Кожну ніч осіннього рівнодення Ровена повертається у світ живих, щоб знову побачити коханого та відчути його дотики і цілунки. Кожну осінь межа між світами тоншає, щоб впустити примарну тінь до багать Мабону. Але чи зможе кохання жити тільки спогадами?
Морган шукає чари, які повернуть з мертвого світу його дружину, але чи варто йти у неблагу осінь та приймати її дари?

Антагоніст має померти. Редактор видавництва вирішив за мене, яким має бути кінець. Я ж цього не планувала. Рукопис так і лежить незавершеним, а я прокрастиную.

Що якщо ізолюватися в будиночку біля озера, де нічого не відволікатиме, й нарешті дописати книгу? Вирішила я, і здійснила задумане.

Та в ніч перед Геловіном паралельні світи відкривають двері й мій антагоніст стоїть переді мною — живіший за всіх живих — і зовсім не погоджується помирати.

Що робити, коли той, кого ти мала вбити на папері, виявляється частиною тебе? І коли в цю ніч з’являється ще й той, хто прийшов зовсім із іншого світу, щоби нищити?

Багато років вона жила спогадами про перше, до нестями сильне кохання. Життя промайнуло, як один день, і ось на порозі вже майже самотня старість.

Та коли у її розмірені спокійні будні увірвався «Осінній блюз» у виконанні вуличного скрипаля, доля вирішила дати їй шанс знайти своє щастя.

Чужі розповіді, натяки й одна випадкова світлина у чужому телефоні запускають ланцюг дивовижних збігів. Чи зможе запізніла мелодія пробитися крізь хмари сьогодення і повернути те, що здавалося назавжди втраченим?