Драконів бояться всі, але ніхто не запитав, чого боїться сам дракон.

Вісімнадцятирічний Славко помер нудно, а прокинувся драконом у світі меча й магії. Він прагнув лише одного: спокійно мандрувати й посмакувати млинцями. Натомість найнявся носієм у військо Героїні й побачив виворіт легенд: за сяючими лицарями ховається підла бухгалтерія війни, а «потвори» — орки, гобліни й демони — печуть хліб та чесно ведуть цивільні реєстри.

Тепер дракон, який хотів млинців, Героїня, яка опустила меч, вчителька, що вчить натовп рахувати, і старий Повелитель вигнанців мають зробити неможливе — зупинити війну, яку не виграти мечем. Зупинити її правдою та цифровим розрахунком.

Бо спокій — це теж позиція. І за неї часом доводиться воювати.

Теорія змов. Новий погляд на реальність» — роман, що не радить вірити жодній теорії змов буквально, але наполегливо радить: перш ніж сміятися з чужої дивної віри, спробуйте зрозуміти, яку саме людську потребу в поясненні незрозумілого ця віра насправді задовольняє. Іноді відповідь виявляється значно людянішою — і значно смішнішою — за будь-яку змову.

Ворон сидить на даху й бачить те, повз що ми звикли проходити: втому за усмішкою, самотність у натовпі, тривогу за зачиненими дверима. Він спостерігає за людьми, які шукають відповіді в каві, ховаються за масками й нескінченними справами, та за дітьми, які ще не забули запитувати: «Чому?»
«Історії ворона» — дві збірки про повсякденне життя, наші страхи, ілюзії й надії. З іронією та співчуттям Ворон нагадує: варто зупинитися, відкласти телефон і поглянути на світ без ретуші.
Ця книга не дає готових відповідей, але допомагає побачити те, що ховається за межами ідеального кадру.
Ворон бачив. А тепер — ваша черга.

Казка скінчилася фразою «жили вони довго й щасливо». Нікому й на думку не спало, що це звітність. А звітність приховує більше, ніж повідомляє.

Кіт у Чоботях став поважним сеньйором, але миші теж читають казки: дванадцять поколінь вони вели мемуари в тріщині за каміном, і їхня гільдія прийшла до Кота з претензією. Так народжується служба державного обліку: аудитор — той самий ошуканий син мельника, а консультант — найстаріший військовий щур країни.
Супротивники тут не зубасті, а процедурні: людожер, що підробляв королівські підписи; архіваріус із шухлядами компромату; сусідні монархи, які загарбують королівство під виглядом щедрих подарунків.
Іронічна сатира про державу, чесність і мишей, які занотовують усе. Рядок «жили довго й щасливо» буде зведений у протокол. Питання одне: якою ціною?