Раді Вас бачити!

Двадцяте квітня. Дві тисячі шістнадцятий рік.

Вже два роки живучи окремо від матері, нового вітчима і своїх маленьких сестер щодня прокидаючись у повній тиші, Фелікс досі відчував радість від здобуття довгоочікуваної свободи.

Він, звичайно, любив свою сім'ю, але як відомо кохання на відстані стає по-справжньому міцним.

Надворі, як завжди, йшов дощ. Такий уже Сієтл. Але така дрібниця як погода не здатна зіпсувати йому настрій. Вийшовши на балкон голим і глянувши з висоти двадцятого поверху на вулицю Фелікс, запаливши і видихнувши дим, усміхнувся.

«Я напевно сьогодні малюватиму цілий день» — подумав Фелікс і докуривши сигарету, повернувшись до кімнати, відразу ж пішов у душ.

Після сніданку він підійшов до мольберта і, змішавши фарби, почав малювати. Але тільки через годину роботи над картиною він був змушений відірватися від улюбленої справи.

Як відомо телефон, що дзвонить, не дуже позитивно впливає на творчість, та й на нерви, хоча на друге Фелікс ніколи не скаржився, адже стільки років витримуючи вічні істерики своєї матусі він їх загартував навіть дуже добре.

Відповівши на дзвінок, він сказав:

— Алло, слухаю вас.

— Містер Фелікс Тірнан треба дуже терміново поговорити. Чи можете ви спуститися в хол вашого будинку?

Голос людини був зовсім не знайомий тому Фелікс сказав:

— Я зараз спущусь, до речі через дорогу їсти кафе можемо зустрітися там за десять хвилин.

— Я краще зачекаю вас у холі містер Тірнан.

— Добре, як скажете, називайте мене Фелікс і зачекайте швидко.

Майкл Фокс тільки встиг покласти трубку і подивитися в свій блокнот і переконається, що справ у нього ще багато, як побачив у холі високого хлопця зі спортивним, але не як у качка тілом і чорним зав'язаним у пучок волоссям з виголеними скронями.

Підвівшись йому назустріч, Майкл простяг йому руку і звернув увагу на те, що очі у Фелікса такого ж глибокого синього відтінку наче дно біля моря, як і у його діда.

— Доброго дня Фелікс це я вам дзвонив пару хвилин тому, може сядемо на тому дивані і поговоримо?

— Так, давайте.

Коли вони сіли, Майкл сказав:

— Я перейду одразу ж до діла. Ваш дід Вілсон Стівенс зараз помирає від раку крові. Тож я приїхав за вами.

— Це якийсь розіграш? Де камера? - посміхнувся Фелікс. Містер Фокс ви помилилися, мій дідусь помер і вже дуже давно.

— Ні, жодної помилки. Два роки тому мій клієнт та друг Вілсон найняв мене як приватний детектив, щоб я знайшов вашу маму.

Коли моя робота була зроблена вони почали листуватися і в кожному листі ваша мати вимагала в нього гроші, а натомість обіцяла спробувати пробачити його і дозволити вам зустрітися, але цього так і не сталося.

— Тут, — детектив дістав із конверта виписку з банку — це суми грошей, які отримувала ваша мати. Ви можете передзвонити в банк і переконатися, що документ не підробка.

Знаєте я надто довго терпів цей цирк, але коли тиждень тому моєму другу стало набагато гірше і лікарі сказали, що йому залишилося жити не більше, ніж два-три місяці, і це ще найбільш обнадійливий прогноз, я вирішив зустрітися з вами особисто. І ось я тут, і я говорю правду, Фелікс повірте мені. 

Ви можете спитати у своєї мами або знайти у неї ці листи самостійно, якщо вона, звичайно, їх не викинула. Я не знаю, як ви вирішите вчинити, але благаю не витрачайте час вашого діда. Я дуже прошу вас завтра ж відлетіти зі мною в Лос-Анджелес.

Дивлячись чоловікові в очі, буквально шкірою відчуваючи його непідробне занепокоєння за свого друга, обурення та агресію від цієї ситуації, Фелікс йому повірив.

Він знав матір як свої п'ять пальців і враховуючи таку дрібницю, що її жадібність давно вийшла за всілякі рамки, він уже був упевнений, що вона спокійнісінько могла йому збрехати про смерть дідуся.

