Ентоні Джейсон Ебшир має одну-єдину слабкість: його легко взяти "на слабо". Лише через це він лізе у проклятий старий шпиталь на краю маленького містечка і знаходить там не лише старе обладнання та медичні картки, але й декого значно, значно небезпечнішого за хуліганів-однокласників.

Здається, моє життя мені не належить. Батько вирішив, де мені вчитися. А доля сама визначила мені професію, що повісила на мене занадто багато зобов'язань на кілька століть вперед. Я - Есмі Родд, і я уявляла своє життя зовсім інакше до вступу в академію стихій, де вважала, що мені не місце.

Старий будинок, оповитий таємницями, дивними звуками та легендами про привидів, приховує значно більше, ніж здається на перший погляд. Коли детективка Анна приїздить розібратися в загадкових подіях, вона опиняється у вирі заплутаних стосунків, прихованих почуттів і сімейних таємниць.

Та поступово за містичними явищами починають проступати сліди давно забутих історій, таємних кімнат і небезпечних секретів. Кому можна довіряти в будинку, де кожен має що приховувати? І чи завжди за надприродним стоїть щось потойбічне?

Детективна історія з атмосферою містики, любовних інтриг і несподіваних відкриттів, де минуле продовжує впливати на сьогодення.

Космос не пробачає помилок, але іноді повертає тих, кого вже списали в небіжчики. Коли покинутий корабель без ознак життя раптово виходить на зв’язок, його коридори відкриваються перед рятувальною групою. На борту немає живого екіпажу — лише журнали, замкнені відсіки, привиди у скафандрах і штучний інтелект, що вперто виконує накази мертвого капітана. Та що глибше герої просуваються палубами, то очевидніше: катастрофа не завершилася, а протокол смерті досі працює. Кожні двері ведуть до чужої таємниці, кожен сигнал може бути пасткою, а воскресіння має ціну, якої ніхто не погоджувався платити. У четвертому сезоні «Зоряних хронік» на читача чекають космічний жах, чорний гумор, таємниці та корабель, який ще хоче повернути свій екіпаж — незалежно від того, кому доведеться померти замість нього.

Тридцять першого жовтня Сашко знаходить на покинутому городі дивний гарбуз. Уночі той починає говорити — і стверджує, що вони вже зустрічалися. Не раз. Щороку. Сімнадцять років поспіль. Гарбуз пам’ятає те, що люди воліють забути: старі могили, зниклих мешканців, криваві таємниці сусідів і смерть самого Сашка. Щоб вирватися з нескінченного Геловіну, чоловік має згадати ім’я свого вбивці й тих, кого містечко поховало разом із правдою. Але найстрашніше чекатиме о 02:13, коли на порозі з’явиться той, хто вже сімнадцять разів завершував цю ніч однаково. І цього разу втекти не вийде: земля пам’ятає кожен крок, кожну могилу й кожне ім’я. Містичний горор із чорним гумором, детективною загадкою та дуже балакучим гарбузом, який знає про мертвих значно більше, ніж хотілося б живим.