про Олів'єра я навіть не думаю. Мене сковує страх, коли я розумію, що залишилася наодинці з істотою, що може забрати моє життя, і моя магія мені може не допомогти. Немов прочитавши мої страхи, Мантей посміхається, виблискуючи очима, він розслабленою ходою стає біля трону і з перевагою дивиться на нас трьох. Лише на якусь мить переводить погляд на Олів'єра, який щойно підійшов, і той, мабуть, розуміє без слів. Я знову чую, як грюкають двері, і тепер я розумію, що ми залишилися самі.