Але вимовляти таке вголос Фелікс не збирався, поки існувала примарна надія на те, що його мати невинна, він віритиме в неї до кінця.

— Я завтра зранку полечу з вами, якщо знайду листи.

— Добре, це ваше право — ось моя візитівка і я куплю квиток о восьмій ранку. Фелікс я чекатиму вас завтра в аеропорту, будь ласка приїжджайте навіть якщо не знайдете листів. Адже вона могла і спалити їх. Ви повинні хоча б встигнути попрощатися з дідом. І мені дуже шкода, що ви вже не впізнаєте його так добре, як я знаю його я.

— Що ж містере Фокс давайте прощатимемося, мені ще треба відвідати мою маму. До завтра, я поїду навіть якщо не знайду ці чортові листи.

— Дякую, — сказав Майкл і попрощавшись з Феліксом вийшов на вулицю слідом за ним.

За годину зупинившись біля будинку своєї мами Фелікс зателефонував у двері.

Коли йому ніхто не відкрив, він скористався своїми ключами.

Зайшовши в будинок Фелікс, вирішив почати пошук з її спальні, і не помилився. Через годину він знайшов папку з листами. Їх було дуже багато.

Почавши читати, Фелікс відразу пожалкував про це рішення, він не хотів злитися на матір ще більше, у них і так були не найпростіші стосунки.

Забравши папку із собою, Фелікс поїхав додому. Зібравши речі у невелику валізу, Фелікс взяв мобільний і за кілька хвилин сказав:

— Привіт, ми можемо зустрітись? Нам треба поговорити серйозно.

Матері про свій від'їзд він повідомив лише дорогою до аеропорту.

Сфотографувавши листи, він надіслав їй фотографію.

Розплатившись із таксистом, Фелікс повіз валізу до будівлі аеропорту.

Усередині побачивши Майкла і по його обличчю, було чудово видно, як він весь цей час нервувався Фелікс підійшов ближче і привітавшись сказав:

— Я знайшов листи. Вона справді всі ці два роки мені брехала.

— Мені дуже шкода Фелікс.

— Забийте, у цьому немає провини. Ну що підемо. До терміналу?

— Так, краще прийти раніше, ніж запізнитись.

Після прильоту до Лос-Анджелеса на них обох чекав водій. Він, забравши в них речі, повіз їх до будинку містера Стівенсона, що знаходиться всього за п'ятдесят метрів від пляжу.

Будинок був настільки величезним, що коли Фелікс вийшов з машини він не міг вимовити жодного слова.

— Це справді будинок? Може ви переплутали щось, і ми приїхали до музею?

— Ні, Фелікс я дуже добре і довго дружу з твоїм дідом і чудово знаю дорогу до його будинку, — сказав чоловік і, відчинивши двері, завів Фелікса всередину.

Минуло лише десять хвилин, як вниз спустився високий, чорнявий непогано складений ще далеко не старий чоловік.

Підійшовши ближче і побачивши його сині очі, Фелікс здригнувся, відчувши, як глибоко всередині щось сильно кольнуло.

Йому не вірилося, що стільки років живучи з матір'ю насилу витримуючи її істерики, він нарешті зможе хоч трохи поспілкуватися зі своїм дідом.

Все ж таки, взявши під контроль свої емоції, проігнорувавши бажання обійняти його, Фелікс простягнув йому руку і хотів уже привітатися, як Стівенсон раптом промовив, ніби щойно прочитав його думки:

— Я знаю, що я для тебе абсолютно чужа людина, але можна я таки обійму тебе?

— Я сподіваюся ми ще встигнемо познайомитись ближче, — сказав Фелікс і міцно обійняв діда.

Через місяць. Двадцяте травня

Відчувши, як з відкритого вікна холодні краплі дощу потрапили йому на плече Фелікс, не звертаючи уваги на таку дрібницю закурив наступну сигарету, через гіркий присмак у роті, він і сам уже не розумів, через що він з'явився: через зраду матір чи через багато кукурудів. 

Незважаючи на те, що недопалки в попільничці скоро перетворяться на справжню пізанську вежу, ще за кілька хвилин він поклав туди новий недопалок.

