Раді Вас бачити!

Є запитання, які ставлять дітям, і є ті, які ставлять мертвим. Дітям: «Ким ти хочеш бути, коли виростеш?» Мертвим — ніхто не ставить жодних. Це найбільша несправедливість смерті: навіть не те, що вона забирає час, а те, що вона забирає можливість запитати.

Мене звали Славко. Мені було вісімнадцять, і я належав до того різновиду людей, яких не помічають ані вчителі, ані дівчата, ані сама смерть, коли вона врешті приходить. Я жив обережно, як ходять по тонкому льоду: дивлячись виключно під ноги й ніколи не дивився вдалечінь — бо вдалечінь дивляться ті, хто кудись встигає.

Я помер нудно. Це виявиться важливим пізніше, тому кажу одразу: смерть не обирає красивих моментів. Вона не чекає, поки ти підеш на подвиг чи скажеш людині три слова, які три тижні збираєшся вимовити. Вона приходить між серіалом і пачкою чіпсів, і останнє, що ти встигаєш подумати, це: «От безглуздя».

А потім я прокинувся драконом.

Можна було б розповісти про це епічно: як відкрив очі під чужими зорями, як побачив величні гори, як миттєво збагнув власне призначення. Так пишуть у книжках, які я читав усе своє перше життя і які, як з'ясувалося, нічого не знають про справжній порядок речей. Бо в реальному порядку речей дракон, прокинувшись, спершу думає зовсім не про долю. Він думає: «Як тепер почухати собі спину?»

Тож якщо ви взяли цю книгу, аби побачити суто героїчне — трохи зачекайте. Воно тут обов'язково буде. Але прийде не з лінії фронту, не з меча й не з прадавнього пророцтва. Воно прийде так, як приходить усе справжнє: з дрібниць, від яких ніхто не чекає ані героїзму, ані катастрофи. З горнятка молока. З підпруги, яку хтось тихцем послабив уночі. З цифри, яку хтось уперше наважився порахувати вголос.

Це історія про світ, де добро й зло поділилися зовсім не так, як їх малюють на географічних картах. Про королівство, що сліпуче сяє. Про «темряву», що випікає гарячий хліб. Про героїв, яких створюють штампуванням, і про людей, які виборюють право на власний вибір. І про одного дракона, який усього лише хотів спокійно мандрувати, а отримав справжню війну за правду — бо спокій, як з'ясувалося, це теж чітка позиція.

Світ, про який я розповім — не мій перший. Але він, здається, останній, де я маю що сказати. Тому почну від самого початку: з дня, коли я помер — і нічого не сталося.

Крім усього.