— Можна я увійду?

Доріан, що сидить у кріслі, в кімнаті з заглушеними шторами, в абсолютній темряві, навіть не повернув голову. Наступної секунди він таки заговорив:

— Роби що забажаєш.

— Що з настроєм? — чоловік перетнув кімнату за кілька кроків і відчинив вікно.

Доріан заплющив очі і вилаявся.

— Невже спалахнув? - Він усміхнувся і взяв хлопця за підборіддя:

— Прекрасний. Не хмурся, Доріан. Твоє нове обличчя – надто дороге задоволення. Ти не мусиш його псувати.

Кров'ю він лише вгамовує свій голод, але всі його почуття, інстинкти, якщо завгодно, воля до життя скуті, наче ланцюгами не пропускають ні повітря, ні кисень, нудьгою, ніби вона все навколо огорнула туманом, випаровування якого отруюють повітря, позбавляючи прагнення жити. Але після зустрічі зі своїм істинним у нього з'явилося одне нездійсненне бажання, яке стало метою життя.