Знову глянувши на кілька десятків листів, Фелікс, акуратно склавши їх у коробку, зітхнув. Якби не мама він міг спілкуватися з дідом цілих два роки.

Вкотре подякувавши вищим силам за те, що він встиг перед його смертю хоч трохи поспілкуватися з ним, Фелікс підвівся з ліжка.

Поглянувши на своє старе, вузьке ліжко ніби прощаючись він, подивившись у вікно і, в тисячний раз побачивши той самий дощовий вигляд похмурого, навіть навесні Сіетла взяв у рот сигарету і клацнув запальничкою закурив.

Більшість його нехитрих пожитків вже зібрали одну велику, стару валізу, але ось як запакувати безліч картин, чистих полотнів, мольберт і нескінченну кількість різних фарб, колекцію коміксів, манги, це завдання він ще не вирішив.

Навіть у його новий Порше, який залишив йому дід, усі ці речі не влізуть.

І хоча йому не хотілося доручати свої речі доставці, але зрозумівши, що йому, мабуть, доведеться це зробити Фелікс загасив недопалок. Почувши черговий дзвінок, він знову скинув виклик. 

На цей раз від неї прийшло лише сім смс і стільки ж пропущених дзвінків.

Офіційно вони з нею помирилися ще тиждень тому, хоча їй довелося писати і дзвонити йому доки він перебував у Лос-Анджелесі не менше ніж по двадцять разів на день, але все одно, незважаючи ні на що гіркий смак від її мерзенного і навіть підлого вчинку назавжди залишиться не тільки в його пам'яті, але і в його пам'яті, але й . 

Його не стерти цим безликим таким же брехливим: «вибач».

Але про те, що вона назавжди втратила дорогу до його серця, Фелікс вирішив їй ніколи не говорити.

Навіщо завдавати біль людині, яка ніколи не зміниться якщо всі люди мають цю прекрасну і славну традицію, мило і віддано заглядаючи в очі нахабно брехати?

Прийнявши душ і одягнувшись, Фелікс наважився передзвонити лише щільно поснідавши, інакше розмова з мамою для них обох закінчиться не дуже добре. Особливо йому. Адже йому ще треба встигнути зібрати всі речі до початку своєї зміни.

Помивши тарілку і поклавши її до іншого зібраного посуду, Фелікс зателефонував мамі.

— Привіт Фелікс, — як завжди дуже швидко і голосно затараторила вона, ніби за нею хтось гнався і вона, рятуючи своє життя, ще хотіла встигнути сказати тисячу важливих речей. Хоча слово важливість і мама, та ще в одному реченні це навіть звучить занадто

вже жорстко.

— Я ж казав, що буду зайнятий весь день.

— Я пам'ятаю, але Фелікс, може, ти заїдеш до нас перед роботою і повечеряєш? Як мені пригадується твоя зміна в мотелі починається о десятій вечора.

— Я дуже радий, що ти намагалася вивчити мій розпорядок, але я маю багато справ. «Тому мені потрібен вагоміший аргумент, ніж твоє бажання побачити мене», — сказав Фелікс, навіть не думаючи про те, щоб розповісти їй про своє звільнення.

— Взагалі ми помирилися, і я хочу хоча б перед твоїм від'їздом частіше бачити тебе.

— Цього недостатньо, на жаль, я справді зайнятий, я навіть не знав, що маю стільки речей.

— Гаразд, я зрозуміла, що мені доведеться засмутити Моніку. Вона приготувала подарунок до свого старшого братика, але я тобі цього не говорила. Вона просто думає, що ти прийдеш на вечерю і дуже чекає на тебе.

«Ось хитра лисиця ти знову маніпулюєш мною за допомогою сестер», — подумав Фелікс і запалив нову сигарету.

Зробивши затяжку і видихнувши дим, він продовжив слухати так дратуючий іноді, але все ж таки улюблений голос.

Хоча його четверо молодших сестер були від другого чоловіка матері, він все одно любив їх, особливо старшу — Моніку, їй було десять, але коли він розмовляв з цією дитиною, він навіть собі не міг зізнатися в тому, що так до кінця і не був упевнений у тому, хто ж із них двох зрештою розумніший.

