Спочатку:
На сторінку книги
За наказом Його Величності короля Вільяма Хуртвардського щороку в королівстві Айвертарія влаштовували військовий парад, ця знаменна подія відбувалася в столиці Тарвус на центральній площі. Ще зрання звідусіль стягався натовп охочих поглянути на величне дійство, водночас до палацу прибували поважні гості з інших королівств, запрошені королем, після відпочинку з дороги й вони попрямують на площу міста.
На злітний майданчик палацу приземлялося чимало магольотів зі знатними магами, а слуги супроводжували прибулих до гостьових покоїв, де очікували вишукані наїдки й напої.
Хай там що, перед зустріччю з батьками Леоніла неабияк хвилювалася, хоча намагалася не виказувати емоцій. Гордовито задерши підборіддя, вона сиділа в магольоті біля Вогнебурського, а навпроти розташувалися Лорена і Шон. Сьогодні принцеса сяяла вродою. Вбралася в розкішну сукню з ультрамаринового оксамиту, розшиту золотистими візерунками, у глибокому вирізі на шиї виблискувало кольє з сапфірами, на руках красувалися браслети й персні. Оскільки надворі була зима, Леоніла накинула синій плащ з хутряною облямівкою, також від холоду захищали певні артефакти. Як завжди, коси розпустила. По спині струменіли смоляні локони, які Рубі прикрасила сріблясто-блакитною пудрою. Хоч Вогнебурський і вдавав, що йому геть байдуже до цієї краси, проте при зустрічі з принцесою його вилиці зрадницьки смикнулися, на мить в завше сталевих очах навіть промайнув блиск захоплення, який враз змінився крижаною блакиттю. Звісно, компліментів Леоніла не почула, що ж, очікувано. Натомість теплі слова гвардіана були адресовані Лорені, яка граційно забралася в маголіт разом з Шоном. На магині красувалася золотисто-червона сукня з глибоким вирізом, а волосся було зібране у вишукану зачіску, прикрашену тонкою сіточкою з дрібними рубінами.
Під час польоту до столиці Лорена, як завжди, не зводила очей з Вогнебурського, а Леоніла вдавала, що їй байдуже. Цієї миті навіть раділа, що в магольоті був Шон, він вкотре завзято розповідав про тварин, а принцеса радо підтримувала розмову, ще й поводилася так, наче в транспорті нікого не було, окрім хлопчика. Звісно, не могла не помітити, як гвардіан періодично обмінювався поглядами з Лореною. На щастя, Леоніла навчилася притлумлювати емоції, оті небажані спалахи люті... Авжеж, гордість не дозволяла, аби здоровило помітило бодай натяк на гнів, не стане тішити його самолюбство!
Коли маголіт гвардіана приземлився, доньку й зятя особисто зустрічали король з королевою. Хай там що, насправді Леоніла сумувала за батьками, але... Вкотре виказувала гонор. Вкотре давала зрозуміти, що ображена за цей примусовий шлюб. Зрештою вона стримано обійняла матір, а перед батьком холодно схилила голову на знак привітання.
— Вітаю, доню, — король обдарував Леонілу ледь помітною, хоча й теплою посмішкою. — Вітаю, Фреде! — по-товариськи плеснув зятя по плечу. Цієї миті Лорена з Шоном кудись відійшли, а принцеса краєм ока помітила, що та жінка вже охоче спілкується з якимось знатним магом, геть не зважаючи на сина. Складалося таке враження, що Шон для неї насправді тягар, навіть стало його шкода.
Коли король з гвардіаном попрямували до тронної зали, аби обговорити організацію майбутнього параду, Леоніла у товаристві матері покрокувала до рідних покоїв, де вже зустрічали служниці, на їхніх обличчях застигли фальшиві посмішки. Хоч ті посмішки були улесливими, але в очах відчувався страх. Авжеж, Крижина повернулася, необхідно якось пережити цей важкий день... Хоч як дивно, від Її Високості не почули жодного образливого слова. Челядь навіть перешіптувалася, що це гвардіан зумів перевиховати пихату дружину.
Для поважних гостей вздовж центральної вулиці Тарвуса встановили високі трибуни, аби маги могли споглядати грандіозний парад. Монарше подружжя й Леоніла сиділи у першому ряду.
