П'ятнадцять днів без нього
Для світу — це лише мить, цифра в календарі. Для трьох людей — це вічність, розтягнута між першим шоком і нестерпним усвідомленням.
Грач на позиціях намагається не збожеволіти від тиші. Олена вдома намагається не збожеволіти від порожнечі. Сергій у Києві намагається не збожеволіти від реальності.
Максим Демченко пішов у сіру імлу й не повернувся. Він залишив по собі лише незавершені шахові партії, вистиглу чашку чаю та запах, що з кожним днем стає дедалі слабшим.
Це книжка не про фронт. Це книжка про те, що залишається, коли людина зникає, але її присутність стає важчою за будь-яку броню. Про п'ятнадцять днів, які навчать жити заново.

Красуня прокинулась від столітнього сну не поцілунком, а питанням «чому» — і на камені замку з'явився напис: «Дім запрошує. Місце за столом чекає». Так почалась історія трилогії. У першій книзі країна вчиться жити після сну, а терновий кущ стає письменним. У другій Аврора вирушає за море шукати королівство, зачароване нудьгою, і стикається з Тихою Гаванню та Серцем Зими. У третій настає найважче: все добре, виправляти нічого, і збудований дім треба навчити жити. Це казка про те, що дім збирають із дрібниць: супу, дат, дитячих питань і тих, хто сидить поруч. Бо триваюче не рахують — його доглядають.