Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Цього разу все було не так, як раніше. Вперше – у покинутому будинку в Нічийних Землях – то був спонтанний сплеск пристрасті. Вдруге, у наметі посеред руїн – неймовірна напруга й довгі ігри на межі. Втретє, у прикордонному містечку – чиста ніжність.
Тепер це була вершина безумства.
Кель майже не приймав участі в процесі – йому просто не лишили такої можливості. Він ще пам’ятав момент, коли їхній одяг полетів по кутках, а далі – зв’язок з реальністю було надійно й безповроротно втрачено.
Мірині руки й губи цього разу були як ніколи наполегливими – і їхні дотики були настільки влучними й частими, що не давали ані миті спокою. Сірі очі палали вогнем безодні, і в них змішалось усе: і радість возз'єднання (хоча вони не бачились усього один день), і гнів за те, що вкотре змусив її хвилюватися… І ще купа всього, у тому числі – незамутнена темна пристрасть.
Навіть втома кудись відступила.
Ельф намагався якось відповідати на ласки коханої, та тіло не слухалось. Лишалось приймати все як належне… і “сильно не напружуватись”, як казала Міра.
Хоча не напружуватись теж не виходило. Від накалу пристрастей вони обоє задихались, тремтіли – і ні на мить не спинялись. Відчуття посилювались, розгоряючись солодким вогнем, і врешті вибухнули такою квітесенцією задоволення, що свідомість на якусь мить просто відключилась.
Два розслаблених, протяжних стогони пролунали в унісон.
* * *
Кель прокинувся на зім’ятих простирадлах. Напіводягнений. За вікном жеврів світанок – здається, вони проспали решту дня і майже всю ніч.
Хоча Міра вже не спала. Сидячи у кріслі та замріяно дивлячись у вікно, ельфійка маленькими ковтками пила тонік з прозорого скляного кухля. Осколки ще одного кухля валялись на підлозі – мабуть, вчора хтось з них випадково скинув його з тумбочки.
Кель вибрався з постілі, застібаючи сорочку. Озирнувся, шукаючи куртку – вона виявилась під ліжком. Дістав, мимохідь відмітивши, що простирадла в кількох місцях порвані – очевидно нігтями, й не варто уточнювати, чиїми… Точно доведеться платити за зіпсоване майно. Втім, плювати.
– Раночку, сонце, – встав із ліжка, накидаючи одяг. – Знаєш, я тут ось подумав…
– І що ж надумав, світленький? – Міра з прищуром поглянула на нього.
– Замаскувалась ти таки поганенько, – губи ельфа розтяглися в широкій посмішці. – Виглядаєш, як місячна ельфійка – а в ліжку все одно як темна.
– Дати б тобі запотиличника доброго, промінчику, – промовила Міра удавано суворим тоном, але теж посміхнулась. – Та лінь тягнутися. Тобі точно не можна більше спілкуватися з Дзеном – ці дурні жарти суто в його стилі. Нічого, я тобі це ще пригадаю.
– Ну вибач, мила, я ж не зі зла! – Кель підійшов до неї, схилившись, обійняв за шию. – Дай посьорбати, – потягнувся до кухля.
– А от і не дам! Хтось знову був неслухняним.
– Ну пелюсточко!
– Ти ж не любиш ці напої, – здивовано промовила ельфійка.
– Іноді без них не обійтись.
– Ну добре… На, допивай. І збирайся помалу – нам вже час їхати звідси. Заодно подивимось, що ти там за мотлох вчора назбирав.
– Гей, це ніякий не мотлох! – вдавано образився ельф. – На тих артефактах – сліди плетінь найвищої складності! Можливо, навіть вже забутих.
– Добре, якщо так. А ще краще – якщо скупники вважатимуть так само.
