Раді Вас бачити!

========== 21 ==========

Перед тим як зайти в основне приміщення, Антель відвів мене в кімнату невеликого розміру, там на мене вже чекали Аріель з помічницями. Мене швидко переодягли в іншу сукню, яку я до пуття роздивитися не встигла. Єдине, що зрозуміла, так це те, що сукня складається з двох частин. На мене одягли шовкову, зелену сорочку, що так само облягала моє тіло, як перед цією сукнею, щоправда, була набагато комфортнішою, хоч на спині й був виріз, але не такий великий. Поверх цієї сорочки на мене наділи чудове плетіння з дрібних срібних кілець. На диво, вагу ця конструкція мала невелику. Зате довжина була до п'ят. Хоча це не мало жодного значення. Ця "кольчуга" була лише прикрасою, основною сукнею була оця шовкова зелена сорочка, що була мені довжиною до коліна.

Аріель з помічницями провозилися зі мною щонайбільше хвилин 20, волосся підібрали в зачіску і відвели в іншу кімнату, де на мене вже чекав чоловік.

Антель цілеспрямовано вів мене крізь уцілілі коридори основної будівлі, штовхнув масивні двері, і ми потрапили в просторе приміщення, без вікон. У центрі вівтар, над ним височіла бронзова фігура божества. Мабуть того самого БОНЕМА, а поруч із вівтарем стояв старий чоловік у рясі. На лису голову був накинутий капюшон і зрозуміти, якого віку старий, було неможливо. Це і є той самий монах.

Таїнство обряду порушувати було не можна, тож Антелю довелося вигнати всіх людей, воїнів і стражників, що слідували за нами. Коли ми залишилися втрьох, чернець нарешті підняв на нас свій погляд, махнув рукою, і двері з оглушливим звуком зачинилися. Зробив ще один змах, і на стінах, у свічниках з'явився вогонь. Я тільки й встигала в шоці спостерігати за тим, що відбувається. Цей монах володіє щонайменше трьома стихіями одразу. Це неможливо в наш час. Якою ж силою він володіє? Невже він один із представників древніх Аварійців? Ще до появи БОНЕМА це була найсильніша раса. Вони володіли одразу всіма стихіями і були занадто могутніми. Що з ними сталося ніхто не знає, але їхній рід став вимирати. До сьогоднішнього дня я думала, що Аварійці - це просто казки. Мені стає страшно від однієї думки, що цей монах може нас запросто з Антелем знищити. Адже він і Антеля з легкістю може здолати, і для мене дивно те, що імператор йому цілком довіряє.

- Усе потім, будь уважна зараз... - прошепотів мені на вухо чоловік, мабуть, він зрозумів з мого настороженого погляду, яку дискусію я вела у себе в голові. 

Я кивнула і знову почала розглядати ченця, який тим часом дивував своїми здібностями. Черговим помахом руки він змусив дві товсті й часом зіпсовані книжки зависнути в повітрі перед його обличчям. Черговим жестом він змусив срібний кубок зачерпнути якоїсь фіолетової води з невеликої чаші біля вівтаря. Я майже не чула його голосу, мову розібрати було неможливо, слова і звуки зливалися в його виконанні, зате заклинання від цього працювали. Обидві книги сяяли.

Зупинившись, він уперше торкнувся предмета, а саме кубка. Антель якимось чином розумів його, бо ні про що не питаючи, простягнув йому свою руку з татуюванням, виставляючи її на показ. Потім Антель повернувся до мене, натякаючи, щоб я зробила те саме. Я слухняно простягнула свою руку, татуюванням вперед.

Чернець капнув по три краплі на наші татуювання, потім знову щось почав тарабанити своєю мовою. Наші з Антелем татуювання спалахнули звичним бірюзовим кольором. І сяяли так, доки монах знову не замовк.

- Після виголошених вами клятв, ви навічно з'єднаєтеся в одне ціле. Перед усіма богами і перед Магією цього світу. Навіки! Навіть після смерті ваші душі будуть разом, і ви будете нескінченну кількість разів перероджуватися і ставати коханими, і не знайдете спокою, доки знову не одружуватиметеся.  - Ого! Нічогошеньки! Про таке мене Антель не попереджав. Я розуміла, що це все серйозно, але не настільки. На що Антель прирікає мене і себе. Я навіть не знаю що сказати, та й що говорити, все одно б і звуку вимовити не змогла б. У такому шоці була.

