Забуваються люди, що будують вежі, дома і кам'яні дороги. Забуваються драми і історії, полишаючи руїни та тихі небалакучи могили. Все стирається, заростає, гниє і починає знову. Лише прадавній ліс пам'ятає кожну історію і з роками стає лише старішим.
Нова історія почнеться з трагедії, неймовірної сили волі до життя, трішки наївна і проста, як людське життя, затиснуте в лещатах обставин.
Чуєш? Вітер лоскоче, тихій шепіт змусить закрити очі і відчути, що окрім лісу навкруги, усередені тебе щось муркоче. Тепла іскра кохання, що прийшла до тебе з обіймами матері і залишилась назавжди. Це те, що зігріє тебе навіть у найсильнішому відчаї і закриє від криги самотності.
Приємної подорожі, друже.