приїхала сюди, щоб забути минуле.

Але минуле вже чекало на неї.

Напередодні Хелловіну вона знаходить біля старого будинку дивний гарбуз-ліхтар. Здавалося б, звичайна осіння прикраса… якби наступної ночі його обличчя не змінилося.

А потім знову.

І ще раз.

Кожен новий вираз приховує частину історії, яку хтось дуже хотів поховати разом із минулим.

Єдине, що лякає її більше за цей гарбуз, — чоловік, який знає, що відбувається.

Він просить її не запалювати свічку всередині після опівночі.

Вона не слухає.

І тоді дізнається: **гарбуз не вигадує історій. Він показує правду.**

Навіть ту, яку вона сама колись забула.

Але чим ближче Хелловін, тим виразніше стає одне питання:

що станеться, коли гарбуз покаже останню таємницю — про неї саму?

Тридцять першого жовтня Сашко знаходить на покинутому городі дивний гарбуз. Уночі той починає говорити — і стверджує, що вони вже зустрічалися. Не раз. Щороку. Сімнадцять років поспіль. Гарбуз пам’ятає те, що люди воліють забути: старі могили, зниклих мешканців, криваві таємниці сусідів і смерть самого Сашка. Щоб вирватися з нескінченного Геловіну, чоловік має згадати ім’я свого вбивці й тих, кого містечко поховало разом із правдою. Але найстрашніше чекатиме о 02:13, коли на порозі з’явиться той, хто вже сімнадцять разів завершував цю ніч однаково. І цього разу втекти не вийде: земля пам’ятає кожен крок, кожну могилу й кожне ім’я. Містичний горор із чорним гумором, детективною загадкою та дуже балакучим гарбузом, який знає про мертвих значно більше, ніж хотілося б живим.