Раді Вас бачити!

— Ваша Високосте, принесла вам наїдки! — увійшовши в покої, Рубі відразу поклала на стіл важку тацю й лише опісля поглянула на принцесу. За мить очі дебелої служниці неабияк округлилися. Авжеж, вигляд в хазяйки кумедний! Склавши два і два, Рубі відразу зрозуміла, що це Шон постарався. Треба ж було додуматися підкинути чорнильних восьминогів! Хлопчина неодноразово обурювався, що дорогоцінний дядько привів у маєток якусь зарозумілу Крижину, яка тут господарюватиме...

— Чого витріщилася?! Краще приготуй для мене сукню! — гнівно буркнула Леоніла, нервово смикаючи на собі халат.

— Гаразд... — як і гвардіан, Рубі також ледь стримувала сміх. — Як бачу, знадобиться більш закрита сукня, без декольте... — наблизившись до шафи, почала передивлятися вбрання. — Ось ця... — зняла з плечиків строгу синю сукню. — Можливо, в ній будете схожою на жерця у храмі, але ця сукня бодай трохи приховає... — не стримавшись, гучно пирснула. — На щастя, чорнильні восьминоги не отруйні...

— Досить! — принцеса грюкнула кулаком об стіл. — Ще ти будеш сміятися з мене?! Не боїшся, що можу заморозити?! — на пальцях загрозливо спалахнули сині іскри крижаної магії.

— І яким чином вам допомагатиме заморожена служниця? — покосившись на ті іскри, Рубі зітнула плечима. Геть безстрашна! Схоже, не лякав її гнів принцеси. — Ще й треба вам зачіску зробити, також бодай трохи замаскувати на обличчі оту «красу»...

Опанувавши спалах гніву, Леоніла гучно видихнула. Хоч Рубі й зухвала, але від неї бодай якась користь. Зрештою, служниця допомогла одягнутися та гарно уклала розпущені коси принцеси, також припудрила білилом чорні плями на обличчі, частково їх приховавши. Звісно, так вже було краще, хоча під оком і досі виднівся сірий «синець».

Після сніданку до покоїв завітала управителька Берна. Спершу гадала, що розбалувана принцеса буде кепською господинею, але та здивувала завзяттям. Також відразу обрушила шквал претензій щодо побуту, а Берна аж розгубилася. Через примхи нової хазяйки доведеться витратити зі скарбниці чимало монет, що ж скаже на те Вогнебурський? Що ж, нехай подружжя розбирається між собою.

Як гвардіан і обіцяв, ночувати до подружніх покоїв не прийшов. Від Берни принцеса дізналася, що її законний чоловік облаштувався у власному «лігві» в іншому кінці коридору. Нехай чудовисько там і спить, краще би й взагалі його не бачити!

Протягом наступного тижня Леоніла поринула у господарські справи, насправді це була її своєрідна боротьба за певну незалежність в цьому маєтку. Принцеса не з тих, хто сидітиме осторонь. Звикла, що навколо неї повинно вирувати життя. Виказуючи гонор, на сумісні трапези до бенкетної зали так і не з’являлася, вперто ігнорувала товариство Вогнебурського та його воїнів, яких вважала неотесаними дикунами. Хоч батьки з палацу й надсилали листи, але ображена донечка показово не відповідала. Нехай мучаться, оскільки кинули її напризволяще! Хоч душа прагнула урочистих бенкетів, пишних балів та галантних кавалерів, але наразі принцеса відмовлялася відвідувати рідний палац. Також Леонілу радувало, що Шон не траплявся на очі. Вочевидь після витівки з чорнильними восьминогами тримався якнайдалі від розлюченої Крижини. Видихнувши через це з полегшенням, принцеса й гадки не мала, що впертий хлопчина так просто не вгамується. Годі й казати, не злюбив маленький вогневик дружину дядька...

Після чергового насиченого дня Леоніла гордовито крокувала коридорами замку до подружніх покоїв, де вкотре спатиме сама. Око милували нещодавно куплені картини, які красувалися на стінах. Добре, хоч Вогнебурський не скупиться на витрати. Обмірковуючи чергові необхідні покупки, принцеса зупинилася біля дверей. Чомусь не спостерігалося охоронців, які завше охороняли покої. Хай-но з’являться, отримають на горіхи! На щастя, хоч захистила вхід охоронним заклинанням, яке сама і створила, лише їй була відома формула магічного сплетіння потоків. Штовхнувши двері, Леоніла впевнено увійшла в приміщення, але за мить від побаченого застигла у липкому жаху, а спиною ковзнув холод.

