Спочатку:
На сторінку книги
До дев'ятої вечора Яна відчиняла вхідні двері, мабуть, разів сорок. На порозі змінювали одне одного маленькі відьми, кумедні скелети, пластикові гарбузи на ніжках і один дуже переконливий підліток у костюмі Шрека. Усім належало щиро усміхнутись і насипати жменю цукерок у пакети. До двох дорослих сусідів у масках вона навіть вийшла на ґанок поспілкуватися — хіба ж відмовиш людям, які так стараються розважити село?
О пів на десяту Яна з полегшенням замкнула двері на обидва замки, вимкнула яскраве світло на ґанку і з відчуттям виконаного обов’язку заварила какао із зефірками. Вона сіла на м'який диван, затишно накрилася вовняним пледом і взяла в руки пульт від телевізора.
І саме в цей момент у двері знову постукали. Цього разу стукіт був іншим — важким, вимогливим, повільним.
— Та скільки ж можна! — Яна підскочила так різко, що гаряче какао хлюпнуло просто на світлий плед.
Глибоко вдихнувши, вона натягнула на обличчя ту саму усмішку, на яку здатні лише жінки, що понад десять років очолюють великі логістичні колективи, і з розмаху відчинила двері.
На порозі стояв чоловік. Високий, плечистий, одягнений у дивний темний каптан старого крою. Його довге темне волосся було зібране в низький хвіст, а очі здавалися чорними, як вода в занедбаному колодязі о третій ночі. Вітер у нього за спиною раптом дивним чином стих, а лампочка над ґанком, яку Яна точно вимкнула хвилину тому, спалахнула сама по собі й почала зловісно блимати. Навколо залягла така тиша, що було чути, як у погребі під підлогою шелестить картопля.
У будь-якому класичному фільмі жахів тут би обов'язково закричала скрипка або головна героїня.
Яна ж просто зазирнула йому за спину. Зліва. Справа. Нікого. Ні дітей, ні пакетів для солодощів, ні навіть найпростішої карнавальної маски.
Її усмішка моментально перетворилася на єхидну усмішку.
— Тобі що, дядьку, теж цукерок захотілося? Підрости не пробував?
Чоловік повільно, куточком губ, усміхнувся — зловісно й зверхньо — і ступив до неї крок. Клята темрява за його спиною, здавалося, густим туманом переступила поріг разом із ним.
Яна не збиралася чекати, чим закінчиться ця театральна містерія. Кандидат у майстри спорту з тхеквондо, який двічі на тиждень зганяє стрес на татамі, не чекає на перший удар.
Короткий замах — і правий кулак Яни чітко прилетів йому в око. Одразу ж, без паузи, ліва нога з розвороту влучила в груди. Чоловік, описавши в нічній темряві красиву дугу, зник десь між старою яблунею і дерев'яним парканом. Тільки підбори чобіт у повітрі блимнули.
Яна задоволено хмикнула, витерла долоні об джинси, зачинила двері, повернула обидва замки, засунула важку засувку й повернулася до кімнати.
І завмерла на місці.
На її м'якому дивані, загорнувшись у її щойно забруднений плед і тримаючи в руках її горнятко з какао, сидів той самий нічний гість. Він хмурився і з явним болем притискав долоню до правого ока.
Далі буде...