— Добре, я заїду о шостій вечора, — зітхнув Фелікс. Зрештою, вже через три дні він поїде в Лос-Анджелесі і бачитиме і навіть розмовлятиме з нею по телефону вкрай рідко.

— Дякую Фелікс, - мати, не приховуючи захоплення ледь не ляснула в долоні.

— До вечора мама, - не давши їй навіть шансу на продовження розмови Фелікс поклав слухавку.

Оскільки місяць тому він був змушений раптово виїхати до Лос-Анджелеса і залишитися там щоб провести той недовгий час, який залишився його дідові разом, Фелікс сказав босу, ​​який був також його коханцем, що змушений звільнитися.

Ерік засмутився і сказав, що він будь-якої хвилини зможе повернутися, якщо раптом передумає переїжджати і побажав йому удачі.

Днями повернувшись додому Фелікс розповів Еріку, що його плани про переїзд не змінилися. Але він не зміг відмовити йому в проханні заїхати в його мотель перед від'їздом і перевірити, як справляється зі своїми обов'язками його новий працівник.

Ще трохи послухавши скарги Еріка на те, як важко йому було знайти більш-менш спритного керуючого і як важко постійно приїжджати туди і все самостійно контролювати Фелікс при всьому своєму небажанні робити боляче своєму коханцеві, з яким він так весело проводив час перебив його:

— Ерік мені справді шкода, що я ось так кидаю тебе.

— Гаразд, не парься, я впевнений, що як тільки ти приїдеш у нове місто відразу знайдеш собі хлопця з набагато кращою дупою, ніж у мене, а ось мені знайти такого класного активу, як ти буде не так вже й просто. Але це вже мої проблеми, і не думай забивати собі ними свою вродливу голівку, ти зрозумів мене?

— Так точно сер, — усміхнувся Фелікс і ще трохи поговоривши з ним, незабаром попрощавшись, повернувся до зборів речей.

Купивши дорогою до матері для сестрички ляльку, Фелікс невдовзі вже стояв на порозі будинку, в якому прожив стільки років і дзвонив у двері.

Дуже гучна музика, що долинає з дому, трохи насторожила його.

Але Фелікс набагато пізніше навчиться прислухатися до своєї інтуїції.

Мама, відчинивши двері, відразу ж кинулася до нього на шию. Обійнявши жінку Фелікс, побачивши, що будинок прикрашений кульками і в передпокої купа взуття він запитав:

— Привіт, а чому Моніка не зустрічає мене?

— Ти проходь мої руки, і йди до вітальні там на тебе всі вже чекають, а я її покличу, — сказала вона і навіть не змінившись в обличчі спокійно збрехала.

З кухні вийшов вітчим.

— Привіт Фелікс я почув твій голос, так, а Моніки немає, вона ще вчора поїхала до моєї мами. Інші вже сплять, тож ти не зможеш з ними побачитися.

— Добре Генрі я зрозумів, а тепер вибач, але мені треба побалакати з мамою.

— Фелікс тільки не гнівайся, а спершу вислухай її, — встиг крикнув Генрі, перш ніж Фелікс стрімко кинувся нагору.

Зайшовши до неї в спальню, він спитав:

— І як це все розуміти?

— Я ж просила тебе зайти до вітальні і привітатись. До мене приїхали наші родичі та друзі.

— Чому Моніка у бабусі? Вони не вважаються родичами?

— Ні. Бабуся була у від'їзді і дуже скучила за нею. Вони поїхали на море до якогось пансіонату.

— Гаразд, припустимо твою відповідь мене влаштував. Але що щодо цієї вечірки? Навіщо ти мене на неї заманила?

— Ох, та й слівця ти підбираєш. Заманила. Скажи ще, що я на тебе влаштувала полювання, — обурилася Дженіфер.

Але Фелікс тільки закотив очі:

— Тільки не переграй. Курси з акторської майстерності ти сплатила абсолютно даремно, вони нічого не дали. Давай краще ближче до тіла взагалі.

— Добре. У тітки Рози є чудова дівчинка, ти ж пам'ятаєш, як ви грали з нею в дитинстві?

Фелікс на мить завмер і подивившись їй в обличчя спитав:

— Скажи, що ти жартуєш. Ти думаєш, що я проміняю дім, залишений дідом і можливість вступити до Каліфорнійського університету на якусь дівку?

