Раді Вас бачити!

Тріна спала довго й солодко. Дорога трохи втомила її, а м’яке темноельфійське ліжко спонукало не вилазити з нього якомога довше. Тим паче, сьогодні ще можна дозволити собі відпочити - доки не почалась нудна посольська рутина.

Та гуркіт за вікном все ж розбудив її.

– Що за халепа… – відкинувши ковдру, напівсонна дівчина підвелася з ліжка. Намацала на тумбочці комунікатор.

Взагалі дворфи користувались технологіями дуже обмежено – в основному там, де їм було необхідно для роботи. Та батечко Торвальд, звісно ж, дав улюбленій доньці (а хто скаже, що не улюблена? Інших-то немає) засіб зв’язку, аби бути певним, що з нею все гаразд. Ну й контролювати, щоб не влипла кудись, мабуть… Суто в його стилі.

Жодних сповіщень. Ба більше, зв’язку з мережею не було взагалі. З цим не мало б бути проблем – у підземних містах Республіки стояли які-не-які ретранслятори… Отже, щось трапилось.

Тріна прислухалась. Ззовні лунали крики, віддалені вибухи, щось схоже на тріскотіння блискавки…

Що за мана?

Накинула халат і, навіть не думаючи про наслідки, підбігла до вікна. Відчинила шибку, визирнула назовні…

Вулиця була затягнута димом. Тут, мабуть, і самі іллітірі з їхнім темнобаченням ніц би не вгледіли…

Крики, дзвін металу й постріли пролунали раптово й зовсім поруч – десь коло найближчого перехрестя. Кулі застукотіли по стіні будинку, рикошетячи з мерзенним виском. Одна влучила в шибку – менш ніж за дюйм від Тріниної голови.

– Трясця! – дівчина злякано відсахнулась. Комунікатор випав з руки й безславно згинув десь унизу. – Трясця, трясця, трясця… Треба тікати!

Віджбурнувши халат, вона влізла в одяг, плутаючись в ньому. Добре, що з вечора розпакувала свою нормальну одежину, замість тієї мерзенної сукні… Підхопила саквояж і вибігла з кімнати. Тіло діяло майже самостійно, на рефлексах, без участі мозку.

Вона навіть не думала – куди вона зібралась тікати й що робити далі. Просто хотіла опинитись якнайдалі звідси.

А збігши прожогом по східцях та вискочивши на вулицю – мимохідь подумала, що то, можливо, була й не найкраща ідея…

Бо на вулиці йшов бій.

І найдивнішим виглядало те, що одні темні ельфи билися з іншими.

Бійці Тіньової Гвардії, роззосередившись під стінами будинків, вели прицільний вогонь. На них вулицею наступав ворожий загін – теж темні, але, на відміну від республіканців, в обладунках, озброєні мечами та арбалетами. Вони мали б вже лягти під кулями – але ті в’язнули у напівпрозорій золотавій плівці, що прикривала воїнів. Магічний щит, радше за все, тримала жінка, що йшла за спинами воїнів – у чорно-золотистому вбранні, з татуюваннями у вигляді павуків на спотвореному люттю темному обличчі.

– Вперед! – вигукнула вона. – За Конклав! Знищимо мерзенних єретиків!

Тріна втиснулась у дверний проєм. Ноги тремтіли, думки метались, наче зловлений у клітку птах. Що робити? Тікати, коли навколо вирує битва? Чи повернутись до будинку? Але тоді він може стати пасткою…

Повітря сповнилось низьким гулом, і з-за рогу виринули два сріблястих літаючих диска. На кожному стояла темна ельфійка – така сама, як та, що керувала загоном на землі. Чорно-золоті сукні, татуювання…

Жриці Ллос, раптово згадала Тріна. Такі самі правили й тут – до того, як відбулось повстання. Але як? Звідки?

З даху одного з сусідніх будинків загуркотіла зенітна турель. Снаряди, мабуть, були зачаровані – довкола одного з дисків заблимав золотом захисний щит, але потім магічний літальний апарат таки отримав кілька влучань. І, разом зі своєю наїзницею, каменем ринув униз. Вибухом накрило і атакуючий загін, і республіканців, що оборонялись.

