Микиті вісімнадцять, і він — найкращий гравець у симуляторі «Підкорення галактики». Але через дрібний шрифт у контракті замість віртуальних перемог він опиняється в рубці реального космічного корабля. Відтепер він — курсант-колоніст, а повернення додому не передбачено.

Його команда — це його ж вигадки, які раптово стали реальністю: іронічна рудоволоса Мавка та чорний кіт-андроїд Баган, що цитує філософів і має плазмові кігті. Попереду — космічні пірати, принцеси-завойовниці та армада Федерації, яка прагне зачистити Всесвіт від будь-якого хаосу.

Коли сама реальність починає «глючити» й вимагає системного видалення, Микиті доведеться довести: найкращі речі у Всесвіті відбуваються через помилки. Бо життя — це гра без кнопки «Вихід». А якщо вихід і є — то, в крайньому разі, через дупу.

Драконів бояться всі, але ніхто не запитав, чого боїться сам дракон.

Вісімнадцятирічний Славко помер нудно, а прокинувся драконом у світі меча й магії. Він прагнув лише одного: спокійно мандрувати й посмакувати млинцями. Натомість найнявся носієм у військо Героїні й побачив виворіт легенд: за сяючими лицарями ховається підла бухгалтерія війни, а «потвори» — орки, гобліни й демони — печуть хліб та чесно ведуть цивільні реєстри.

Тепер дракон, який хотів млинців, Героїня, яка опустила меч, вчителька, що вчить натовп рахувати, і старий Повелитель вигнанців мають зробити неможливе — зупинити війну, яку не виграти мечем. Зупинити її правдою та цифровим розрахунком.

Бо спокій — це теж позиція. І за неї часом доводиться воювати.

Що, якщо життя — це не шлях, а іспит?
Що, якщо біль, втрати й випадкові зустрічі — лише завдання, умови й пастки?

Після жахливої трагедії в тихому містечку старий чоловік опиняється на межі — між вірою і відчаєм, пам’яттю і забуттям. Там, де молитви залишаються без відповіді, з’являється той, хто не судить… а екзаменує. Він не карає й не рятує — він ставить запитання, на які неможливо збрехати.

«Екзаменатор» — це містична філософська історія про цикли життя, реінкарнацію, відповідальність за минулі вчинки й ціну очищення. Про те, що кожен біль має сенс, кожна втрата — причину, а жодна душа не отримує більше, ніж здатна винести.

Це книга про вибір, який ми робимо, не пам’ятаючи, ким були раніше.
І про іспит, від якого неможливо ухилитися.

П'ятнадцять днів без нього
Для світу — це лише мить, цифра в календарі. Для трьох людей — це вічність, розтягнута між першим шоком і нестерпним усвідомленням.
Грач на позиціях намагається не збожеволіти від тиші. Олена вдома намагається не збожеволіти від порожнечі. Сергій у Києві намагається не збожеволіти від реальності.
Максим Демченко пішов у сіру імлу й не повернувся. Він залишив по собі лише незавершені шахові партії, вистиглу чашку чаю та запах, що з кожним днем стає дедалі слабшим.
Це книжка не про фронт. Це книжка про те, що залишається, коли людина зникає, але її присутність стає важчою за будь-яку броню. Про п'ятнадцять днів, які навчать жити заново.

Теорія змов. Новий погляд на реальність» — роман, що не радить вірити жодній теорії змов буквально, але наполегливо радить: перш ніж сміятися з чужої дивної віри, спробуйте зрозуміти, яку саме людську потребу в поясненні незрозумілого ця віра насправді задовольняє. Іноді відповідь виявляється значно людянішою — і значно смішнішою — за будь-яку змову.

Красуня прокинулась від столітнього сну не поцілунком, а питанням «чому» — і на камені замку з'явився напис: «Дім запрошує. Місце за столом чекає». Так почалась історія трилогії. У першій книзі країна вчиться жити після сну, а терновий кущ стає письменним. У другій Аврора вирушає за море шукати королівство, зачароване нудьгою, і стикається з Тихою Гаванню та Серцем Зими. У третій настає найважче: все добре, виправляти нічого, і збудований дім треба навчити жити. Це казка про те, що дім збирають із дрібниць: супу, дат, дитячих питань і тих, хто сидить поруч. Бо триваюче не рахують — його доглядають.

Ворон сидить на даху й бачить те, повз що ми звикли проходити: втому за усмішкою, самотність у натовпі, тривогу за зачиненими дверима. Він спостерігає за людьми, які шукають відповіді в каві, ховаються за масками й нескінченними справами, та за дітьми, які ще не забули запитувати: «Чому?»
«Історії ворона» — дві збірки про повсякденне життя, наші страхи, ілюзії й надії. З іронією та співчуттям Ворон нагадує: варто зупинитися, відкласти телефон і поглянути на світ без ретуші.
Ця книга не дає готових відповідей, але допомагає побачити те, що ховається за межами ідеального кадру.
Ворон бачив. А тепер — ваша черга.

У містечку Мглинці, де межа між світами — не метафора, а муніципальна особливість, працює бюро незручних справ «Північ і Ворон». Знахарка Ярина не вірить у магію, поки та сама не сяде навпроти й не попросить чаю. Її помічник Еск — напівпривид без минулого, який панічно боїться сходів. Згодом до них приєднаються надто правильний кіт, рефлексуючий вовк і привид-вчитель фізкультури з трьома балами за фахом «лякання».

П'ятнадцять історій: від переставлених гарбузів до балансу, що нарешті сходиться. Тут мертві чесно працюють за фахом, тіні запізнюються на подих, а найстрашніша істота ночі — бухгалтер, який триста років не може закрити один запис і тому ніяк не засне.

Бо є речі, які неможливо відібрати: їх можна лише подарувати.

Для тих, хто любить Пратчетта, але хотів би узвару.

Казка скінчилася фразою «жили вони довго й щасливо». Нікому й на думку не спало, що це звітність. А звітність приховує більше, ніж повідомляє.

Кіт у Чоботях став поважним сеньйором, але миші теж читають казки: дванадцять поколінь вони вели мемуари в тріщині за каміном, і їхня гільдія прийшла до Кота з претензією. Так народжується служба державного обліку: аудитор — той самий ошуканий син мельника, а консультант — найстаріший військовий щур країни.
Супротивники тут не зубасті, а процедурні: людожер, що підробляв королівські підписи; архіваріус із шухлядами компромату; сусідні монархи, які загарбують королівство під виглядом щедрих подарунків.
Іронічна сатира про державу, чесність і мишей, які занотовують усе. Рядок «жили довго й щасливо» буде зведений у протокол. Питання одне: якою ціною?