Військовий парад особисто відкривав гвардіан Вогнебурський. Мов непохитна скеля, він велично стояв на прямокутній платформі з мідного сплаву, яка повільно пливла в повітрі вперед, на вітру майорів багряний плащ цього грізного воїна, позаду кремезної спини розвивалися довгі пасма, мов язики полум’я. На мить Леоніла навіть замилувалася законним чоловіком, але спогад про Лорену враз протнув серце іржавою голкою. Авжеж, ця краля сидить десь позаду і також витріщається на Вогнебурського, принесли ж її біси до маєтку! Не схоже, що з’явилася заради Шона...
Слідом за гвардіаном марширувала колонна воїнів-магів, на них красувалися червоні мундири та вохристі штани — військова форма бойових магів королівства. Цю колонну розділяли платформи зі зброєю, яку охоче демонстрував Його Величність запрошеним гостям. У променях Лав виблискували численні магічні гармати, сучасні магомети зі сріблястого сплаву, також потужні бойові артефакти — чорні циліндричні кристали, які у разі вибуху могли рознести вщент усе місто. Цю зброю винайшли саме в Айвертарії та розробляли під керівництвом Вогнебурського, чорні кристали неабияк жахали ворогів. Вочевидь саме їхня поява й стала переломним моментом під час останньої битви і маги білого вогню були змушені підписати мирну угоду.
Задумливо роздивляючись смертоносну зброю, Леоніла раптом перевела погляд ліворуч. Зброя зброєю, але й цікаво поглянути на поважних гостей, які сиділи у першому ряду...
— Батьку... А хто це? — стиха поцікавилася принцеса, зиркаючи на кількох білявих магів.
— Наші «білі» сусіди, — долинула відповідь. — Я запросив короля Лаерстарґа, Леноша, також його зведеного брата-герцога, Олафа. Хоч і недавні вороги, але оскільки ми уклали мир, то нехай подивляться на нашу зброю, нехай споглядають нашу силу й міць... Як кажуть, доню, саме сила і є запорукою миру. Нехай «білі» в подальшому втямлять, що не слід воювати з нами, з непереможними воїнами Айвертарії...
Слухаючи слова батька, Леоніла продовжувала роздивлятися цих гостей, магів білого вогню. Раптом один з них повільно обернувся в бік принцеси й на мить їхні погляди зустрілися, обсидіанові дівочі очі та блакитні парубочі плеса, у яких Леоніла мимоволі потонула, наче в кришталевих безоднях...
Парубок враз обдарував чарівною посмішкою, загадковою й водночас спокусливою. Леоніла навіть на відстані помітила, що той «білий» гість доволі вродливий. Акуратно поголене обличчя аристократа обрамляли білосніжні прямі пасма, що спадали на плечі. Хоч і мав худорляву статуру, але кожний рух елегантний, сповнений грації. Принцеса мимоволі посміхнулася у відповідь, на мить навіть забулася, що одружена. Та чи могла думати про Вогнебурського та оцей парад, коли споглядає такого красеня? До того ж, парубочу вроду підкреслювало дороге вбрання — сріблястий костюм з діамантовими ґудзиками. Боги, а яка в нього посмішка! Перед Леонілою неначе постав головний герой з жіночих романів, отой ідеал чоловічої вроди... Вона зауважила, що маг не схожий на правителя, оскільки поряд з ним стояв більш старший чоловік з вінцем на голові. Мабуть, король Лаерстарґа, Ленош, а той красень, який привернув увагу принцеси і є Олаф, зведений брат правителя «білих».
Виринаючи з тимчасового заціпеніння, Леоніла різко відвела погляд та мимохіть зашарілася. Вже й з нетерпінням очікувала завершення параду, бо опісля в палаці відбудеться урочистий бенкет. Звісно, зберуться всі знатні гості, також запрошені маги білого вогню, серед них неодмінно буде і Олаф... Що ж, Вогнебурський, можеш хоч досхочу витріщатися на Лорену, байдуже! Хай лише розпочнеться бенкет, принцеса навіть нетерпляче затамувала віддих у шаленому передчутті...
