Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Окрім інших приміщень, у будівлі покинутої казарми була й їдальня. І вона також збереглася. Посуду, правда, не було… Йдучи звідси, колишні мешканці вигребли з собою взагалі усе. Як пожартував на цю тему Дзен – серед інквізиторів хтось дуже ревно ставився до облікового майна.
Зате, принаймні, можна було зібратись і повечеряти гуртом в нормальних умовах.
– От бачиш, МакЛедарю, – весело промовила Тріна, виставляючи на стіл одноразові тарілки з овочевим супом, – і від тебе часом є користь. Овочі, он, мені почистив…
– Я МакДугал, моя ромова цукеронько, – заперечив Дзен. – І я завжди готовий тобі допомогти – лиш попрохай гарненько. Правда, чистити овочі штурмовим кинджалом – такий собі досвід…
– Попросиш батечка Торвальда, і він тобі купить нову цяцю, – перервала його дівчина.
– Е, ні, пампушечко. Цей ніж дорогий мені як пам’ять…
– Дзене! Їж. Мовчки. Бо стукну! Всім смачного.
* * *
– Дякую, аж підскакую, – Дзен відсунув пороожню тарілку. – Черв’ячка заморили, тепер і про справи можна. Сонценароджений, дай-но ще разок планшетом поклацати…
– А от і не дам, – зі стриманою посмішкою відповів Кель. – Минулого разу ти там заставку змінив, тепер що зробиш?
– Сам голу дівку на екран поставив і ще щось хоче, – пробурчав найманець.
– Звідки ж ти тоді знаєш, що це була саме вона? Вчись не лізти, куди не треба… друже.
– Ну ти й жлоб, високородний.
– А ти дурбецало.
– Аристократія набундючена.
– Жалюгідний плебей.
В цей момент Кель відчув, як рука Міри під столом лягла на його коліно. Злегка стиснула.
– Промінчику, – ледь чутно прошепотіла ельфійка, – Не заводься. Він же все одно не заціпиться…
– Отож, – хмикнув найманець, який теж це почув. – Слухай свою жінку, містер Вухатий… Раз свій розум весь у вуха пішов.
– Дзене, – дуже спокійно промовила темна. – Раджу тобі, для різноманіття, іноді свій розум теж вмикати… Аби знати, коли варто заціпитись.
– Все-все! – горянин підняв долоні в заспокійливому жесті. – Мовчу. То планшет дасте, чи як?
– Та бери вже, – зітхнув ельф. – Все одно не відчепишся.
– От в проникливості тобі точно не відмовиш, високородний. Не відчеплюсь!
Вивівши на екран планшета мапу, Дзен розвернув його так, щоб бачили всі.
– Значить так, малята… Вихід з долини або тим шляхом, що ми прийшли, або через ось цю ущелину на півночі. Повертатись і обходити я мастив, і чогось здогадуюсь, що ви теж. Ущелину перекрита аномаліями – як, в принципі, і все навколо – але маленька стежечка є. І дядечко Дзен її, звісно ж, знає, – його обличчя набуло максимально самовдоволеного виразу. – Що б ви без мене робили!
– Відчиніть хтось вікно, – скривилась Тріна. – Тут надто смердить чиїмось почуттям власної важливості.
– Моє почуття важливості не може смердіти, круасанчику. Воно пахне терпким ароматом справжньої чоловічої впевненості…
– Ось про це я й казала.
Дзен нічого не відповів, натомість зменшив масштаб мапи й продовжив.
– Далі є три шляхи: прямо – через степ, через ліс трохи східніше… ну або ліворуч, себто на захід. Але посередині – руїни Ахерона, які контролюють фанатики Нхаргла. І до цих милих хлопчиків без підтримки артилерійської батареї, зірки бойових магів та крила ударних дронів я б не лізти не став, – найманець на секунду замислився. – Та й з підтримкою – теж би сто разів подумав. За лісом на сході – некрополь Археоптри… ахєро.. тьху ти!
– Археоптеродонтобореалікса, – зі смішком промовив Кель. – Древній дракон, що вирішив пройти переродження і стати драколічем. Власне, з цього й починалась війна, після якої утворились Нічийні Землі.
– Молодець, сідай, п’ять, – уїдливо вишкірився Дзен. – Коротше… якщо в когось з вас немає прихованих талантів у некромагії, або в наших лавах випадково не затесався світлий жрець – туди ми теж не підемо. На заході – пояс аномалій… Пройти можна, але стежка нівроку вузька, довга й звивиста. Можливо, навіть заночувати разок доведеться просто на ній.
– Звучить так собі, – зізналась Ельмірена. – Та все одно виглядає безпечніше, ніж інші варіанти.
– Ну тоді, – підсумував найманець, – так і зробимо. За ущелиною починається стара розбита дорога, якийсь час можемо йти нею, далі є орієнтир – стара портальна арка, от біля неї й треба буде звернути на захід.
– Портальна арка? – зацікавився Кельміраель.
– Саме так, високородний. Але не облизуйся сильно – від неї лишились самі каменюки з накарябаними рунами, які давно не працюють.
– Може й працюють, – зауважив ельф. – Просто ніхто не знає, що для цього зробити. Гаразд… нема сенсу про це говорити.
– Отож, – погодився Дзен. – Тоді рано-раненько вирушимо. Засиджуватись тут сильно не варто.
* * *
– Ну що, пелюсточко, – усміхнено промовив Кель, стоячи біля дверей своєї кімнати, – солодких снів? Або…
Він сонно кліпав очима, але намагався виглядати бадьорим.
Міра, загадково посміхнувшись, пригорнулась до нього, обійнявши обома руками за шию.
– Я б з задоволенням відповіла “або”... промінчику, – сірі очі грайливо зблиснули. – Та не буду тебе сьогодні мучити. Ти на ходу засинаєш, а завтра ти маєш бути повен сил. Тож… – примруживши очі й потягнувшись уперед, вона на кілька секунд припала до його губ. – Солодких снів, світленький!
