Раді Вас бачити!

– Ну й гадюшник, – Міра окинула кімнату скептичним поглядом.

Столиця Бромвельду нагадувала… ні, не мурашник, як міг би сказати хтось поетично налаштований. Вона нагадувала чортзна що.

Старовинні будівлі тут і там сусідили з криво зліпленими новобудовами, утворюючи просто непередаваний ансамбль архітектурного абсурду. Князівство дещо узяло від епохи технічного прогресу – проте далеко не найкраще, та й реалізація була так собі.

Особливо додавали “яскравості” дешеві житлові квартали, зведені за межею древніх захисних мурів. Безликі цегляні коробки, збудовані абияк та без особливого планування, безладно тулились одна до одної, подекуди зіяючи вибитими вікнами – контингент тут проживав ще той.

Зате це було єдине у межах столиці місто, де можна було швидко знайти дешеве житло. Щоправда, і обстановочка була… відповідна.

Потріскані стіни, з яких звисали клаптями пожовклі шпалери, старі скрипучі двері, тріщини на віконному склі – явно сліди удару, причому явно ззовні й незрозуміло від чого – шостий поверх же. Поіржавілі ліжка з рипучими сітками, матраси, прикрашені відверто підозрілими плямами – їх одразу було вирішено викинути.

– Та нормальна хрущовочка, – знизав плечима Дзен. – Тільки не питайте, що це слово значить, бо… ну, ви в курсі. А якщо міледі бажає жити в хоромах, – він знущально вишкірився, – то будьте так ласкаві й женіть монету! Та бажано – не одну.

– Для цього мені спочатку треба дістатись банку та отримати доступ до рахунку, – відповіла ельфійка. – І саме цим я наразі й займусь.

Вона закинула сумку під ліжко.

– А ви, хлопчики, чекайте на мене тут, самі далеко гуляти не ходіть! Ну, хіба що ти, Дзен. Займись тими паперами, про які ми говорили.

– Е, ні, леді Темноцвіт, – найманець похитав головою. – Так справи не робляться. Мені доведеться звернутись до серйозних людей… І нелюдів теж, ага. А серйозні люди (і нелюди) воліють бачити серйозні гроші – яких у вас от прямо зараз все ще немає. Обіцянки-цяцянки тут не пляшуть.

– Я не вірю, що в тебе зовсім немає грошей, МакДугал, – сухо відповіла темна. – До того ж Торвальд уже мав тобі заплатити, хіба ні? Я тобі все поверну, причому сьогодні. Чи ти, – жартівливо примружилась, – мені не віриш?

– Я нікому не вірю, – хмикнув Дзен. – Часом – навіть собі. Але вам – довіряю. Гаразд, спробую домовитись – але це я востаннє так роблю.

– Точно хочеш сама йти до міста, пелюсточко? – недовірливо спитав Кель. – Може, краще я б пішов з тобою?

– Промінчику… – лагідно всміхнулась ельфійка. – Мені приємно, що ти так за мене переймаєшся – та не варто. Ми вже не в диких землях, а у місті. Навряд чи вся місцева шпана поголовно ходить з негаторами, а в іншому випадку – я в безпеці… Магія зі мною, зброя теж, – вона демонстративно ляснула по закріпленій на стегні кобурі.

Так, вони таки забрали забутий у хостелі в прикордонному місті пістолет. Ну як забрали… Дзен тихенько вліз у вікно, та й виліз так само тихенько назад. “Тихо прийшов, тихо пішов”, – пожартував він опісля, хоча ніхто не зрозумів, в чому полягав жарт. А перед цим – не впустив нагоди постібатись на тему “декому їхні ельфійські шури-мури настільки забили баки, що вони вже зброю де попало забувають, і добре, що не голову“. Заспокоївся лише тоді, коли Міра, чиє терпіння вже добігало кінця, виразно провела золотистим нігтиком по горлу.

– Отож, світленький, – підсумувала вона, – сиди поки стережи речі. І не сумуй тут сильно без мене!

– А не сильно сумувати – можна? – усміхнено запитав ельф.

– Не лише можна – навіть потрібно.

