Раді Вас бачити!

========== 3 ==========

Уже десятий неспокійний сон за цей місяць, викликаний нічними атаками Антеля, різко перервався, коли мене облили водою. Як і очікувалося, різко розплющивши очі, я спробувала встати й натрапила на величезну водяну краплю, що створив мій недоброзичливий "друг" Ванзель. Моє обличчя облили цебром холодної води, а біля дверей пролунав його гучний сміх.

- Вставай, миша! А то не встигнеш зробити мою домашку! - кинули мені наостанок і двері зачинилися з того боку.

Як же я ненавиджу цього "водника" (мага води), розпещеного аристократа, що знущається з таких як я. І все б нічого, але саме його сім'я займає таке високе становище в суспільстві. Адже його батько голова служби безпеки імператора. Свій родовід Ванзель, звісно ж, і не думає приховувати. Багато "знущань" йому сходять із рук, а приваблива зовнішність і гарненьке обличчя роблять його ще й бажаним у жіночої половини академії.

Є у Ванзеля такий самий зовні привабливий і цілком популярний друг Фантарілель, якого близькі називають просто Фаль, він також маг вогню, як і я. І раніше він просто спостерігав збоку за знущаннями Ванзеля, але віднедавна він на мене дивно дивиться і, мені здається, хоче щось сказати, але не наважується, він почав частіше стежити за мною, і мене це стало напружувати. Я вже подумала, що спало моє маскування, артефакт "барахлить" або ще щось, але вкотре перевіривши ще раз, переконалася, що з моїм маскуванням усе гаразд, а ось причину, через яку Фаль так уважно спостерігає за мною, я досі не зрозуміла.

Чортихаючись, сповзла з промоклого ліжка, магією висушила його і заправила. Нехай нам і забороняють в академії користуватися побутовою магією, але я вирішила, що можу собі таке дозволити. Адже за фактом я здобуваю вже другу освіту.

Із зіпсованим настроєм відвідала ванну кімнату, приводячи свій зовнішній вигляд до ладу. І щодня я бачу цю безглузду зовнішність, від якої мене саму нудить. Цей непристойного розміру ніс, величезні окуляри та ріденьке волосся справді роблять мене схожою на мишу. Я якось намагалася за допомогою магії максимально поліпшити цю личину, але вийшло все так само паршиво.

У такі моменти знімаю найважливіший артефакт і милуюся собою справжньою. Довго розчісую своє вогняне волосся, що саме закручується в красиві кучері, і намагаюся якнайшвидше прогнати бажання зайнятися самобичуванням.

Апатію, що з'явилася, проганяю геть і, привівши себе до ладу, хапаю сумку і вибігаю на заняття. У їдальню забігти не встигаю, тому на ходу поглинаю пиріжок, що завалявся з вечора на дні сумки. Запихаю використану серветку в сумку й останні кроки до кабінету роблю, не дивлячись. І звісно, за законом жанру, роблячи черговий крок, врізаюся в чиїсь тверді груди.

- А ось і ти, мишка! - Ванзель тут же хапає мене за руку вище ліктя і тягне подалі від кабінету.

Опиратися не намагаюся, щодня знову наступаю собі на горло, терплю знущання і всілякі, неприємні для мене ситуації, щоб утримати образ сірої миші. Адже варто дати відсіч, а я ж можу, та ще й яку, як сама приверну до своєї персони занадто багато непотрібної уваги. Тим паче, жити і вчитися тут мені залишилося всього півроку. 

- Ванзель, якого біса? Боляче ж! - прошипіла я, коли цей самовпевнений тип із силою штовхнув мене до стіни.

- Того самого, мишка! Ти повинна мені домашку! - вимогливо заявив Ванзель, нахабно посміхаючись.

- Нічого я тобі не винна! Ти ж такий важливий і розумний, самому треба було зробити! Чи останні мізки пропив і тепер простеньке заклинання не можеш придумати?

