Спочатку:
На сторінку книги
Гуркіт нагорі посилився. Полум’я свічки різко спалахнуло, ледь не лизнувши стелю. Щось гучно клацнуло, і я з жахом усвідомила: замок на дверях кімнати з дзеркалом не витримав.
Я прикрила рот долонею, а Дален напружено вдивлявся в темряву за моїм плечем. Озирнувшись, побачила чорну кішку. Вона стояла на порозі й люто шипіла в морок. Її шерсть була настовбурчена, хвіст вигнувся дугою, а зелені зіниці звузилися у дві тонкі щілини.
Мої вуха вловили тихий, вологий, скреготливий звук. Наче щось повзло прямо по підлозі.
Дален перехопив тарілку зі свічкою, але її полум'я раптом сіпнулося, почорніло й згасло, ніби його задушила невидима крижана рука. Кімната миттєво поринула в абсолютну темряву. Нагорі протяжно скрипнуло, наче двері відчинилися самі по собі.
Я намацала в руках Далена свічку, намагаючись підпалити її, доки чоловік обійшов мене, ставши майже впритул закриваючи своєю широкою спиною. Холод пробирав до кісток. З боку сходів лився ледь помітний промінь сріблястого світла, яке певно випромінювало дзеркало.
— Дідько, — запальничка в моїй руці зрадницьки відмовлялася давати вогонь, випльовуючи лише жалюгідні іскри. — Далене…
— Трясця, — вилаявся чоловік крізь зуби. — Тримайся позаду мене, — напружено прошепотів він, відступивши на крок і виставивши руку вперед.
На чоловічих долонях запульсувало слабке світло, яке вихопило з мороку його міцно стиснуті щелепи. Повітря у вітальні різко стало крижаним. У ніс ударив гидкий запах — суміш озону після грози та чогось відверто гнилого. Щось невидиме зі свистом пронеслося повз мене.
Дален різко розвернувся, намагаючись відбити атаку збоку, але марно. Якась неймовірна сила жбурнула його прямісінько в стіну. Пролунав важкий глухий удар. Чоловік болісно закашлявся, сповзаючи по шпалерах, але одразу ж стиснув зуби, намагаючись піднятися.
— От гімно, я не бачу його!
Мені нарешті вдалося викресати полум'я. У слабкому світлі я побачила, як кішка блискавкою кинулася кудись уперед, але її миттєво відкинуло потужним ударом невидимої хвилі. Вона глухо вдарилася об стіну й впала, відчайдушно намагаючись знову стати на тремтячі лапи.
Не витримавши я несамовито скрикнула. Завмерла, втиснувшись спиною у стіл і поставивши тарілку зі свічкою на край. Паніка підступала до горла, але мозок, звиклий конструювати виходи для персонажів, гарячково шукав рішення. Невидиме зло не має обличчя, доки ти не даси йому форму. Мій погляд судомно метнувся по кімнаті, шукаючи бодай щось, за що можна було зачепитися. І впав на відкритий паперовий пакет з борошном на полиці.
— Далене, приверни його увагу! — закричала я, підкрадаючись до полиці й хапаючи пакет обома руками.
— Ти збожеволіла?! Сховайся! — гаркнув він, випускаючи з рук сріблястий пульсар у порожнечу.
Але я вже вилетіла в центр кімнати. Почула важке дихання просто перед собою, відчула крижаний холод, який скував легені. Щось міцно стиснуло мою горлянку, і я, розмахнувшись, з усієї сили шпурнула пакет уперед.
Він луснув від удару об щось тверде. Густа біла хмара борошна вибухнула в повітрі, повільно осідаючи на невидиму поверхню й окреслюючи моторошний, викривлений силует. Я здригнулась, впізнавши в цьому силуеті... себе.
Білі пальці стиснули мою шию ще дужче, і я почала осідати, відчуваючи брак повітря. Дален одним ривком відірвав від мене постать. Я закашлялась, хапаючись руками за горло. Чоловік зробив різкий випад, і потужний магічний розряд влучив прямо у вкриті борошном груди фігури. Істота заверещала — звук нагадував скрегіт металу по склу. Її відкинуло до підніжжя сходів.
— Його треба загнати назад у дзеркало! — скрикнув Дален.
Трохи оговтавшись, схопила важкий дерев’яний стілець. Я штовхала істоту їм, як щитом, не даючи їй кинутися на нас, а Дален короткими спалахами гнав її сходами вгору.
Потвора спробувала вчепитися за поруччя. Саме в цей момент з темряви вистрибнула кішка. З диким нявкотом вона вп'ялася пазурами в обсипану борошном руку істоти. Фігура смикнулася й втратила рівновагу.
Цього було достатньо. Ми заштовхнули її до кімнати під дахом. Дален одним поштовхом своєї магії вкинув істоту в мерехтливу поверхню дзеркала. Я миттєво кинулася вперед і накинула на раму чорне простирадло. Чоловік важко навалився на нього обома руками, шепочучи слова печатки.
Поверхня під тканиною здригнулася востаннє. Запала глуха тиша.
Я сповзла по стіні на підлогу. Серце калатало десь у горлі. Дален опустився навпроти, спершись спиною на дзеркало. У тьмяному світлі я бачила темну смугу крові на його розбитій губі.
— Треба було запечатати вхід за собою й попросити тебе розбити дзеркало… — видихнув він.
— Ти казав, — мій голос був хрипким, — що це неможливо зробити до світанку.
Дален повільно підняв голову. Тильним боком долоні стер кров. Кутик його губ здригнувся в іронічній усмішці:
— Збрехав, Льодяшко.
— Збрехав?! — я відчула, як закипає злість. — Ми могли загинути! Навіщо?
— Я ж антигерой, Єво, — тихо відповів він. — Просто хотів виграти час, щоб побути з тобою.
Моя злість миттєво згасла, змінившись розгубленістю. Я відвернулася, роздивляючись пилинки борошна на кофті, не в силах витримати його погляду.
— До того ж, — його голос став серйознішим, — ти ж все ще не впевнена, чи варто мене залишати живим? Я бачу, як ти вагаєшся. І поки ти не вирішила і поки я можу, я буду поруч.
Я підняла на нього очі. У цій кімнаті, після всього, що сталося, брехати не було сенсу.
— Так, — прошепотіла я.
Він кивнув, приймаючи мою відповідь.