Тріну збило з ніг та присипало пилом. Якийсь уламок боляче вдарив у спину. Кашляючи та кривлячись від болю у спині, дівчина насилу звелась на ноги.

Стіни будинку більше не існувало. Їй вельми пощастило, що не завалило уламками.

От тепер – точно тікати.

Вона бігла так, що ноги ледь торкались землі. Раніше й не думала, що може так швидко пересуватись: ніколи не було потреби, життя у суспільстві дворфів було неспішним та розміреним… Та й взагалі до біганини дівчина була, м’яко кажучи, не схильна. А тут – де тільки й спритність узялась.

Далі по вулиці лунали звуки бою – тож туди вона не пішла. Забігла у вузький провулок. Мало не чіпляючи плечима стіни, промчала між будинками. І – стала, наче вкопана.

Вихід з провулку перегородив воїн у багряно-чорних обладунках – таких самих, як в нападників на сусідній вулиці. Побачивши дівчину, недобро блиснув червоними очима та потягнув з піхов скімітар. Тріна позадкувала, спіткнулась та впала, боляче забившись. Ворог, хижо посміхнувшись, рушив до неї.

За рогом гримнуло, засвистіло пронизливо – і під ноги темному вдарив заряд з гранатомета. На тілі воїна сяйнули захисні артефакти, та вони не спинили ударну хвилю. Ельфа віджбурнуло в стіну з такою силою, що посипались уламки каміння, і він зламаною лялькою сповз додолу. З привідкритого рота стікала цівкою кров.

Останнє Тріна бачила вже мигцем – підхопившись, вона знову рвонула вперед, не розбираючи дороги.

* * *

Вона не запам’ятала, як бігла палаючим містом, падаючи, знову підводячись, оминаючи мертві тіла та намагаючись не дивитись на них. Як пролізла крізь розлом у пробитій стіні. Отямилась вже у тунелях за межами міста.

Тяжко дихаючи, прихилилась до стіни. Люмінесцентні кристали та гриби на стінах давали слабке освітлення – та далі тунель поринав у цілковиту темряву.

– Просто чудово, Тріно Гібіскус, – ядуче промовила дівчина сама до себе. – Комунікатор пролюбила, зв’язатися ні з ким не зможеш, куди йти – невідомо… Зате саквояж з усяким непотребом не загубила, – тільки тепер вона помітила, що досі стискає поклажу у руці. Як тільки не впустила?

Сіла на камінь, намагаючись вирівняти дихання.

– Сама я на поверхню дороги не знайду, – почала розмірковувати упівголоса. – Та якщо й знайду – куди йти далі? Чого було з міста тікати… Спробувати повернутись, чи що? Вони мали б відбитися… Можливо, вдасться зв’язатися з батечком Торвальдом – і нехай забирає мене звідси к бісу…

– Навіщо кудись іти, красуня? – глузливо промовили з темряви. – Ти вже прийшла, куди треба! І не знаю як стосовно “зв’язатися” – але зв’язати ми можемо!

З тіней виступили кілька силуетів. Землисто-сіра шкіра, брудні, смердючі, одягнені абияк – зате всі озброєні. В кожного кинджал або шабля, а в одного, здається, навіть вогнепал якийсь за поясом.

Сірі гноми… Або дуергари, як вони себе називають. Стерв’ятники Підземелля. Свого часу Торвальд їй багато розповідав про це плем’я – колись і дворфам доводилось мати з ними справу, і спогади ті були не найліпшими.

Кинувши саквояж (на біса він тепер здався), Тріна кинулась навтьоки. Та далеко не втекла.

Один з сірошкірих, зірвавши з пояса боло, розкрутив його і відпрацьованим рухов метнув, заплутавши дівчині ноги. Вона впала, в останню мить встигнувши виставити перед собою руки, аби не розквасити обличчя об камінь.

– Ач, яка норовлива, – гидко вишкірився сірий, підходячи ближче.

– І соковита, – підтримав його другий.

– З усіх боків, – мерзенно гигикнув третій.

