Колективний печворк " Босорка".
Молода співачка звертається до босорки, щоб поставити захист від пристріту, але чи дійсно їй потрібен захист, чи може захист потрібен від неї?
Історія одної розгубленої душі, а може не одної, що знайшли своє щастя. Багато містичних посилань, авторські вірші трохи казки.

Світ змінився — міста зникли під лісами, а люди залишилися сам на сам із тишею.
Мирон повертається до свого зруйнованого дому, аби віднайти те, що втратив. Але замість руїн він знаходить ліс, де минуле ще дихає, а душі не йдуть остаточно. Тут реальність переплітається з пам’яттю, і навіть мовчання має свій голос.
«Життя серед дзеркал» — тиха постапокаліптична історія про пам’ять, любов і межу між живими та тими, хто чекає за відблиском води.

Чи кохала я колись? Вже не пам’ятаю, це було давно. Чи кохала я колись його? Не знаю, завжди подобалося в ньому те, що він божеволів від мене. Чи могло це стати причиною, через яку в нас нічого не вийшло? Авжеж, ні. Його почуттів вистачило би на нас обох. Навіть на десятьох вистачило би, якщо б це було необхідно. Чи бажала я його? Абсолютно. Більше за все на світі. Що тоді сталося? Чому вогонь, який ти так майстерно контролюєш, спалив не тільки твоє майбутнє, а й зламав долю багатьох інших? Бо це вогонь. Його сутність нікому не змінити. Це не відповідь, і ти це знаєш. То, що сталося, відьмо? Чому вас змогла розлучити смерть? Саме в цьому мені і потрібно розібратися.

— Та твою ж… — підскакую я— Ти до інфаркту вирішила мене довести?!
— Ти ж кликав!
— Вийдеш до мене?
— Ні.
— Та годі! Я тебе від учорашньої ночі шукаю. Два села оббігав. Дай хоч подивитися на тебе!
— Навіщо шукаєш?..
— Не знаю… Заінтригувала, мабуть. Увесь час про тебе думаю.
— Конкретніше. У мене часу мало. Опівніч…
— Як звуть тебе? Звідки ти? Тебе ніхто тут не знає.
— Знають… просто не пам’ятають. Не ображайся, Ярко. Імені свого я тобі сказати не можу.
— Чому?
— Ім’я… це ж для нас, лісових духів, як заклинання. Владу ти наді мною матимеш, знайдеш, коли схочеш, а я цієї влади тобі дати не можу.

"Тіні руїн" — один з творів, які увійшли до альманаху "Імпресія 2024" за результатами Всеукраїнського конкурсу малих прозових форм імені Василя Стефаника.
"Тіні руїні" — це пронизлива історія про любов і тугу, яка переносить нас до древнього Галича. Герой, сповнений суму за домом, повертається в рідне містечко, де у руїнах старого замку, серед тіней минулого зустрічає дух вбитої дівчини. Звинувачена у чаклунстві та жорстоко страчена, вона тікає крізь віки, не знаходячи спокою.

Після великої трагедії в особистому житті, головна героїня Ляна переїжджає до будинку у Богом забутому селі на Галичині. Дівчина намагається почати все спочатку, сподіваючись віднайти душевний спокій в глибинці. Проте одразу після переїзду вона зіштовхується з дивними та незрозумілими подіями. У будинку чуються кроки та дитячий плач. Невдовзі Ляна стає свідком дивного язичницького обряду посеред ночі в лісі. Сусідка попереджає її про те, що виходити після заходу сонця надвір небезпечно і наполягає на тому, щоб Ляна закривала камін. Дівчина не надає значення словам дивної жінки і вже наступної ночі розуміє, що поруч з нею в ліжку є ще хтось…

Українські села наповнені легендами та історіями про нечисть: відьом, русалок мавок... Молодий парубок Гриць не вірить в подібні історії і вирішив розвіяти ці небилиці. Що якщо ці історія не вигадки? І що буде з Грицем?

У містечку Ярину поза очі називають Чупакаброю. Молода, інтелігентна лікарка давно стала причиною пліток місцевих жителів. Та ніхто навіть не здогадується про прокляття, яке переслідує головну героїню вже багато років.
Це загадкова і трагічна історія, заснована на реальних подіях, що розгортаються довкола старовинного палацу в Івано-Франківській області, а кожен крок веде до розкриття таємниць минулого.