- Знаєш, мишко... ти єдина тут в академії наважуєшся щоразу мені так відкрито грубити й заперечувати... Навіть не знаю, чому я тобі все це спускаю з рук, - я вже хотіла прошмигнути повз нього, але Ванзель знову штовхнув мене до стіни й цього разу вперся рукою в стіну біля моєї голови... - Далеко зібралася? - знову ця посмішка, ніби він перед собою зараз бачить не жалюгідну подобу середньостатистичної дівчини, а чарівну красуню.

- Це вже не смішно, Валь! Пусти, я через тебе знову запізнюся, і професор Сорітель змусить мене видраювати казанки після всієї групи! - ображено кажу я.

- Як ти мене назвала? - очі хлопця запалали гнівом, схоже комусь не сподобалося моє скорочення його імені.

- Не важливо!" - пиркнула я і хотіла знову спробувати прошмигнути в кабінет, де вже давно почалися заняття, але за горло мене різко схопила жорстка долоня і боляче стиснула. Усе моє тіло вмить напружилося, я навіть відчула, як у моїх очах почало хвилюватися полум'я.

- Не смій мене більше так називати! Зрозуміла? - зло прошипів Ванзель.

Я зсунула брови до перенісся і з великими труднощами змусила власний вогонь втихомиритися. Самоконтроль. Не без зусиль кивнула, але він усе ще здавлював рукою мою шию.

- Ти зараз же віддаси мені своє заклинання, і мене не хвилює, як ти сама будеш викручуватися! - побачивши в моїх очах замішання, він нарешті послабив свою хватку. - У нагороду я залишу тебе в спокої на сьогоднішній день! - скрегочучи зубами, я потягнулася до сумки і віддала йому складений навпіл аркуш. Але ж я цілу годину продумувала це заклинання, хотіла здивувати професора.

- Чудово! - Ванзель вирвав аркуш із моїх рук і сунув його до своєї кишені, я вже хотіла піти, але цей нахаба ще раз штовхнув мене до стіни, цього разу я боляче вдарилася головою. - Знай своє місце, миша! - виплюнув він і, нарешті, відпустивши мене, попрямував до кабінету.

Від образи і злості я не одразу зрозуміла, що магія почала з мене вириватися. Пальці неприємно пекло, а в очах ясно відчула вогонь... Довелося робити глибокі вдихи, намагаючись заспокоїтися. Останнім часом у мене це виходить дедалі гірше. Магічний резерв зростає, я використовую жалюгідні крихти свого магічного потенціалу на тренуваннях, а тому дедалі частіше скидаю накопичену силу в накопичувач, який створила разом із професором Чіні.

Перевела подих і все-таки увійшла до кабінету, опустила голову й тихо попросила вибачення в професора Сорітель. Так-так, таке враження, що я намертво вживуся в цей образ.

Ванзель нахабно використав мою домашку і вразив вигаданим мною заклинанням однокурсників і саму професорку. Викладач не посоромилася похвалити нащадка Ванзеля Оді Рі Хейна, ставлячи його за приклад для всіх.

Мені ж довелося викручуватися, на ходу складаючи заклинання... добре хоч зарахували...

До обіду проживала нудне життя заучки, намагаючись не привертати до себе уваги.

А ось і обід, нарешті хоч поїм нормально. Набрала повну тацю їжі і пройшла на своє улюблене місце в самому кутку приміщення. Шлях проходив через усю їдальню, і так уже траплялося, що поглядом усе постійно натикалася на компанію Ванзеля і Фаля. Хлопці з потоку із заздрістю дивляться на них і інколи намагаються завести дружбу, щоб перебувати в їхньому колі, ну, а про жіночу половину я мовчу. Біля них завжди найкрасивіші і найсильніші магічки з усього універу, інші дівчата нишком пускають слину, не перестаючи на них витріщатися.

Гаразд, Фаль мені він поки що нічого поганого не зробив, він просто дружить із цим індиком. Але Ванзель... невже ніхто не бачить, наскільки він гнила людина?