Вона смикнулась раз, другий, намагаючись звільнити ноги… Марно. Серцебиття пришвидшилось. У руках цих вишкребків її точно ніц доброго не чекає…

– Не підходьте, сіра погань, – перевернулась на спину, так-сяк сівши прямо, й виставил кулаки перед собою. – Бо шиї позвертаю.

– Яка неввічлива, – скрушно похитав головою той, що жартував про “соковиту”. – Доведеться дати урок гарних манер!

Ритмічно, з інтервалом десь з півсекунди, пролунало кілька хлопків – і дуергари один за одним попадали на каміння. Кожен мав акуратну дірку в черепі.

– Я бачу мертвих людей… – замогильним голосом промовили з темряви. І додали, трохи спокійніше: – Ну гаразд, не людей – гномів.

На світло вийшов високий біловолосий чоловік. Сіра плитоноска поверх такого ж сірого одягу, якась автоматична зброя в руках, рюкзак за спиною, на голові – невідома штукенція, схожа на бінокль. Обидва окуляри злегка світились зеленим.

– Кавалерія прибула вчасно, – з легким відтінком сарказму в голосі промовив незнайомець, піднімаючи прилад та відкриваючи грубе і водночас – осяяне виразом ледь вловимої насмішки обличчя. – Вставай, принцесо пиріжків, та ходімо звідси. Тут водяться дракони… Принаймні, так кажуть. Але якщо навіть ні, то погані тут і без них вистачає.

Глузливі слова не в міру дивного чолов’яги стали останньою краплею. Все, що Тріна встигла пережити за цей короткий день, прорвалось назовні у неконтрольованому приступі люті.

– Як ти мене назвав, придурок?! – вона спробувала підхопитись на ноги, забувши, що знерухомлена, знову впала. – А ну розв’яжи мене, то я тобі аж бігом в чоло пропишу! І які взагалі дракони, в тебе геть кляма з’їхала?І якого милого я маю з тобою йти кудись, ти хто взагалі такий?!

– Отак і рятуй когось, – похитавши головою, світловолосий повісив зброю на плече. – Чого цивільні завжди такі невдячні? По-перше, навіщо мені тебе розв’язувати, якщо ти мені потім пропишеш в чоло? Але гаразд, допоможу, – він підійшов та присів поруч, розплутуючи мотузку. – По-друге: про драконів – це такий жарт… Втім, ти його навряд чи знаєш. По-третє: мене звати Рене МакДугал, – його обличчя розтяглось у знущальницькій посмішці, – але для тебе, моє кругленьке сонечко – просто Дзен.

– Ще раз мене так назвеш… – прошипіла Тріна, намагаючись дати нахабі ляща, та він вправно ухилився.

– А по-четверте – йти зі мною ти маєш такого милого, що це моя робота. Торвальд хоч і той ще зануда, але платить добре. До речі – якби дехто чемно сидів у себе в будинку, а не біг через усе місто, коли навколо свистять кулі й закляття, то все було б набагато простіше.

– Це в тому будинку, біля якого вибухнув літаючий диск з якоюсь темною сучкою? – уїдливо спитала дівчина. – І чого ж, цікаво, мені там було чекати, МакДурень – дня вчорашнього?

– Я МакДугал, пампушечко, – світловолосий спритно перехопив її руку, коли вона спробувала зацідити йому ще раз. – Чекати було в усякому разі краще, ніж вибігати на вулицю, де йдуть активні бойові дії, а потім нестись чортзна куди. От що ти збиралась робити далі? Питання риторичне, можеш не відповідати.

* * *

Інформаційний вісник альянсу “Ліберті Тайм”.

“ВІЙНА У ПІДЗЕМЕЛЛІ!

Згідно інформації, яку нам вдалось отримати, війська Конклаву – об’єднання кількох темноельфійських Великих Домів – вторглись на територію Сутінкової Республіки. Наразі по всій території країни тривають сутички з застосуванням високорівневої бойової магії та сучасного озброєння. Прикордонні підрозділи країн альянсу та союзників підняті по тривозі – на випадок, якщо бойові дії перекинуться на поверхню.

Залишайтесь на зв’язку, щоб дізнатись більше!”.