Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
========== 55 ==========
- Я не можу сказати тобі таке, Ванзелю.
- Тоді чого ти хочеш від мене?
- Я... я... о, Боги, Ванзелю, що ти хочеш від мене почути?
- Що потрібен тобі! Що ти хоч щось до мене відчуваєш...
- Але так я дам тобі надію, в якій я не впевнена. Я не хочу робити тобі боляче.
- Як же з тобою складно, Неллі. Я б дуже хотів, щоб ти знову стала моєю мишкою Сірель, - у розпачі прошепотів він.
- Ти ображав Сірель. І хіба я була твоєю навіть тоді?
- Тебе ніхто не чіпав, крім мене, а ті, хто насмілився, про це пошкодували, - і справді, я згадала той випадок у їдальні, - Зараз шкодую лише про те, що не відкрився тобі ще коли ми були в академії, - я тяжко зітхнула і нічого не відповіла.
- Ванзелю, мені потрібно відпочити, завтра мені знадобиться багато сил, - укотре перевела тему, відчуваючи, що однаково зараз ми ні до чого не дійдемо. Він погодився, тільки цього разу, піддавшись почуттям, обійняв мене і, йдучи, поцілував мене у скроню. І я збрехатиму сама собі, якщо скажу, що нічого не сколихнулося в мене в грудях від такої раптової ласки, і я ще довго дивилася йому задумливо вслід.
Ніч видалася важкою. Мені снився Антель. Це не було одним із наших снів, де ми зустрічалися, де могли бачити одне одного, відчувати й дарувати дотики. Цього разу я була лише спостерігачем. Я бачила Антеля здалеку. І те, що я побачила, мені дуже не сподобалося. Я намагалася його ненавидіти в цей момент, згадуючи той випадок у його кабінеті, але я не змогла.
Антель сидів, опустивши голову на своєму кріслі, тільки ось кабінет це приміщення мало чим нагадувало. Стіл, стільці та диван переламані й валяються в центрі. Шафа розбита, книги і документи розкидані по підлозі. Сам же імператор, розвалившись у кріслі, задумливо дивиться у вікно. Такий спалах гніву від господаря холодної стихії я явно була не готова побачити. І не думала, що він здатний на такі емоції.
Антель потягнувся за пляшкою з невідомою мені рідиною чорного кольору, випив майже половину і запустив залишки в стіну. Темна рідина розтеклася і краплями потягнулася до підлоги. Сам же Антель відкинувся на спинку крісла і заплющив очі. Тепер я могла роздивитися його.
Уперше бачу не гладенько поголене обличчя, а білу щетину, що вже оформилася в невелику білу борідку. Запалі щоки та синці під очима. Це зовсім на нього не схоже. Щось сталося з його моментальною регенерацією, чи ця рідина, що він випив, так на нього впливає. Чорт, не можу заспокоїти своє серце, воно калатає як ненормальне. Мені варто зараз радіти такому стану, адже він заслужив "сухар-зрадник", але я не можу. Мені хочеться до нього доторкнутися, хочеться обійняти і подарувати трохи тепла.
Із цими думками я й прокинулася. Я точно знала, що це був не просто сон, я знаю, що бачила Антеля. Його стан вказує на те, що він переживає через мою втечу. Можливо, він усе-таки мене кохає... адже не буде ж він доводити себе до такого стану, якби йому було на мене байдуже? А може це мені просто хочеться так думати, що йому не все одно. Адже я кохаю його і в глибині душі я виправдовую його дії, але тільки не зраду. Картинка, що я застала, коли підглядала за ним у кабінеті, протверезила мене. І я, зібравшись із думками, пішла шукати хлопців.
Накреслила коло, розставила свічки, і поклала перед собою дві книжки. Хлопці мовчки стояли поруч, спостерігаючи за моїми діями.
Присівши на коліна, опустилася на попу, заплющила очі й зосередилася. Заклинання я проговорювала в розумі вже близько сотні разів, але все одно зараз хвилювалася.
Рядки закляття спливли в голові, і я ніби свій голос чути перестала, а потім і зовсім немов збоку спостерігала за тим, що відбувається.
***
Щойно Нінель почала вимовляти заклинання, простір навколо помітно сколихнувся, частинки сили, що літали навколо весь час, стали відчутні навіть Фалем і Ванзелем, вони відчували магію навколо себе.
Через деякий час інтонація її голосу змінилася. Її очі стали спочатку стали прозорими, потім і зовсім потемніли. Зараз же голос немов двоївся, біле волосся розліталося на всі боки від неіснуючого вітру. Коло, що окреслила Нінель, спалахнуло, сховавши її тіло за сильними магічними потоками. Обидва принци насторожилися.
Ще якийсь час хлопці чули невиразне бурмотіння, поки силует дівчини не став видно принцам. Нінель тримала в руці тонкий промінь світла, що пронизував наскрізь простір. Лише на секунду очі набули звичайного кольору, потім Нінель прошепотіла потрібне заклинання, і браслет на її руці почав світитися. Чорні нитки магії стали обплітати золотий ремінець, поки браслет не став тьмяним і сірим. Щойно браслет перестав світитися, магія навколо розсіялася, а Нінель впала попою на підлогу.
***
Я дивилася на свій шлюбний браслет і відчувала спустошення. Немов ця річ пов'язувала мене з Антелем, немов там була його частинка. Тепер браслет став сірим і тьмяним. Я була впевнена на всі сто відсотків, що тепер він не спрацює, Антель не зможе відстежити мене... Але я переживаю, раптом він подумає, що мене немає в живих.