Чи кохала я колись? Вже не пам’ятаю, це було давно. Чи кохала я колись його? Не знаю, завжди подобалося в ньому те, що він божеволів від мене. Чи могло це стати причиною, через яку в нас нічого не вийшло? Авжеж, ні. Його почуттів вистачило би на нас обох. Навіть на десятьох вистачило би, якщо б це було необхідно. Чи бажала я його? Абсолютно. Більше за все на світі. Що тоді сталося? Чому вогонь, який ти так майстерно контролюєш, спалив не тільки твоє майбутнє, а й зламав долю багатьох інших? Бо це вогонь. Його сутність нікому не змінити. Це не відповідь, і ти це знаєш. То, що сталося, відьмо? Чому вас змогла розлучити смерть? Саме в цьому мені і потрібно розібратися.

Novum Initium (Новий Початок)
У тіні ще не розгорнутого бунту, Люцифер готує ґрунт для повстання, здатного похитнути владу Небес. Викрадення Предводительки Небесного Війська стає ключовим моментом у його великому задумі.
Після запеклих боїв Світла і Темряви, двоє смертних не підозрюють, що саме від них залежатиме подальше процвітання Пекла. Їхні історії переплітаються з фатальними рішеннями істот, чия сила начебто безмежна, та насправді ще більш уразлива перед сумнівом і спокусою.
Це перший крок до правди, за яку доведеться платити. І лише той, хто втримається між тягою до світла і спокусою перед тінню — отримає право на Новий Початок.

"Не смій прорушувати правила!"
"Будь милою, будь покірною"
"І ніколи не дивися у вічі темряві, не йди на голос соромітних бажань!"

Міна Мюррей прожила все життя в оточенні цих голосів. Усе чого вона прагнула — бути порядною панянкою, а згодом вийти заміж за хорошого чоловіка й дбати про свою сім'ю, як належить кожній жінці. І, звісно ж, їй не можна сходити з цього шляху, зазираючи в темряву власних бажань, де чаїться незбагненна жага.
Та що станеться, коли хороша дівчинка зустрінеться з єдиним, хто бачить її справжню суть? Одна крапля його крові стирає заборони й дарує безмежну свободу. Лише одна крапля здатна змінити усе.

Фанфік за романом "Дракула" Брема Стокера

Франція, Нормандія. Осінь 1889 року.
Тієї ночі зорі світили так яскраво, що Аделаїда Вальмонт уперше за багато років побачила дорогу до озера без ліхтаря.
Вона повернулася до маєтку, який заприсяглася ніколи більше не відвідувати.
На залізних воротах висіла чорна стрічка, а під дверима лежав конверт із її ім'ям.
Усередині було лише одне речення:
«Моя люба Аделаїдо, якщо ти читаєш цього листа, значить, я померла вдруге».
Унизу стояв підпис: Лавінія Вальмонт.
Жінка, яку поховали десять років тому.
І тоді за її спиною пролунав чоловічий голос:
— Ти все-таки повернулася.
Люціан де Веруа.
Чоловік, якого Аделаїда звинувачувала у смерті своєї сестри.

Двоє чоловіків знайшли одне одного в найскладніші часи. Те, що вони відчувають одне одного не можна віднести до таких звичних термінів: любов, дружба чи ненависть. Вони просто щоб не зійти з розуму потребують контрольованого болю. Який вони можуть отримати лише один від одного.


Джейсону та Артуру по 19 років вони студенти.

Гері та Ділану - 29 та 30

Померти на Геловін не входило в мої плани. Як і прокинутися в будинку самого Бога Смерті.

Виявляється, у Бога Смерті є досить незвичайне захоплення.

Він колекціонує книги.

І не абиякі, а мої.

На жаль, я припустилася однієї жахливої помилки: померла, так і не завершивши свою найпопулярнішу книжкову серію.

Здавалося б, у Смерті є набагато важливіші справи. Але, схоже, незакінчений фінал — одна з тих речей, із якими він не готовий миритися.

Тож він повернув мене до життя.

Тепер у мене є новий дім, величезна бібліотека й одна незвичайна умова мого другого шансу: я повинна жити під його дахом і щовечора читати йому вголос.

Звучить нескладно, правда?

Якби не одне маленьке уточнення: мій новий господар — безсмертна істота з неабияким почуттям гумору, дивний