З балдахіна над ліжком зловісно звисав чорний кокон десь метр завбільшки. З появою принцеси він раптом здригнувся й розправив тонкі крила з довгими, гнучкими кісточками. Вочевидь відчув запах людської крові, якою ці створіння полюбляли ласувати.

— Боги... Невже... Гостровухий кажан? — Леоніла враз зблідла у страху, повільно задкуючи до дверей. У фоліантах з зоології читала, що на цих істот не діє крижана магія, лише енергія вогню. Хижо зблиснувши червоними, мов намистини, очима, кажан блискавично зірвався з балдахіну та стрілою кинувся до оторопілої магині. Щосили штовхнувши двері, принцеса з диким вереском вискочила в коридор, але крилатий хижак враз її наздогнав та видавши переможний писк, вп’явся гострими зубами у дівоче плече. Відбиваючись від кажана, Леоніла водночас горлала, мов скажена. Коли випустила з пальців струмені крижаної магії, заразом і переконалася, що ця сила не діє на кровожерливе створіння.

Почувши несамовиті крики Леоніли, з іншого кінця коридору вже поспішали охоронці, а слідом мчав схарапуджений Вогнебурський. Не зволікаючи, він шпурнув в кажана вогняною блискавкою. Зрештою налякана істота відірвалася від принцеси та з обсмаленим крилом кинулася у польоті до відчинених покоїв. Побіжно зачепивши один зі світильників, кажан чкурнув у відчинене вікно якнайдалі від гріха.

Після пережитого жахіття Леонілу помітно трусило. Надривно скрикуючи, вона схопилася лівицею за прокушене плече. Хоч той укус і не смертельний, але отрута діяла на ураженого мага, мов наркотичне зілля, яке нерідко викликає бажання кохатися. Похитнувшись на ногах, принцеса раптом зайшлася істеричним сміхом, який не могла контролювати.

— Негайно покличте цілителя! — зревів Вогнебурський до спантеличених охоронців. Підхопивши Її Високість на руки, вихором влетів до подружніх покоїв і коли збирався покласти принцесу на ліжко, вона раптом вп’ялася пальцями в чоловічу сорочку, водночас продовжуючи реготати, мов божевільна. Авжеж, отрута кажана подіяла!

— Мій солодкий рудий ведмедику... Який же ти здоровенний, мужній! Не хочеш поцілувати ненаглядну дружину? — солодко видихнувши крізь сміх, Леоніла ковзнула долонькою по грудях гвардіана. — А що там в тебе у штанцях? Магічна гармата? Авжеж, я її помітила у першу шлюбну ніч... Напевно, така ж червона, як і ті дивовижні кальсони... Покажеш мені ту гармату? — облизнула губи кінчиком язика, а в затуманених очах вирувало нестримне бажання через дію отрути.

— Зараз, потерпи... Цілитель принесе потрібне зілля... — знічено пробурмотів гвардіан, відриваючи від себе задурманену дружину. Охоплена дивним шалом, Леоніла не воліла так просто здаватися. Коли Вогнебурський таки поклав її на ліжко, дівочі пальчики грайливо ковзнули поміж його стегон, мимоволі розбурхуючи і бажання вояки. — Клятий кажан... — процідив він крізь зуби. — Я тому шибенику Шону голову відірву... — рвучко відсторонив рученьку принцеси від неабияк напруженого «пагорба», що помітно проступав під тканиною штанів. Відразу зрозумів, що це чергова витівка племінника. Як відомо, хлопчина цікавився зоологією та якимось чином зумів приручити гостровухого кажана. Хай там що, терпець гвардіана увірвався, доведеться покарати бешкетного племінника, бо геть від рук відбився.

