Антагоніст має померти. Редактор видавництва вирішив за мене, яким має бути кінець. Я ж цього не планувала. Рукопис так і лежить незавершеним, а я прокрастиную.

Що якщо ізолюватися в будиночку біля озера, де нічого не відволікатиме, й нарешті дописати книгу? Вирішила я, і здійснила задумане.

Та в ніч перед Геловіном паралельні світи відкривають двері й мій антагоніст стоїть переді мною — живіший за всіх живих — і зовсім не погоджується помирати.

Що робити, коли той, кого ти мала вбити на папері, виявляється частиною тебе? І коли в цю ніч з’являється ще й той, хто прийшов зовсім із іншого світу, щоби нищити?