Антагоніст має померти. Редактор видавництва вирішив за мене, яким має бути кінець. Я ж цього не планувала. Рукопис так і лежить незавершеним, а я прокрастиную.

Що якщо ізолюватися в будиночку біля озера, де нічого не відволікатиме, й нарешті дописати книгу? Вирішила я, і здійснила задумане.

Та в ніч перед Геловіном паралельні світи відкривають двері й мій антагоніст стоїть переді мною — живіший за всіх живих — і зовсім не погоджується помирати.

Що робити, коли той, кого ти мала вбити на папері, виявляється частиною тебе? І коли в цю ніч з’являється ще й той, хто прийшов зовсім із іншого світу, щоби нищити?

Тридцять першого жовтня Сашко знаходить на покинутому городі дивний гарбуз. Уночі той починає говорити — і стверджує, що вони вже зустрічалися. Не раз. Щороку. Сімнадцять років поспіль. Гарбуз пам’ятає те, що люди воліють забути: старі могили, зниклих мешканців, криваві таємниці сусідів і смерть самого Сашка. Щоб вирватися з нескінченного Геловіну, чоловік має згадати ім’я свого вбивці й тих, кого містечко поховало разом із правдою. Але найстрашніше чекатиме о 02:13, коли на порозі з’явиться той, хто вже сімнадцять разів завершував цю ніч однаково. І цього разу втекти не вийде: земля пам’ятає кожен крок, кожну могилу й кожне ім’я. Містичний горор із чорним гумором, детективною загадкою та дуже балакучим гарбузом, який знає про мертвих значно більше, ніж хотілося б живим.

Київ готується до Геловіна, але для Анни цей вечір запам’ятається зовсім не святковими вогниками.
У старому будинку на Подолі знаходять мертвого історика. На столі біля нього — дивний свіжовирізаний гарбуз.
Розслідування приводить Анну та Ігоря до старих київських колекцій, срібних речей і історії, яка багато років тому обірвалася на півслові.
Чимало речей уже встигли змінити власників. Деякі імена майже стерлися з пам’яті. А деякі таємниці, схоже, просто чекали свого часу.
Що так зацікавило загиблого історика? Чому навколо старих ліхтарів починають відбуватися дивні речі? І чи справді минуле можна залишити в минулому?
Іноді достатньо знайти одну маленьку річ, щоб змусити мовчати тих, хто мовчав роками.