— Фреде... — солодко застогнала Леоніла, простягаючи рученьки до неабияк розгубленого Вогнебурського. — Скинь з мене ту кляту сукню та будемо кохатися... Хоч мене і називають Крижиною, але ти мене запалюєш... В тебе така спокуслива «гармата», а я так прагну відчути її силу... — навіть завше непорушний гвардіан знітився від таких відвертих прохань, хоча й розумів, що наразі дружина під дією отрути кажана. Хоч і слушна нагода скористатися її слабкістю, аби порадувати короля спадкоємцями, але Вогнебурський не стане цього робити. Так і застиг над ложем кремезним монументом. З титанічними зусиллями залізної волі вперто ігнорував затверділе «бажання» у штанцях. Зрештою, він благородний воїн, а не хтивий слимак!

— Де ж, біс його забирай, той цілитель? Чому так довго? — процідив крізь зуби. Про всяк випадок на кілька кроків відійшов від ложа, аби Леоніла знову не вчепилася пальцями в розбурханий «вулкан».

— Ти такий вродливий, мов бог Льодо... — не вельми звично було чути компліменти від тієї, яка повсякчас обзивала дикуном та неотесаним здоровилом. — Мабуть, гарячий, мов вогонь... Такий руденький, волохатий... — Леоніла пирснула від сміху. — Лише твоя борода... Вона мені ніколи не подобалася! Той кущ неабияк дратує... Гадаю, під час любощів заважатиме, дряпатиме шкіру... — приступ сміху змінився показовим невдоволенням, принцеса навіть капризно надула губи. — Мов бур’ян у саду, так і хочеться повисмикувати...

Нервово кахикнувши, Вогнебурський мимоволі скривився, борода їй не подобається! Бувалий вояка носив її з гордістю, мов святиню. Гадав, що саме борода додає завершеності його мужньому образу, проте... Як виявилося, принцесі вона не подобалася. Також відомо, що під дією отрути кажана уражені маги завше говорять те, що першим спадає на думку, навіть озвучують те, що завжди приховують у закутках свідомості... Насправді слова дружини ошелешили гвардіана. Невже він подобається Леонілі, як чоловік? Авжеж, досі був впевнений, що нестерпна Крижина його ненавидить та чи то дійсно це так? Біс розбере тих жінок...

Заливаючись істеричним реготом, Леоніла вже почала стягувати з себе сукню, а Вогнебурський відчайдушно кинувся до неї, аби завадити.

— Допоможи, ведмедику... Допоможи позбутися тієї триклятої сукні... — розчервоніла від шалу принцеса вп’ялася пальцями в чоловічу сорочку й ледь не розірвала, коли гвардіан спробував висмикнути. Хтозна, чим би закінчилася ота метушня на ложі, але раптом в двері постукали.

— Увійдіть! — гарикнув Вогнебурський, водночас натягуючи низ сукні на оголені ноги розпаленої дружини.

За мить у покої увійшов літній цілитель Маріус, сивий і худорлявий чоловік. Поставивши на стіл скриньку з зіллями, окинув серйозним поглядом збурену пацієнтку, яка заходилася нестримним реготом.

— Мій гвардіане, вам краще відійти від дружини! Наразі вона не в собі, — не зволікаючи, дістав зі скрині скляну місткість з брунатною рідиною. — Ось... Треба, щоб вона це випила. Зілля, яке знешкоджує отруту гостровухого кажана...

— Не стану нічого пити! — скрикнула принцеса крізь сміх. — Не хочу! Мені й так добре! Я хочу Фреда, волію з ним кохатися!

Ігноруючи прохання цілителя відійти від Леоніли, гвардіан натомість лівицею притиснув її зап’ятки до ліжка, а правицею зафіксував голову.

— Хутчій вливайте в неї зілля! — буркнув до Маріуса, який вже наблизився. Не довго думаючи, той влив у рот пацієнтки брунатну рідину. На щастя, принцеса ковтнула зілля. Добре, хоч не виплюнула. За кілька секунд припинила реготати, так і застигла горілиць, Вогнебурський повільно випустив її зап’ястки.

— Це сильне зілля, наче вже подіяло, — впевнено констатував цілитель, а гвардіан помітив в округлених очах дружини звичну злобу, що межувала з гірким розпачом. Авжеж, принцеса враз усвідомила, що саме наговорила під дією отрути, навіть обличчя перекосилося й забагровіло від сорому...