Проходжу повз цю розфуфирену компанію і навіть успішно обходжу їх, але тут втрачаю з поля зору Ванзеля, куди це він так швидко зник... Не встигаю обернутися, як хтось ставить мені підніжку, і я зі своїм обідом розпласталася на підлозі. Чую гучний регіт і знущання, а перед собою помічаю знайомі туфлі. Ванзель!

- Мишка, треба дивитися під ноги! - піднімаю злий погляд і помічаю цю самовпевнену посмішку, руки в кишені, а дивиться на мене, як на цілковиту нікчемність.

Багато хто дозволяє собі висловитися щодо моєї потворності й незграбності, продовжуючи так само хихикати. Зібравши останню силу волі в кулак, я мовчки піднімаюся і струшую залишки їжі з одягу, ретельно стримуючи свій гнів і прокинуту магію, іду вперед без оглядки.

Не встигла далеко відійти, мені перегороджує шлях якась дівчина, каже щось образливе, а я навіть не прислухаюся як зазвичай, але тут вона замахується і кидає в мене якесь заклинання. Аристократка. Магія поза тренувальними залами суворо заборонена, але саме таким нащадкам багатих батьків багато чого спускають із рук. І я навіть не думаю, що проблема в ректорі, який дивиться на це крізь пальці. Я думаю, що на нього тиснуть своєю важливістю батьки таких ось негідників.

Навіть не уявляю, яким заклинанням у мене запустила ця профурсетка, може, щоб зробити лисою в одну мить, миттєво роздягнути або шкіру фіолетовою зробити - варіантів була тьма. Тільки от я не звичайна непоказна миша в окулярах, я ношу достатньо захисних заклинань, щоб не хвилюватися з цього приводу, ще кілька сантиметрів, і мене оточить прозорий щит, що з легкістю відіб'є це заклинання.

Я вже рахувала секунди, як раптом переді мною виріс щит із води. Звук, що зустрів перешкоду, пролунав на всю їдальню, потім щит із води розтанув, а переді мною з'явилася широка спина Ванзеля. Я тільки й встигла помітити, як все тією ж магією води він утримував дівчину нерухомо, очі аристократки, що напала на мене, гарячково забігали, вона злякалася і явно не очікувала такого від Ванзеля. Ще б пак! Я сама не очікувала! Що взагалі відбувається?

- Хто дав тобі право завдавати шкоди моїй мишці? - прошипів він їй.

- Вона ж... вона ж безрідний непотріб... ми завжди бавимося з такими... - прошипіла профурсетка з явним презирством в очах.

- Ця миша моя! І тільки я можу її принижувати і бавитися, зрозуміло? - він тут же посилив магію води, дівчині явно стало боляче, і вона прошипіла, що згодна. - Це всім ясно? - окинув він приміщення швидким поглядом і, задовольнившись кількома кивками, відпустив аристократку.

Я вкотре проклинала Антеля і його батька, це вони зробили моє життя настільки нікчемним, що я змушена ось уже котрий рік терпіти такі знущання. Укотре ледве стримала в собі магію, що рвалася на свободу, іскри майже злітали з кінчиків пальців, і я поспішила піти.

Після занять у мене була чергова зустріч із професором Фолітель. Я продовжувала з нею займатися магією Вогню.

Наші останні з нею тренування відбувалися без двох моїх артефактів. Я оголювала свій реальний потенціал магії та справжній резерв. Професорка почувалася недобре, сьогодні особливо. Я навіть почала хвилюватися.

- Усе, Сірель, сьогодні було наше останнє з тобою тренування, - на видиху сказала професорка, і я з подивом присіла біля неї. Я одягла назад перстень артефакту і помітила, що Фолітель навіть зітхнула спокійніше.

- Остання? Чому? Щось не так? - занепокоїлася я.

- По-перше, мені більше нема чому тебе навчити, останні наші тренування були виключно для підтримки твоїх здібностей.

- А по-друге?

