Раді Вас бачити!

— Якого крижаного біса ви взяли ті магічні щити?! Хто вам дозволив?! — *гвардіан Вогнебурський влаштовував добру прочуханку голові королівської варти, який стояв перед ним з опущеною головою, мов неслухняне дитя перед грізним батьком. — Я ж казав! Ті щити для військових! Для охорони приготували інші! — його гуркітливий голос прокотився палацом, мов грім, аж здригалися стіни. Розпалений гнівом, розчервонілий Вогнебурський несамовито розмахував руками та ненароком когось зачепив.

— Обережніше! — обурено скрикнула принцеса Леоніла, яка випадково потрапила під гарячу руку кремезного гвардіана, після удару ледь втрималася на ногах. Добре, хоч по голові не огрів. — І чого так руками махати?! — потерла вдарене плече, а її миле личко перекосилося від злоби.

— Ваша Високосте... Пробачте, — вгамовуючи гнів, винувато прохрипів Вогнебурський. Авжеж, у пориві емоцій не помітив принцесу, яка непомітно наблизилася. Авжеж, коли цей маг лютує, зазвичай усі ховаються по кутках, наче миші.

— Пробачте?! Та в мене синець тут залишиться! — Леоніла тицьнула у власне плече, її чорні, мов ніч, очі палали несамовитою люттю. — Здоровило неотесане! Не завадило би повчитися гарних манер! — відчитавши грізного вояку, задерла підборіддя й гордовито покрокувала вперед.

— Крижина! — гвардіан буркнув услід принцесі, граючи жовнами та пропалюючи дівочу спину блакиттю зіщулених очей. Звісно, вона це почула та враз зупинившись, різко обернулася.

— Що?! Ви назвали мене «крижиною»?! Та як ви посміли?! — на дівочих пальцях спалахнули іскри крижаної магії, але Її Високість відразу стиснула кулаки, притлумлюючи нестерпне бажання обдати Вогнебурського порцією магії. Залюбки би перетворила його на бурульку, аби довіку стояв льодяним монументом і краще десь якнайдалі від палацу! Прямолінійного, грубого гвардіана відверто ненавиділа. Можливо за те, що завжди рубав правду в очі усім без винятку, чхати йому на гарні манери і титули! Ще й посмів її, принцесу, назвати «крижиною»! Чванливу Леонілу в палаці саме так називали за спиною через кепський характер. Слуги нерідко страждали від її гніву, вилітали з її покоїв, вкриті численними бурульками. Авжеж, принцеса володіла потужною крижаною магією, яку успадкувала від батьків. — Ви! — гарикнула до насупленого Вогнебурського, а в того аж ліве око сіпалося. — Я буду скаржитися на вас Його Величності!

— З нетерпінням чекаю на суворе покарання короля, — вояка мовив з відвертим сарказмом. Чи покарає правитель? Як максимум — почує від нього кілька докірливих фраз. Король Хуртвардський неабияк дорожив цим магом золотого вогню, якого відповідним наказом і призначив гвардіаном за військові заслуги перед королівством. Ба більше, ризикуючи на полі битви, Фредерік Вогнебурський неодноразово рятував життя монарха.

— Вам це не зійде з рук, обіцяю... — процідивши крізь зуби, Леоніла злісно фиркнула та карбуючи кроки, поспішила до тронної зали, де зазвичай Його Величність приймав відвідувачів. Служниця щойно повідомила, що батько якраз хоче її бачити. Що ж, заразом і наскаржиться на ненависне здоровило...

— Вітаю, — Леоніла впевнено увійшла до тронної зали та схилилася у граційному реверансі перед королем і королевою. — Мені повідомили, що ви хотіли мене бачити. До речі, я також хотіла поскаржитися на...

— Леоніло, — обрубавши доньку, король махнув правицею. — Твої скарги вислухаю потім, а зараз... — побіжно переглянувся з неабияк напруженою королевою. — Хочу повідомити, що бажаю запросити до нашого палацу принца Айдерського з сусіднього королівства Соґвард... Він погодився з тобою одружитися, а цей шлюб потрібний нашим королівствам...

— Що?! Ні! Я не хочу ні з ким одружуватися! — задерши голову, Леоніла капризно тупнула ніжкою. — Ба більше, з принцом Айдерським! З тим носатим, худим... Недолугим...

— Цей союз нам потрібний! — відрізав король, протинаючи вередливу доньку гнівним поглядом чорних очей. — По обіді надсилатиму запрошення до Соґварда, також звелю, щоб в палаці влаштували урочистий бенкет...

