«Дівчина, яка сказала «Ні» - це гострий, сповнений напруги роман про кохання, яке не прощає слабкості, про спадок, від якого неможливо відмовитись, і про те, що навіть у пеклі можна знайти своє світло. Але чи варте це світло полум’я, в якому згораєш дотла?
Северин Левицький звик отримувати все, що вважав своїм. Владу. Гроші. Перемоги. Людей. Але Юліана стала єдиною жінкою, яку він так і не зміг підкорити до кінця.
Між ними спалахує почуття, де немає правильних рішень і безпечних шляхів до відступу. Є чоловік, готовий спалити світ заради однієї жінки. І є жінка, яка ще не здогадується, що іноді найстрашнішою кліткою стають не стіни, а чиєсь серце.
Бо деякі люди не відпускають. Ніколи.
Навіть тоді, коли єдиним виходом залишається смерть.

Кров'ю він лише вгамовує свій голод, але всі його почуття, інстинкти, якщо завгодно, воля до життя скуті, наче ланцюгами не пропускають ні повітря, ні кисень, нудьгою, ніби вона все навколо огорнула туманом, випаровування якого отруюють повітря, позбавляючи прагнення жити. Але після зустрічі зі своїм істинним у нього з'явилося одне нездійсненне бажання, яке стало метою життя.

За легендою бог голоду - Ороіши поглинув решту богів щоб нарешті вгамувати своє бажання пожирати всіх на своєму шляху. Та переродився на землі в тілі шамана. Дивлячись на тебе я замислююсь над тим, що можливо легенди не завжди брешуть.

Сім синів Сатани змагаються за його милість.
Наймолодший, Віктор, не бажає чекати століть, поки батько дарує силу наступному. Його метод — спокуса. Він обирає безгрішних, бо одна зруйнована невинність варта купи грішних душ.
Еліза стає першою жертвою його спокуси — досконало оскверненою душею, яку він готує як подарунок для батька. Але втручання брата Саймона, одержимого даром спалення грішних, руйнує все, викликаючи розслідування й паніку. На слід підпалювача виходять журналістка-ясновидиця Марія та детектив Мерк.
Поки Марія наближається до правди, Віктор знаходить нову ціль — Лідію, подругу Елізи, чиє серце він прагне підкорити так само витончено, як колись спокушав її подругу.

«Майстерно виконуючи роль «пішака», він, намагаючись здобути такий жаданий пост, що зробить його нарешті вільним, боявся тільки одного — почути відлуння стуку її підборів».