Раді Вас бачити!

Самохід був шестиколісним транспортом з масивним, прикрашеним рунами металевим корпусом. Рівним дорожнім покриттям він котився плавно, швидко – і ледь чутно. Комбінований двигун, що складався з технічної частини та керівного плетіння, зовсім не видавав зайвого шуму.

Відкинувшись на спинку м’якого крісла, Кель з цікавістю озирався навколо. За вікном пролітав по обидва боки дороги степ, в якому періодично траплялись будівлі техномагічних акведуків та станції живлення – де можна було як поповнити запас паливної суміші, так і зарядити накопичувачі. Вдалині, поступово наближаючись, виднілось місто – високі будівлі зі скла, бетону й металу, на стінах яких подекуди сяяли рунічні вивіски.

Східна Технократія свого часу зуміла зберегти часточку магічних знань і вдало поєднати їх з досягненнями технічного прогресу, що дозволило їй стати однією з найрозвиненіших країн на континенті.

Все це було достоту незвичним і вкрай не схожим на пейзажі Колиски і взагалі усе, що йому доводилось раніше бачити. Тож ельф невідривно дивився у вікно… Ну, майже невідривно. Ельмірена у своєму новому образі теж неабияк привертала його увагу.

* * *

Трохи раніше

Пара з сонячного ельфа та темної ельфійки неодмінно привернула б у великому світі зайву увагу – тим паче, якщо поодиноких темних ще можна було де-не-де зустріти, то тель-квесір у зовнішній світ навідувались рідко та епізодично. Тож Міра вирішила трохи змінити зовнішність – і собі, і ельфу.

Знайдений у столиці князівства алхімік був знайомий ельфійці ще з часів її давніх мандрів поверхнею. Це був нащадок відомого в ремісничих колах майстра Леопольда, який колись зумів відкрити кілька абсолютно нових рецептів, а згодом – вдосконалити їх, заклавши таким чином основу для успішної сімейної справи. Подейкували, що в цьому славетному майстрові допомогла його учениця, яка невідомо звідки взялась і згодом так само невідомо куди зникла – та про це вже достеменно ніхто не знав.

Свого часу саме в нього Міра замовила фарбу, якою змінила колір волосся на дещо темніший. Тепер така фарба була потрібна для Келя, в якого рудий колір волосся був одною з відмінних ознак, і ще один варіант, трохи змінений – для самої Міри. Нанісши його на шкіру, можна було тимчасово її висвітлити – і таким чином вона ставала схожою вже не на темну ельфійку, а на місячну – вони жили в південно-східних лісах та іноді (хоч і дуже рідко) теж з’являлись у великому світі. І, подібно до своїх підземних “родичів”, мали схильність до Темряви – тож вона могла бути присутня в їхній аурі.

Кель, з затемненим кольором волосся, мав вдавати високого ельфа з Маер-Ліарісу.

Лишалось трохи змінити одяг – що помаранчеве вбрання Кельміраеля, що червоно-чорний топ Міри також були занадто впізнаваними.

– Шкода, – зітхнув ельф, дізнавшись про це. – Тобі ця обтисла штучка вельми личить.

– Бешкетник! – темна жартівливо пригрозила йому пальцем. – Але, не переймайся. Я не збираюсь кардинально міняти стиль – не хочеться звикати до абсолютно нового одягу. Тепер сідай і не рухайся, промінчику – будемо фарбувати тобі волосся…

У підсумку з одягом все вирішилось просто. Міра змінила топ на світлу футболку, Келю взагалі нічого міняти не довелось – замислено поглянувши на нього, ельфійка вирішила просто замовити в алхіміка ще один розчин і перефарбувати шкіру куртки, яка тепер стала темно-зеленою. Ефект вийшов нівроку цікавим.

– А тобі личить образ “поганого хлопчика”, – підійшовши, Міра ніжно, але чіпко узяла ельфа двома пальцями за підборіддя.

– Я щось не розумію, – ніяково всміхнувся Кельміраель. – Я ж мав виглядати як житель Маер-Ліарісу. Яким боком вони в тебе асоціюються з “поганими”?

– Кель, любчику мій… Я, може, не так добре знаю поверхню – та високих ельфів трохи бачила. Зазвичай вони так не вдягаються. Проте могли б! І сонячного в тобі тепер не так легко впізнати. Ну ДУЖЕ цікаво вийшло!

Останній штрих, на відміну від попередніх, був дуже болючим і суперечливим – бо стосувався він сонячного клинка.

– Ні, пелюсточко, – рішуче заявив Кель. – Я не можу його лишити.

– Ми знайдемо тобі інший, – намагалась вмовити його Міра. – У столиці князівства є гарні зброярі та артефактори, звернемось до них. А цей – лишимо в комірці у гном’ячому банку, і нікуди він звідти не подінеться.

– Ця зброя – практично частина мене, – зітхнув ельф.

– Він нас видасть. Клинки тель-квесір – унікальні, їх ні з чим не сплутати. Ну, хіба що ти зможеш зробити так, щоб він не світився…

– Ні, не зможу, – збентежився Кель. – Гаразд… Якщо вже так треба.

* * *

– Промінчику, не крути так головою по сторонах, – не обертаючись, промовила Міра. – Ти ж бував уже в зовнішньому світі, мав би не дивуватись.

– Бував… Але дуже давно. Плюс тут є багато речей, які я бачу вперше.

– Старайся не зважати на них, солоденький. Ти привертаєш до нас забагато уваги.

– А те, що ти мене кличеш “промінчиком”, – Кель всміхнувся кутиками губ, – хіба не може нас видати?

– Про “промінчика” знаємо лише ми з тобою, та ще Дзен з Тріною. Тому – ні.

Краєвид за вікном змінився – самохід в’їжджав у місто.