— Нізащо! — гонорова Леоніла поглянула на батька з відвертим викликом, ще й лиховісно примружилася. — Я їм такий «прийом» влаштую, що той принц тікатиме звідси, мов наляканий щур! — зважаючи на гонор та рішучість, від принцеси не варто очікувати чогось доброго. Як же довго король терпів її витівки! Скільки ж гідних претендентів на її руку з’являлося в палаці, але після поведінки Леоніли вони поспішно покидали королівство. — Я вже все сказала! Не хочу одружуватися! Якщо знадобиться, буду правити одноосібно, як справжня королева!

— Королева?! Ти хоч розумієш, що нам потрібні спадкоємці трону?! А ти єдина наша донька! — завше стриманий король Вільям вже закипав від люті, нервово сіпаючи пальцями синю мантію. — Хоч подумай про продовження нашого роду! Скільки ж тут було гідних претендентів, а тобі все не те! То худий, то носатий, то товстий, то конопатий...

— Хіба ж я винна, що вони ніякі?! — зневажливо пирхнувши, Леоніла гордовито підібгала губи. — Мені ж з ними ложе ділити, не вам!

— Досить! — раптом гарикнув король, а звична поблажливість до капризної донечки враз змінилася холодною рішучістю. Вочевидь його терпець увірвався остаточно. — Ти одружишся і крапка! — Леоніла розгублено застигла, бо голос, як і погляд короля не віщував нічого доброго. — Довго ж я терпів твої витівки... — загрозливо похитав головою. — Отож, одружишся з першим, хто увійде до цієї зали! І мені байдуже, чи то буде слуга, чи охоронець! У моїй владі дарувати титул будь-кому з них!

— Ваша Величносте... Це що, жарт? — смикнувшись мимохіть, Леоніла помітила, що навіть в матінки-королеви налякано округлилися очі після такої заяви батька.

— Хіба я схожий на жартівника? — схиливши голову набік, Його Величність втупився в доньку таким нищівним, крижаним поглядом, що вона відразу зрозуміла — батько не жартує. Схоже, таки довела його до сказу. Добре знала, що зазвичай король не відступає від власних рішень.

— Ні, Ваша Величносте... — голос отетерілої принцеси зрадницьки здригнувся, вже й десь зникла недавня пиха, змінюючись відвертим страхом. — Я згодна... Нехай буде той принц Айдерський з Соґварда...

— Пізно, дорогенька... — король розтягнув губи у їдучій посмішці, далекої від радісної. — Ти добряче потріпала мені нерви, а мій терпець не безмежний... Отож, перший, хто увійде до цієї зали і стане твоїм чоловіком!

— Але ж... Як... Ваша Величносте... — Леоніла враз зблідла, мов привид, по спині ковзнув холод. Так і застигла, вирячившись на батька у липкому жаху. — Я ж не... — затинаючись, раптом сіпнулася, а серце рухнуло у п’яти, бо хтось гучно постукав в зачинені двері тронної зали.

— Увійдіть! — гарикнув правитель, зловтішно втупившись в тремтячу донечку, яка повільно позадкувала в бік стіни. За мить двері розчахнулися і до зали впевнено увійшов Фредерік Вогнебурський.

— Ваша Величносте, — гвардіан шанобливо кивнув. Побачивши в залі принцесу, ледь помітно скривив губи. На щастя, через руду, густу бороду хоч не видно його міміки. Авжеж, капризна донечка прийшла скаржитися батькам, але чомусь притихла, наче миша, а в темних плесах навіть страх зачаївся, та невже? — Хотів повідомити, що магічні щити та обладунки для військових я...

— Фреде, це зачекає! — обрубав його король. До мага завше звертався по-товариськи, по імені. — Тут, в нас... З’явилася більш нагальна справа, а саме, йдеться про долю королівського роду Хуртвардських! — демонстративно підняв вказівний палець, зловтішно спостерігаючи за реакцією доньки.

— Батьку... — розпачливо зронила Леоніла, геть забувшись за звернення «Ваша Величність» у присутності сторонніх. Відчувши дивний страх принцеси, Вогнебурський аж вигнув брову. Невже король таки приструнив ту вискочку? — Ви ж не... Не станете...

— Не перебивай мене! — жорстко відрізав правитель, навіть не глянувши в її бік, натомість втупився в рудокосого гвардіана, який уважно спостерігав за членами королівської родини. Що ж трапилося? Навіть Її Величність здається блідою й напруженою, вже й годі казати про принцесу... В неї такий вигляд, немов грізний король засудив до страти. — Отже, Фреде, ти вірно служив мені протягом років! — впевнено наблизившись до здивованого вогневика, король плеснув його по плечу. — Хочу сказати, що ти заслуговуєш на більше, ніж маєш наразі...

