Спочатку:
На сторінку книги
Будинок стояв на самому краю вулиці, ніби його туди навмисне відсунули, щоб не заважав решті часних споруд. Стара, розлога яблуня у дворі майже торкалася гілками даху, за городами тихо блищала річка, а ціна в оголошенні була такою, що Яна спершу підозріло примружилась.
— Чого такий дешевий будинок? — спитала вона в ріелтора, склавши руки на грудях.
— Господарі в нас… часто змінюються, — відповів той, але чомусь різко відвів очі вбік і зацікавлено став розглядати кору яблуні.
Яна, якій було вже за сорок і за плечима якої залишився багатий життєвий досвід, цього відведення очей навіть не помітила. Точніше, їй було байдуже. Вона купувала не просто цеглу й дах. Вона купувала тишу. Можливість пити каву зранку так, щоб ніхто не питав, де його чисті шкарпетки, і не розповідав, як правильно жити.
Проте тиші вистачило рівно на добу.
Уже другого ранку в хвіртку впевнено постукала перша сусідка з гарячим пирогом. За нею з'явився другий сусід із баночкою меду. Потім прийшла третя з домашніми кексиками, а за нею — четвертий, одразу з компліментами про її «квітучий вигляд».
— Ой, а така молода, така гарна, і сама! Як же ви без чоловіка в такому господарстві впораєтесь? — сплескували руками гості, заглядаючи вглиб подвір'я.
Яна чемно посміхалась. Вона була вихованою жінкою, а вихована жінка не розповідає першому-ліпшому з пирогом, що з дня офіційного розлучення минуло лише три місяці. І що перший-ліпший судовий лист від адвоката вилікував її від віри в чоловіків краще за будь-яку дієту чи психотерапію. Тому вона кивала, дякувала, забирала частування й мріяла про одне: каву, самотність і міцно зачинену хвіртку.
За тиждень такого «сусідського дозору» вона знала про себе все: що вона обов'язково «впорається», що «такій гарній жінці треба берегтися самотності» і що «будинок, ну… він особливий». Останнє сусіди зазвичай казали пошепки, роблячи таємничі обличчя й відводячи очі — зовсім як той ріелтор під час першої зустрічі.
— Ага, — сказала Яна сама до себе, зачиняючи двері за черговою сусідкою. — Поки не зрозуміло. Маркетинговий хід чи місцеві байки вплетені про цей будинок.
Але що саме тут «особливого», вона вирішила з'ясувати пізніше. Бо настав вечір Хелловіна.
