Антагоніст має померти. Редактор видавництва вирішив за мене, яким має бути кінець. Я ж цього не планувала. Рукопис так і лежить незавершеним, а я прокрастиную.

Що якщо ізолюватися в будиночку біля озера, де нічого не відволікатиме, й нарешті дописати книгу? Вирішила я, і здійснила задумане.

Та в ніч перед Геловіном паралельні світи відкривають двері й мій антагоніст стоїть переді мною — живіший за всіх живих — і зовсім не погоджується помирати.

Що робити, коли той, кого ти мала вбити на папері, виявляється частиною тебе? І коли в цю ніч з’являється ще й той, хто прийшов зовсім із іншого світу, щоби нищити?

Тридцять першого жовтня Сашко знаходить на покинутому городі дивний гарбуз. Уночі той починає говорити — і стверджує, що вони вже зустрічалися. Не раз. Щороку. Сімнадцять років поспіль. Гарбуз пам’ятає те, що люди воліють забути: старі могили, зниклих мешканців, криваві таємниці сусідів і смерть самого Сашка. Щоб вирватися з нескінченного Геловіну, чоловік має згадати ім’я свого вбивці й тих, кого містечко поховало разом із правдою. Але найстрашніше чекатиме о 02:13, коли на порозі з’явиться той, хто вже сімнадцять разів завершував цю ніч однаково. І цього разу втекти не вийде: земля пам’ятає кожен крок, кожну могилу й кожне ім’я. Містичний горор із чорним гумором, детективною загадкою та дуже балакучим гарбузом, який знає про мертвих значно більше, ніж хотілося б живим.

Липа нашепотіла-6. Таємниця срібного гарбуза (Історія 11.) Кінець жовтня загорнув Київ у срібну туманну шаль. Місто стає тихішим і глибшим: раніше падають сутінки, вологе листя чорніє на тротуарах Подільських вулиць, а в старих будинках завчасно запалюють тьмяне світло. Повітря просякнуте передзимовим холодом, димом і... відчуттям неминучої біди. У старому особняку на Подолі зупинилося життя Олега Семенця — краєзнавця, колекціонера й людини, яка надто близько підібралася до чужих таємниць минулого. Один точний удар, зручне крісло й тиша. На перший погляд — звичайне вбивство у великому місті. Але прямо навпроти застиглого погляду загиблого на столі палахкотить дивний різьблений гарбуз-ліхтар. Що це— моторошне послання вбивці чи фатальна випадковість, яка лише заплутує сліди?

В ніч, коли межа між світами стає тоншою за павутину, навіть звичайний гарбуз може поділитися секретом.
Цей — про Феллон, якій першу сигарету в житті підкурила її янгол-охоронець, але тоді вона ще цього не знала.
Життя дівчини летіло до біса: з роботи звільнили, батьки були розчаровані, а дощ у Нью-Йорку, здавалося, взагалі от-от змиє останні залишки надії. Поки на мокрому бордюрі поруч не з’явилася рудоволоса дівчина Іден у теплому светрі із запальничкою в руках.

Вони пили каву під зливою, ховалися на старих горищах і шукали рятівне тепло в холоді осіннього мегаполісу. Феллон навіть не здогадувалася, яку ціну її янгол платила за кожний дотик, поки Іден з кожним днем усе сильніше втрачала свою неземну природу. А потім настала ніч на 1 листопада, коли завіса між світами стала надто тонкою…