— Ваша Величносте... Я вдячний вам за те, що вже маю... — розгублено прохрипів Вогнебурський, чомусь геть не подобався вкрадливий голос правителя.

— А я вирішив, що цього недостатньо, — мовив король, рішуче поглянувши в ясну блакить застиглих очей співрозмовника. — Що ж, Фреде, тобі вже за тридцять і варто подумати про шлюб, про сім’ю... — його губи розпливлися у посмішці. Привітній і водночас хижій. — І я, твій король, вирішив віддати тобі найдорожче, що маю... Оцей безцінний скарб... — повільно перевів переможний погляд на заціпенілу магиню. — Мою єдину доньку, Леонілу! — змахнув правицею з показовим пафосом. — Мою чарівну принцесу!

— Що?! — Вогнебурський аж смикнувся, помітно округливши очі. — Ваша Величносте, це... Жарт? — схоже, до останнього сподівався, що саме так. Дивні в короля сьогодні жарти...

— Ні, Фреде... Я не жартую, — голос монарха раптом набрав металевої різкості. Маг добре знав цю інтонацію, Його Величність дійсно не жартував. — Така твоя доля, Фреде, така твоя доля... — вочевидь він насправді зрадів, що до зали увійшов саме цей вояка. — Буду радий такому зятеві...

— А якщо я... Відмовлюся? — вперше в житті в хрипкому голосі бувалого воїна відчувалася розгубленість. Водночас долинуло і полегшене зітхання принцеси, яка сподівалася, що через відмову здоровили батько скасує це абсурдне рішення.

— Фреде! Це наказ! — жорстко випалив король, хоча у його важкому погляді промайнув натяк на благання. — Я даруватиму тобі титул герцога, оскільки станеш нашим родичем! Також додатково дарую і землі! Лише поглянь на мою Леонілу... — розмашистим жестом вказав на доньку, яка за мить вже була ладна розридатися. — Справжня красуня! Граційна, струнка! — ще й знущально їй підморгнув. — З лиця хоч воду пий! І магиня сильна...

— Я радше помру! Накладу на себе руки! — скрикнула у відчаї принцеса, в очах помітно зблиснули сльози. — Я його ненавиджу! Краще віддайте мене за іншого! Я... Я вистрибну з вікна! Нізащо не стану дружиною цього здоровила бородатого! Він грубий, неотесаний! Батьку, благаю... — хапаючи ротом повітря, з надією поглянула на бліду матінку-королеву, але вона мовчала. Чи то від шоку, чи насправді не наважилася сперечатися з суворим чоловіком. — Батьку, погляньте на нього! — тремтячою правицею вказала на не менш ошелешеного гвардіана. — Ваш майбутній зять?! Та він... Невихований! Не навчений манерам! Та щоб я з ним... — у жаху уявила першу шлюбну ніч і чомусь аж розчервонілася, мов буряк, обличчя неначе вогнем обпекло.

— Тобі також, дорогоцінна донечко, інколи бракує гарних манер... — слова короля немов протинали гострими списами. — Сподіваюся, майбутній законний чоловік зуміє тебе перевиховати, чи не так? — вп’явся крижаним поглядом в застиглого Вогнебурського, у якого після образливих слів Леоніли аж обличчя забагровіло. Ця вискочка зуміла вжалити!

— Що ж, Ваша Величносте... — процідив він крізь зуби й водночас сіпнулося ліве око. — Я завжди беззаперечно виконував і буду виконувати ваші накази... Якщо цей шлюб потрібний вам та королівству, то ваша на те воля! — за мить очі гвардіана лиховісно зіщулилися. — Якщо воїни мене слухаються, то і зумію приструнити Її Високість... — зі зловтіхою передчував приборкання непокірної дівиці, буде їй у шлюбі «солодке» життя!

— Я й не сумніваюся... — король раптом мимоволі видихнув, в його погляді навіть промайнула прихована радість. Авжеж, Вогнебурський зуміє приборкати кого завгодно! Завше пильнував, щоб в армії панувала сувора дисципліна, а його гніву боялися навіть найхоробріші бойові маги. Усі пам’ятають той випадок, коли оскаженілий від люті гвардіан проявом потужної магії вогню розніс одну з казарм, бо воїни порушили устав. Вживали міцні напої, ще й притягли розпусних дівиць... З несамовитими криками вони вилітали з охопленої вогнем казарми з присмаленими задами, а відтак вже ніхто не наважувався порушувати в армії дисципліну. І хоч у гніві Вогнебурський був нещадний, проте ніколи не кривдив жінок. Вважав, що захищати жінок — святий обов’язок кожного чоловіка, проте... У цьому світі була лише одна особа, яка неодноразово доводила до сказу, злобна вискочка Леоніла! Нерідко виникало дике бажання щосили стиснути пальцями тоненьку шию вередливої принцеси, або присмалити її, як слід... Звісно, суворий вояка стримувався, докладаючи титанічних зусиль.

