Колективний печворк " Босорка".
Молода співачка звертається до босорки, щоб поставити захист від пристріту, але чи дійсно їй потрібен захист, чи може захист потрібен від неї?
Історія одної розгубленої душі, а може не одної, що знайшли своє щастя. Багато містичних посилань, авторські вірші трохи казки.

Світ змінився — міста зникли під лісами, а люди залишилися сам на сам із тишею.
Мирон повертається до свого зруйнованого дому, аби віднайти те, що втратив. Але замість руїн він знаходить ліс, де минуле ще дихає, а душі не йдуть остаточно. Тут реальність переплітається з пам’яттю, і навіть мовчання має свій голос.
«Життя серед дзеркал» — тиха постапокаліптична історія про пам’ять, любов і межу між живими та тими, хто чекає за відблиском води.

Чи кохала я колись? Вже не пам’ятаю, це було давно. Чи кохала я колись його? Не знаю, завжди подобалося в ньому те, що він божеволів від мене. Чи могло це стати причиною, через яку в нас нічого не вийшло? Авжеж, ні. Його почуттів вистачило би на нас обох. Навіть на десятьох вистачило би, якщо б це було необхідно. Чи бажала я його? Абсолютно. Більше за все на світі. Що тоді сталося? Чому вогонь, який ти так майстерно контролюєш, спалив не тільки твоє майбутнє, а й зламав долю багатьох інших? Бо це вогонь. Його сутність нікому не змінити. Це не відповідь, і ти це знаєш. То, що сталося, відьмо? Чому вас змогла розлучити смерть? Саме в цьому мені і потрібно розібратися.

— Та твою ж… — підскакую я— Ти до інфаркту вирішила мене довести?!
— Ти ж кликав!
— Вийдеш до мене?
— Ні.
— Та годі! Я тебе від учорашньої ночі шукаю. Два села оббігав. Дай хоч подивитися на тебе!
— Навіщо шукаєш?..
— Не знаю… Заінтригувала, мабуть. Увесь час про тебе думаю.
— Конкретніше. У мене часу мало. Опівніч…
— Як звуть тебе? Звідки ти? Тебе ніхто тут не знає.
— Знають… просто не пам’ятають. Не ображайся, Ярко. Імені свого я тобі сказати не можу.
— Чому?
— Ім’я… це ж для нас, лісових духів, як заклинання. Владу ти наді мною матимеш, знайдеш, коли схочеш, а я цієї влади тобі дати не можу.

"Тіні руїн" — один з творів, які увійшли до альманаху "Імпресія 2024" за результатами Всеукраїнського конкурсу малих прозових форм імені Василя Стефаника.
"Тіні руїні" — це пронизлива історія про любов і тугу, яка переносить нас до древнього Галича. Герой, сповнений суму за домом, повертається в рідне містечко, де у руїнах старого замку, серед тіней минулого зустрічає дух вбитої дівчини. Звинувачена у чаклунстві та жорстоко страчена, вона тікає крізь віки, не знаходячи спокою.

Після великої трагедії в особистому житті, головна героїня Ляна переїжджає до будинку у Богом забутому селі на Галичині. Дівчина намагається почати все спочатку, сподіваючись віднайти душевний спокій в глибинці. Проте одразу після переїзду вона зіштовхується з дивними та незрозумілими подіями. У будинку чуються кроки та дитячий плач. Невдовзі Ляна стає свідком дивного язичницького обряду посеред ночі в лісі. Сусідка попереджає її про те, що виходити після заходу сонця надвір небезпечно і наполягає на тому, щоб Ляна закривала камін. Дівчина не надає значення словам дивної жінки і вже наступної ночі розуміє, що поруч з нею в ліжку є ще хтось…

Бізнесмен звертається до карпатської відьми - босорки, оскільки не може подолати страхи, після того, як зазнав замаху на своє життя.

Оповідь до конкурсу колективного роману-печворк

Українські села наповнені легендами та історіями про нечисть: відьом, русалок мавок... Молодий парубок Гриць не вірить в подібні історії і вирішив розвіяти ці небилиці. Що якщо ці історія не вигадки? І що буде з Грицем?

У містечку Ярину поза очі називають Чупакаброю. Молода, інтелігентна лікарка давно стала причиною пліток місцевих жителів. Та ніхто навіть не здогадується про прокляття, яке переслідує головну героїню вже багато років.
Це загадкова і трагічна історія, заснована на реальних подіях, що розгортаються довкола старовинного палацу в Івано-Франківській області, а кожен крок веде до розкриття таємниць минулого.