* * *

Лишившись на самоті, Кель відверто нудився. Зайнятись у винайнятій квартирі, окрім споглядання обідраних стін, було відверто нічим. Краєвид з вікна теж не сильно радував – все такі ж цегляні одоробла, як і те, в якому вони зупинились. Спробував увімкнути планшет та зробити хоча б якісь базові розрахунки стосовно свого задуму – але, не маючи на руках жодних компонентів, рахувати було особливо нічого.

Міра повернулась за кілька годин. Сердита і з перев’язаною лівою долонею.

– Пелюсточко! – ельф здивовано підхопився зі стільця. – Що сталось?

– Гноми виявились не позбавленими почуття гумору, – з досадою промовила вона. – І, очевидно, так само палко “люблять” темних, як і всі інші. Можна було й одразу сказати, що для ідентифікації достатньо однієї краплі крові, і можна було просто вколоти палець, а не долоню ножем різати. Та ж я не питала…

– Допомогти чимось? – співчутливо спитав Кель.

– Та покинь, промінчику, – відмахнулась темна. – Ти ж мене не зцілиш, зрештою… Було б у Тріни якихось зіль взяти, але треба раніше було думати. Коротше, не переймайся – то подряпина, саме загоїться.

* * *

Дзен заявився аж наступного дня. Задоволений, мов березневий кіт, зі шкіряною текою в руках.

– Все як домовлялись, панове високородні! – весело промовив він, викладаючи на запецяний стіл листи з печатками – як звичайними, так і магічними. – По-перше, нові посвідчення особи. Альєна Місяценароджена та Ліраен Гостролист… Дивіться не переплутайте, де чиє.

– Місяценароджена? Дуже оригінально, – пирхнула Міра.

– І чого це я Гостролист? – додав Кель.

– А ти хотів бути Туполистом? То треба було одразу казати.

– Ну ти й свин.

– Ага, рох-рох. Дозволи на носіння зброї… Бо це в Бромвельді всім пофіг, а в інших країнах – не сильно. Холодної – для тебе, високородний, вогнепальної – для леді Темноцвіт… Тобто, для леді Місяценародженої, звичайно ж. Дозвіл на магічну діяльність – такий, щоб був дійсний в країнах альянсу – зробити не вдалось, це зовсім інший рівень.

– Обійдемось, – ельфійка бігцем ознайомилась з документами. – Те, що треба. Тепер лишилось вирішити тут ще кілька питань – і можемо рухатись далі.

– Ви спочатку уточніть, куди ви рухатись зібрались, – запитально примружився Дзен. – Бо з цим є нюанси.

– До Технократії, – почала загинати пальці Міра, – до вільних міст у степу… І, можливо, до Рейху.

– До Технократії я з вами не поїду, – похитав головою найманець. – Це вже територія альянсу, а там… Ну, в в курсі.

– В тамтешнього закону якісь проблеми з тобою, – з розумінням всміхнувся Кель.

– Шариш, каністра! – горянин показав великий палець. – Коротше, це точно без мене. Та я міг би поки зайнятись чимось іншим.

– Дійсно, міг би… – ельфійка замислено потерла пальцем підборіддя. – Нам потрібні бійці, Дзене. Бажано такі, яких ніщо не тримає на місці і хто готовий змінити місце проживання.

– Ото загнули, – присвиснув світловолосий. – Хоча… Варіанти є. Якщо ви потім збираєтесь до Рейху, то я там знаю декого.

– І ще потрібна зброя. Той схрон у лісі, що ми лишили – теж згодиться.

– Та без проблем, – Дзен покивав головою. – От тільки, леді Темноцвіт… – він видобув з кишені сяючий мерехтливим блакитним світлом кристал. – Женіть монету! І за сьогоднішні папірці, до речі, теж. Доступ до коштів, я так розумію, ви отримали?

– Тримай вже, жмикрут, – зітхнула темна, дістаючи аналогічний кристал на металевому ланцюжку. – Давай сюди свій, переведу напряму. Ну а ми з тобою, промінчику, не будемо втрачати часу – зазирнемо ще в пару місць, і гайда далі.

– Куди зазирнемо? – зацікавився Кель.

– До кравця та алхіміка, – Міра хитро підморгнула йому. – Тобі сподобається.