- А, по-друге, не буду приховувати, мене турбує твоя магія. У житті не зустрічала мага, крім подружжя імператора, звісно, з таким величезним потенціалом і резервом. Коли ти оголила свій резерв переді мною, я відчула, що він більший за мій щонайменше вдвічі. Навіть я не рівня тобі за силою, дитинко. Вже не знаю твою таємницю і не стану випитувати, поважаючи старого Чіні. Але свій обов'язок перед ним я виконала, так йому і передай. На цьому все, Сірель. Я навчила тебе всього, що знаю сама.

- І я вам дуже вдячна за це! - я посміхнулася і ще раз подякувала Фолітель.

У свою кімнату я прийшла засмученою. Я й сама помітила, що навіть енерговитратні тренування, які зазвичай хоч якось спустошували мій резерв, більше не стомлюють мене. Я відчуваю, що здатна на більше... Що ж, приблизно це мені й говорив Чіні під час нашої останньої зустрічі, він припускав, що моя сила зросте, і мені занять із Фолітель стане замало.

Добре, що професорка дозволила відвідувати зал для тренувань самостійно.

Влаштувавши черговий розгардіяш у своїй голові, я заснула.

Сьогодні два останні заняття відбуватиметься атестація освоєння магії стихій. Нас одразу розділили за стихіями і "розтягнули" по залах.

Я і ще приблизно десять осіб опинилися в залі для занять із вогнем. Мене поставили в пару з Фантарілелем, або як я його називаю Фалем. Мене цей факт не потішив, як у принципі не потішив, якби я була з кимось іншим. Хоча другу Ванзеля я не рада більше.

Завдання доволі прості. У центр залу мають вийти двоє людей на досить великій одна від одної відстані. Одна з них має сконцентруватися, відтворити вогняну кулю і запустити її у свого супротивника. Що більша і стійкіша сфера, то краще. Його напарник має створити перед собою стіну з вогню, щоб атака противника його не зачепила. Потім вони повинні помінятися ролями. Щоб отримати заліки, сфера має бути стійкою, а стіна має бути міцною, щоб вогонь не пропустив зустрічну атаку.

Для безпеки на шию кожного студента повісили захисний артефакт, тож якщо хтось не встигне або не зможе поставити міцну вогняну перешкоду, спрацює артефакт і студента захистить прозорий щит.

Усі хлопці впоралися доволі швидко й отримали хороші оцінки, що в принципі не дивно, адже це наша рідна стихія. Було б дивно провалити цей предмет, будучи магом вогню.

Так уже вийшло, що наша з Фалем пара виявилася останньою. І це було найскладніше для мене. Я не повинна була показати, що легко можу його перемогти, але й програвати мені зовсім не можна. Мої хороші оцінки не повинні знижуватися зараз, якщо я раптом піддамся Фалю, а піддатися мені потрібно, для того щоб і далі підтримувати свій нікчемний "авторитет".

Першою була я. Створила і запустила сферу середньої щільності, достатню для серйозного удару. Фаль, звісно ж, із легкістю відбив мій удар, навіть не вибудовуючи вогняної стіни. Троє дівчат, що були тут із хлопцями, зашушушукалися і стали нахвалювати силу магії Фаля. І не можу не погодитися, він досить добре навчений.

Але ось настала його черга, він посміхнувся і створив сферу набагато більшу за мою, запустив її в мене і зіткнувся з перешкодою у вигляді вогняної стіни, яку я виставила, навіть не замислюючись, у мене це було на рівні рефлексу, відточені завдяки тренуванням навички давали про себе знати. Я почула "охи" і зрозуміла, що ніхто не чекає такої майстерності від миші, подумала і вирішила в останню мить послабити вогонь, сфера прорвалася і вдарилася об прозорий щит.

- Дивіться-но, наша миша навіть захистити себе від простого заклинання не може!

- Руки кострубаті, чому її досі не відрахували?

- Чи потрібні такі маги Імперії?

