Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Важкий транспортний цепелін повільно плив над горами. Маршрут попереду чекав нелегкий – треба було оминути територію Технократії та суміжних країн, здійснити посадку у східних степах і забрати там вантаж, а згодом – пролетіти ще деяку відстань над Нічийними Землями. І лише потім на них чекала кінцева точка.
В кают-компанії за столом сиділи Строрі та Дзен. Гном уважно вивчав розстелену на столі мапу, іноді роблячи на ній позначки. Найманець – закинувши ноги на стіл, щось роздивлявся на екрані комунікатора і дурнувато всміхався.
– Чого либишся, МакДугал? – спідлоба глянув на нього штандарт-майстер. – Маєш вигляд, наче кіт, що спер відро сметани.
– Не зважай, друзяко, – відмахнувся горянин, намагаючись прибрати серйозного вигляду. – То я так, про своє.
– Гірський виповзень тобі друзяка…
Та Дзен вже не слухав.
Сьогодні, зайшовши на закритий форум, який він використовував як резервний канал комунікації, він побачив там повідомлення. Всього одне.
“МакДурик, я сумую”.
* * *
Кель та Міра стояли в оглядовій каюті, дивлячись на гори, що пропливали унизу, та ясне, де-не-де забілене мініатюрними хмаринками небо.
Пахло деревом та свіжою фарбою – корабель був відносно новим і не так давно зійшов зі стапелів. Широкі вікна з міцними дубовими рамами, на яких подекуди були виведені золотистою фарбою зміцнюючі руни, були ідеально чистими, протертими миючим розчином і давали можливість сповна насолодитись навколишніми краєвидами.
Кель, обійнявши ельфійку, мовчки дивився в ілюмінатор. Він був сповнений умиротворенням, спокоєм та радістю. Ельф зробив усе, що мав і все, що міг. Знайшов ту, що уособлювала одночасно і його минуле, і долю. Зміг порозумітися з нею. Допоміг їй з вирішенням її власних негараздів.
Звісно, нічого ще не закінчилось, і попереду чекали нові випробування – але він був упевнений, що разом вони їх подолають.
Міра, прихиливши голову до його плеча, теж занурилась у власні думки. Останнім часом їй стало набагато спокійніше. Змучена та знівечена недавніми негараздами свідомість поступово повернулась до норми і склалась докупи.
З милої та наївної Пелюсточки і напускного, вигаданого нею самою образу суворої леді Темноцвіт викристалізовувалось дещо абсолютно нове. Це була впевнена у собі жінка, яка точно знала, що їй потрібно і куди рухатись далі. І зараз вона поверталась додому, щоб узяти своє.
І вона була не сама.