— Фу, це було дуже грубо навіть для тебе Фелікс. Вона чудова. Твій Лос-Анджелес нікуди не подінеться від тебе. Зараз кінець травня, у тебе попереду ще ціле літо, крім того ти й того року теж готувався до іспитів, але провалився, тобі не здається, що це знак. І який із тебе режисер?

Згадка про їхню минулу розмову боляче різнула його в саме серце, вже тоді він ледь не розповів їй про свою орієнтацію, але стримався.

Зараз після того, як він просив її більше не говорити про його мрію стати режисером у такому глузливому і поблажливому тоні, шкодувати він її не стане.

І похуй що помста — це дуже по-дитячому.

— Я не хотів цього казати, — почав Фелікс, ти сама мене змусила.

— Мені навіть стало цікаво, продовжуй синку, — посміхнулася жінка.

— Знаєш, чому я вже стільки років відкидаю всіх твоїх «добрих дівчаток»? — спитав Фелікс і зараз на його обличчі з'явилася така ж усмішка, не дарма ж вони мати й син.

Але, на жаль, Дженніфер вирішила, що у Фелікса апріорі не може бути в рукаві чогось більшого за її вальт.

В принципі вона як професійний гравець у покер мала право на цю впевненість, але навіть їй не слід забувати про таку важливу річ, що і її син далеко не новачок у цій грі.

— Звісно, ​​знаю, щоб мене позлити. Я ж найжахливіша мама, адже ти так про мене думаєш?

— Ох, і на слизьку стежку ти ступила. Але я як твій син заберу тебе з неї і направлю на іншу.

Дженніфер, згадавши про ті чортові листи і про те з якою працею помирилася з Феліксом ледь не прикусила язика, і пом'якшивши голос сказала:

— То дай мені відповідь сам. Якщо моя версія не вірна.

Фелікс підійшов ближче.

— Якби ти виявила крапельку уяви, то відразу знайшла б відповідь.

— Усе перестати, говори швидше, нас уже чекають унизу, — Дженіфер взяла зі столика склянку з водою і зробила ковток.

— Добре. Що ж я давно хотів сказати, що хоча жіночі кицьки мені і подобаються, але більше я все ж таки тягнуся від апетитних чоловічих дуп.

Удар об підлогу склянки, що вислизнула, був співзвучним з тим крахом її надій на вдалий шлюб сина.

— Гей, мамо з тобою все гаразд? — з усмішкою спитав він і почав збирати уламки.

— Я тобі не вірю. Ти спеціально кажеш подібні гидоти, щоб я відстала від тебе. Але ти мій старший син, і я хочу знайти тобі гарну дружину. Що у цьому поганого? Чому ти такий жорстокий, - заплакала Дженіфер.

— Мамо, ти не чула, що актриси, які не здатні плакати, повинні піти з професії і не важливо, що це тільки твоє хобі, ти жахлива.

— По-твоєму нормально сміятися з матері? Краще обійми мене.

— Не хочу, забрудниш мою нову сорочку тушшю. Гаразд, я ще заїду, щоб попрощатися із сестрами. Тож до зустрічі.

— Стривай ти куди? Фелікс я заради тебе зібрала майже всю нашу родину ти не посмієш мене так зганьбити.

— Посмію? Та я з величезним задоволенням це зроблю, — усміхнувся Фелікс. «Поки що мама», — сказав він і вийшов із спальні.

Натрапивши в коридорі на вітчима, Фелікс попросив його сказати всім, що має термінові справи.

— Фелікс зайди та хоч привітайся з ними.

— Не хочу вдавати і секунди, що я радий тут перебувати і бачити їхні обличчя.

— Це твоє право, хоч тут я з тобою абсолютно не згоден.

— Бувай Генрі й потурбуйся про неї.

— Добре, — сказав вітчим і міцно обійняв Фелікса.

Потім зачинивши за пасинком двері Генрі як крайній, як завжди, вирушив вибачатися замість Фелікса перед усією родиною. Йому все одно не звикати.

Зрадівши, що все ж Дженніфер трохи подорослішала і цього разу вона не обливала сина лимонадом, не була посуд і не кричала на весь будинок, поспішив до родичів.