— Ні! Ви всі... Ви збожеволіли! — репетувала Її Високість, мов навіжена. — Я... Я вип’ю отруту! Я втечу з палацу! Я краще важко працюватиму, ніж стану дружиною цього... — вже й фантазії забракло, аби вигадати черговий образливий епітет.

— Авжеж, уявив, як моя незвикла до важкої праці донечка миє підлогу чи брудний посуд... — голос короля був просяклий їдучим сарказмом. — Що ж, весілля за тиждень! Звелю всім, аби почали приготування! В палаці влаштуємо урочистий бенкет, запросимо чимало поважних гостей! — кожним словом немов остаточно добивав Леонілу, яка й без того ладна вибухнути магією та сльозами.

— Я... Обіцяю! Присягаюся богами, до того клятого весілля не доживу! Незабаром десь в палаці знайдуть мій холодний труп! — дівчина драматично вдарила себе в груди кулаком, а королева аж ахнула у жаху. — Ви... Ви будете мене оплакувати у гіркому каятті!

— Так, я вже ладний розридатися, — іронічно зронив правитель з незворушнім обличчям, геть не зважаючи на бурхливі емоції донечки. — Фреде! — владно кивнув до розчервонілого гардіана, який нагадував грозову хмару. — Оскільки ти мій майбутній зять, довіряю тобі охорону принцеси до весілля! Бажано зачинити її в покоях, аби щось не втнула! Також пристав до дверей чимало охоронців! — обернувшись до доньки, з театральним пафосом вказав на застиглого Вогнебурського. — Що ж, дорогенька, йди назустріч власній долі! Віднині тобою опікуватиметься твій майбутній чоловік! Відведе тебе до покоїв...

— Я нікуди не піду! — загрозливо піднявши руки, Леоніла позадкувала до вікна. — А ви! — гарикнула до вояки. — Навіть не смійте до мене наближатися! — на кінчиках тремтячих пальців лиховісно заіскрила крижана магія. — Заморожу! — гарикнула, мов розлючена фурія.

— Доведеться піти, наказ короля, — мовив Вогнебурський із вдаваним спокоєм. Його не лякала навіть крижана магія принцеси, сильному вогневику до снаги враз нейтралізувати полум’ям той прояв енергії. Безсумнівно, Леоніла це розуміла, але продовжувала опиратися і за мить до того, як з її пальців мали зірватися потоки крижаних іскор, гардіан впевнено зробив крок вперед та нейтралізувавши невдалу атаку, блискавично оповив дівочі зап’ястки вогняними цівками. Звісно, магія воїна не обпікала шкіру, лише стримувала супротив. Хмикнувши, Вогнебурський також створив у повітрі магічний аркан. Сполучивши його з вогняними цівками на руках тієї скалки, потягнув на себе. Повільно й обережно, щоб принцеса не гепнулася на підлогу й не була схожою на щеня, яке тягатимуть на повідку по палацу, хоча й виникало нестримне бажання смикнути щосили. Хай там що, Вогнебурський мимохіть усвідомив, що йому подобається приборкувати чванливу дівчину, яка неодноразово виводила з рівноваги.

— Ненавиджу! — неохоче переставляючи ноги, Леоніла була змушена йти за ненависним нареченим. Ще бракувало, аби дійсно тягав її, мов неслухняне цуценя! Годі й казати, гоноровій принцесі не хотілося ганьбитися перед челяддю. — Ненавиджу вас всіх! Ви ще пошкодуєте... — процідила до батька, який з переможною посмішкою споглядав приборкання доньки. Утримуючи аркан та не обертаючись, Вогнебурський вийшов з тронної зали першим, а слідом злісно крокувала принцеса. Навіть голову гордовито підняла, немов маскуючи відчай і ганебну поразку.

— Вільяме... Ти впевнений? — боязко зронила королева після того, як монарше подружжя залишилося на самоті. — Чи варто віддавати нашу дівчинку за Вогнебурського? — відчайдушно сподівалася, що чоловік погарячкував та передумає, але...

— Наша дівчинка вже доросла, Елізо. Їй вже двадцять, — холодно відрубав король. — Як же ми її розбалували... — скрушно похитав головою, втупившись скляним поглядом в золотистий гобелен на стіні. — Леоніла матиме те, на що заслуговує. Сподіваюся, хоч Фред з нею впорається... — навіть полегшено видихнув із думкою, що бодай десь прилаштує гонорове чадо.

ПРИМІТКА ВІД АВТОРА:

*Гвардіан — головнокомандувач королівського війська.