У мене сьогодні взагалі день потрясінь, і це ж ще не кінець.

Черговий удар для мене стався, коли Антель знову взяв мене за дві руки, серйозно подивився в мої очі й озвучив клятву, ту саму, що не раз переказував мені, коли ми були маленькими. Точніше, це я була маленька, Антелю ж тоді було років 14-15. Він тоді з усією серйозністю підійшов до цього питання. Його слова про вірність і любов навіть тоді мене вразили, і як я зараз була здивована почути саме цю клятву. Ніби переді мною стоїть 15-річний Антель, хлопчик, у якого я була закохана з самого дитинства. Майбутній імператор, що вже пообіцяв своє серце лише мені одній.

Зараз його слова викликають у мене сльози, які я навіть не намагаюся зупинити.

 Чи щирий він зараз?

 Навіщо клянеться не зраджувати?

 Навіщо клянеться любити до останнього подиху мене одну?

 Я не розумію, що рухає імператором зараз? Невже магія татуювання така сильна, що настільки впливає на його розум?

Якщо це все не правда, то Боги, як же це боляче! Навіщо він так?

Він замовкає на якийсь час. Відпускає мої руки і наблизившись, стирає великими пальцями рук сльози з мого обличчя, притискає до себе по-особливому м'яко. І цілує мої солоні губи, і так ніжно, як не цілував жодного разу. Немає в цьому поцілунку сильного бажання і придушення волі. Усе що я відчуваю, це його любов, ніжність і тепло. Губи неквапливо мнуть мої, пестять, цілують ніби вперше з такою теплотою і ласкою.

Цей поцілунок повністю вибив ґрунт у мене з-під ніг. Я вже зовсім нічого не розумію. Дивлюся на Антеля, а бачу свого хлопчину, 15 років, що зараз дивиться на мене закоханими очима, і стільки любові в них, що мені важко повірити.

Дивлюся в очі Антеля і не встигаю осмислити, як у відповідь озвучую свою клятву, ту саму, що я придумала у відповідь. У десять років, я говорила щиро, все те, що відчувала серцем, і мене дивує зараз, як легко мені далися слова про кохання до Антеля, наче я справді так кохаю й буду кохати. Що зараз із нами відбувається? Чому саме ці клятви, що йшли тоді від серця, ми озвучили з Антелем саме зараз? Адже на площі все було зовсім по-іншому. І мені здається, що саме зараз відбудеться справжній обряд одруження. Бо зараз Антель невідривно дивиться в мої очі, і в його очах я не бачу холоду. Його очі зараз блищать, сяють, дають надію...

Закінчую знову зі сльозами на очах і знову опиняюся в кільці рук коханого.

Коханого? Я так подумала?

Не встигаю осмислити, як знову відповідаю на поцілунок, і цього разу нас перериває монах.

Чернець знову наспівує якесь заклинання, і цього разу татуювання наші сяють фіолетовим кольором. Вони вже змінилися, наші малюнки стали одним візерунком, але закінчення малюнка ще не видно, ніби не вистачає ще чогось. І цього "ще чогось" я по-справжньому боюся.

- БОНЕМ благословив ваш союз і дарує вашим намертво сплетеним душам вічне життя! - тихо озвучує монах.

Змахом руки обидві книжки зачинилися й перемістилися за вівтар.

Антель знову бере мене за руку, мене немов струмом б'є від його дотику, і в цю мить позаду нас відчиняється різнобарвна воронка порталу. МИ обоє розуміємо, що це означає. Значить саме цей портал перенесе в нас кімнату Істини.

Робити першої крок я не наважуюся. Бо боюся того, що там станеться.

Боюся почути справжні почуття Антеля до мене.

Боюся його, найсильніше саме зараз. І якби могла, я б нізащо не ступила в цей портал. Але Антель як завжди попереду. Міцно тримаючи мене за руку, він тягне мене за собою. Портал за нашими спинами зникає. Ми опиняємося в просторій білій кімнаті, по центру стоїть величезне ліжко з білим, напівпрозорим балдахіном. А в мене ноги підкошуються, коли я розумію, для чого ця кімната призначена.

Антель нарешті відпускає мою руку і на кілька кроків відходить від мене. І ми з ним залишаємося наодинці, з оголеними почуттями.