Коли муркоче ліс
Анотація:
Забуваються люди, що будують вежі, дома і кам'яні дороги. Забуваються драми і історії, полишаючи руїни та тихі небалакучи могили. Все стирається, заростає, гниє і починає знову. Лише прадавній ліс пам'ятає кожну історію і з роками стає лише старішим.
Нова історія почнеться з трагедії, неймовірної сили волі до життя, трішки наївна і проста, як людське життя, затиснуте в лещатах обставин.
Чуєш? Вітер лоскоче, тихій шепіт змусить закрити очі і відчути, що окрім лісу навкруги, усередені тебе щось муркоче. Тепла іскра кохання, що прийшла до тебе з обіймами матері і залишилась назавжди. Це те, що зігріє тебе навіть у найсильнішому відчаї і закриє від криги самотності.
Приємної подорожі, друже.
Це щось неймовірне! З перших же рядків текст затягує у густу, магічну й трохи похмуру атмосферу прадавнього лісу, де природа живе своїм власним, таємничим життям. Динаміка сюжету тримає в напрузі: від тривожного передчуття до моторошних, але водночас чарівних моментів. Дуже глибока анотація і потужний початок, який одразу задає правильний тон. Величезне дякую за таку атмосферну роботу для марафону — це справжня окраса! Бажаютму музі натхнення, а історії — тисяч захоплених читачів!»
Відповідь для Ася Рей
Вітаю з незвичайною новинкою❤️
Відповідь для Віккі Грант