Книга заснована на реальних подіях, які відбувалися у Станіславові (сучасний Івано-Франківськ) на початку 18 століття.
Софія - переселенка з прифронтового міста. Вона переїжджає до Франківська у надії віднайти втрачений спокій. Проте випадково відчиняє двері, які краще було тримати замкненими.
Нічне місто дихає спогадами з нотами жасмину.
Ім'я, яке було стерте понад триста років, знову звучить із забуття.

Під час Русального тижня річкова вода стає темною та небезпечною. Русалки скидають хвіст та виходять на берег босоніж, пускаючи за течією заквітчані вінки — звабливі приманки для тих, хто шукає забуття. Селяни міцно замикають двері, знаючи: той, хто піде вночі до річки, вже ніколи не повернеться таким, яким був до цього.
Але Остапу байдуже на застороги, матері. Втративши кохану дружину, він шукає в тихих хвилях єдину розраду для свого розбитого серця.
Та чи не стане ця холодна втіха пасткою, з якої немає вороття?
Бійся темної води, особливо коли вона сама кличе тебе назустріч...

Саша, студентка четвертого курсу факультету журналістики, отримує завдання написати дипломну роботу про маєток Лучанських, мешканці якого загинули у пожежі майже 100 років назад. Щороку на території маєтку знаходять тіла юних дівчат зі причиною смерті раптова зупинка серця. У своєму дослідженні Саша поглиблюється у темряву таємниць минулого, розкриваючи таємничі зв'язки, і стикається з небезпечними сила, що мешкають на руїнах маєтку.

Десь на краю дрімучого лісу, поблизу сільського кладовища, стоїть маленька хатинка. Щовечора у віконці загоряється вогник та лунає колискова – то бабця онука присипає й казки оповідає.
Та невже упирі, потопельники чи мерці, про яких вона розповідає, то лише вигадка старої знахарки? А може насправді колишні волхви не зникли, і старі боги можуть допомогти людям в боротьбі з нечестю?
Ніхто не скаже, що з тих розповідей є вигадкою, а що - правдою, але щовечора малий, затамувавши подих, слухає казки старого лісу.

Через трагічні родинні обставини Ганна забрала до себе дітей названої сестри. Події, що потім відбулись, змусили жінку скористатись своїм чорним секретом, аби здолати давнього ворога, якого Ганна вважала померлим.

Дім, який дихає.
І дитина, яка залишилась із ним наодинці.

На початку 2000-х молода сім’я переїжджає до старого будинку на околиці Харкова, сподіваючись почати нове життя.

Але дім зустрічає їх холодом і тишею, яка слухає.

Поки батьки поступово руйнують себе, їхня донька Серафима залишається сам на сам із тим, що живе в стінах.

У підвалі вона знаходить ляльку без очей.

Спочатку вона лякає.
Потім — стає єдиною, хто слухає.

І чим більше довіри — тим сильніше темрява проникає в їхню родину.

Те, що було поховане, не зникло.

Чи можна врятуватися, якщо дім уже дихає тобою?

Повернувшись у Соколівку — село свого дитинства, героїня знову опиняється біля старого парку, де колись стояв маєток Бжозовських, а дідусь розповідав їй про фонтани, що давно замовкли. Випадкова знахідка змушує її шукати відповіді й веде до історії молодої Стефанії, чиє життя з роками перетворилося на сільську легенду. Старі фотографії, листи, спогади людей і стежки над Гниличкою поступово відкривають правду. Та що глибше героїня занурюється в минуле, то ясніше розуміє: деякі місця зберігають не лише історії. Вони зберігають нас.

Закони магічного світу жорстокі: фамільяр без господаря — нічийне майно. Після смерті мольфара Ничая його чорний кіт Млинцур стає бажаним трофеєм для чаклунів і колекціонерів нечисті, адже кожен прагне заволодіти арідником, який століттями накопичував древню силу.
Проте найнебезпечніша пастка чекає на нього не зовні, а всередині. Млинцур опиняється між двох вогнів: поки магічний світ готує для нього свої тенета, у порожню хату приходить примара туги й зневіри.
Вона прагне отруїти його спогади, зруйнувати душу й підкорити серце. Та арідник, який отримав останній подарунок свого мольфара, не збирається ставати чиєюсь здобиччю…