- Бути їй прислужницею, а не магом вогню, з її вміннями тільки камін для господарів розпалювати, - гидоти так і продовжували сипатися на мою адресу, і для мене це очікувана реакція.

Прикро чути таке! Так, я сильніший за будь-кого з присутніх тут, але як же прикро, що я не можу це показати.

Як же мене дістало таке ось жалюгідне життя. Я опустила голову, щоб не показувати, як мене бісить ця ситуація, хоча з боку це може виглядати, ніби я змирилася з усім, що вони продовжують висловлювати.

Це так несправедливо. Моя воля, спалила б тут усе до тла. Навіть захисні стіни не врятували б їх.

- Сірель Кара Де Шона, я не зараховую вам цю спробу, - видала професор Фолітель.

- Що? Чому? - я підняла свій погляд на професорку.

- А ви хочете, щоб я зарахувала вам поразку і поставила незалік із предмета власної стихії, якою, зауважу, ви володієте непогано?

- Але... - я була шокована поведінкою Фолітель, навіщо вона робить це?

- Тут 9 свідків, які бачили ваш невдалий виступ, а якщо ви перездасте мені потім окремо, хіба повірять вони в те, що ви справді володієте магією вогню на достатньому рівні?

- Так... так... так... і справді... - підначили студенти і дружно закивали, я знову стала центром загальної уваги. А я злилася на професорку.

- А я пропоную дуель! До першої активації щита, - зголосився Фаль, і всі дружно його підтримали.

Хоч я була і не згодна, але діватися мені було нікуди. Хоч мої артефакти і приховують мій істинний потенціал із резервом, але тішить те, що користуватися, не розкриваючись, магією вогню я можу без проблем.

Професорка скомандувала починати, і Фаль напав на мене першим, спершу він запустив у мене кілька вогняних сфер одночасно, і за правилами я виставила вогняні стіни, об які сфери розбилися, потім в атаку пішла сама, з моїх рук у необмеженій кількості зривалися маленькі сфери і всі летіли в супротивника, хлопець ледве встигав від них ухилятися.

Хлопці стояли з відкритими ротами й уважно стежили за нами. Я ж відкрито насолоджувалася, мене забавляла ця ситуація. Нехай я не використовую свою силу до кінця, але зараз навіть почуваюся інакше.

Час було закінчувати, і я збільшила кількість запущених сфер, потім просто випустила потік вогню, який, найімовірніше, було заборонено використовувати на заняттях. Хотіла скоріше виграти. Витягнута вперед моя ліва рука випромінювала потік полум'я, який вдало стримала стіна Фаля. Правою рукою я створила кілька сфер і відправила в обхід захисної стіни. В останній момент спрацював захисний артефакт Фаля, і полум'я вдарилося об невидиму стіну.

У залі, як і раніше, була тиша, і мене це все більше напружувало з кожною секундою.

- Якщо мені зараховано, то можна я вже піду? - пролунав мій невпевнений голос, і в абсолютній тиші пролунав занадто голосно.

Професорка мені посміхнулася і кивнула. Потім взяла підсумкову відомість і щось там написала. А я постаралася сховатися якомога швидше. Багато хто проводжав мене здивованими поглядами до самих дверей. Ніхто не очікував подібного від миші.

Фаль не був розгублений від побаченого і його погляд був не здивованим, він дивився на мене з недовірою. Мені здається, це ще гірше.

Наступного дня я зрозуміла, чому Фаль так недовірливо на мене дивився. Його поведінка мені все більше не подобалася. Цілий день він не спускав з мене очей. Спостерігав за мною і пильно розглядав.

Це тривало вже не один день. Навіть Ванзель помітив його дивну поведінку. Він жартував над ним, мовляв, чи не закохався він у мишу, але справа тут була зовсім в іншому.

А потім ситуація погіршилася. Усе почалося з того, що він спіймав момент, коли я була сама, затиснув мене біля стіни, поставивши руки біля моєї голови.