Раді Вас бачити!

Вони повернулись до того самого будинку. Де на пару днів і затримались – треба було щонайменше почекати, доки Тріна відновиться після поранення. Регенератор діяв швидко – але не так, як, наприклад, деякі високорівневі алхімічні зілля (яких під рукою не було).

Дзен кілька разів ходив у селище – в пошуках деяких потрібних в дорогу дрібничок, а заодно й інформації. Доступ до мережі тут нічого не вирішував – це не давало змоги дізнатися, що відбувається безпосередньо в Сірій Смузі.

Кель вираховував якісь схеми на планшеті, час від часу звіряючись із книгою. Кілька разів він намагався поговорити з Мірою – але та щоразу посилалась або на якісь свої справи, або на поганий настрій, або ще на щось.

Сама Міра почувалась… дуже неоднозначно. Той несподіваний момент близькості під час бою в руїнах неабияк вибив її з колії.

Кель був так близько… Вона відчувала стук його серця, відчувала дотик, дивилась впритул у помаранчеві очі, в яких світилась турбота й переживання за неї, і не лише вони. Спогади та відчуття десятирічної давнини прокидались в пам’яті, не бажаючи більше бути схованими до глибоких шухляд підсвідомості.

От тільки тепер ці відчуття посилились, і до них додались нові. Тепер ельфійці доводилось воювати не лише зі своєю свідомістю, а й з власним тілом, яке тепер досить недвозначно реагувало на присутність високого мідноволосого ельфа з яскраво-помаранчевими очима. Це бентежило й збуджувало, подекуди до тремтіння в ногах… І – неймовірно бісило. Вона б зовсім про інше мала б наразі думати! Трясця!

Головне, що і злитись-то на нього не було за що. Адже він не робив зумисне нічого… такого. Він всього-то рятував її – знову. Інакше посікло б осколками, і не факт, що не до смерті.

Думки плутались, ельфійка подекуди відчувала себе неначе в тумані. І це їй вельми не подобалось.

* * *

Вечоріло. Бажаючи провітритись та привести думки до ладу, Ельмірена вийшла у дворик, де пахло травами та димком з алхімічного казана.

Тріна вирішила не втрачати даремно часу і зайнятись ділом. Похідний набір травника в неї був при собі, у саквояжі. Але позаяк нормальної витяжки у будинку не було – дівчина працювала з зіллями на вулиці.

Знайдений десь у коморі ящик був витягнутий надвір і перетворений на робочий стіл, за яким травниця наразі сиділа, змішуючи щось у склянках, перебираючи акуратно складені пучки та роздивляючись щось в лупу. Казан на маленькій тринозі висів поруч, над обкладеним каменями вогнищем.

Рану не було видно. За монету Дзен роздобув у місцевих нові штани для своєї підопічної – бо старі якщо й можна було відіпрати від крові, то зашити вже ніяк. Проте по тому, як дівчина обережно рухалась, можна було зрозуміти, що ушкоджена нога їй все ще дошкуляє.

– Привіт! – посміхнулась ельфійка, підходячи ближче. – Бачу, почуваєшся вже краще, раз тобі на місці не сидиться.

– Ну а що, – Тріна знизала плечима. – Мене ж у ногу поранили, а не в руку. А трави вже зібрані…

Вона пильно придивилась до киплячого у казані варева, щось туди додала.

– А почуваюсь… непевно якось. Вчора Дзену таки зацідила добрячого ляпаса по мармизі… Ніби й легше мало стати, але щось не те.

– Отакої! – здивувалась Міра. – Він же піклується про тебе. Рану обробляє, одяг он тобі новий знайшов.

– Ага, піклується він, – процідила крізь зуби травниця. – Тільки знущатись при цьому не припиняє. Навіть коли пов’язку міняв, не міг без отих своїх дурнуватих жартів! Всі ці “пампушечки”, “булочки”, “коржики”... Знає ж, що я цього не терплю, і навмисне доймає.

– Як на мене, подруго, – глибокодумно промовила темна, – він до тебе просто небайдужий.

Тріна глянула на неї спідлоба.

– Якось він дивно це виявляє. Але навіть якщо так… Ну, хай помріє. В мої плани якось не входило пов’язувати своє життя з волоцюгою, що якшається з половиною місцевих бандитів, не думає, перш ніж ляпати язиком, п’є дешевий шмурдяк… – подумавши, вона додала: – І біс його знає, скільки в нього до цього було жінок. З нього станеться…

– Ну, останнє може й не так погано, – Міра лукаво примружилась, а її обличчя розквітло хитрою посмішкою. – Значить, він вправний та досвідчений коханець, зможе тобі море насолоди доставити, в разі чого.

– Та ну тебе! – дівчина опустила очі донизу, її щоки порожевіли, як молоде вино. – Ти з мене знущаєшся? Щоб я… з ним?!

– Та я ж жартую, Тріно! – розсміялась ельфійка. – Що ти як дитя, заради Темряви…

– Мені щось такі жарти не вельми до вподоби, – травниця скривилась, немов з’їла одразу ящик зелених лимонів. – А насолоду він мені доставить лише тоді, коли зникне к бісу… – зіщулившись, вона пильно поглянула на темну. – А що ми все про мене та про того дуболома? Розкажи краще, що там у тебе з твоїм Келем.

– Він не мій, – Ельмірена відвернулась вбік.

– Аяаааакже! – глузливо протягнула Тріна, змішуючи інгредієнти у склянці. – Міро, я може молода і в чомусь наївна, але точно не дурна. Чи я не бачу, як він на тебе дивиться? Чи, може, – іронічно посміхнулась, – він просто так примчав сюди крізь півсвіту – рятувати тебе? Та й ти, направду, та ще… – перед тим, як вимовити наступне слово, вона витримала гідну паузу, – милуня.

– Як-як? – зацікавлено перепитала ельфійка. – Милуня? Це що за слово таке?

– Та так… чула десь, – травниця струснула склянку з сумішшю, задоволено кивнула й вилила вміст до казана. – Взагалі, аж прямо дивно й незвично, що між сонячним ельфом і темною є… щось таке. І достолиха цікаво! – вона знову зосередила погляд на Мірі, даючи зрозуміти, що чекає подробиць.

– То давня й дуже довга історія, – зітхнула ельфійка. – Не хочу я зараз про це говорити, чесно. Мені взагалі трохи не до того…

– Ну дивись, – загадково промовила Тріна, – аби потім пізно не було. О, припхався…

Відсунувши хвіртку, Дзен бадьорим кроком увійшов на подвір’я.

– Привітулі, мої солодень… – отримавши одразу два убивчих погляди, він на півслові затнувся. – Все, мовчу-мовчу. Де там цей твій сонцеликий? – останнє запитання було адресоване Ельмірені.

– Та не мій він! – роздратовано скривилась ельфійка.

– Ага, розповіси кому іншому…

– Дзен, – дуже спокійно промовила Міра, – ще слово, і я тебе вгрію. Легесенько. Ось на стілечки. І не факт, що фізично, а не магією…

– Якась ти надто зла навіть для темної, – найманець зміряв її оцінюючим поглядом. – Та попри те… Твій, не твій – хай іде сюди, є новини. Високорооодний! Годі там непотребствами займатись…

– Зовсім необов’язково так волати, щоб тебе аж на імперському кордоні чули, – на ходу щось клацаючи в планшеті, Кель вийшов з будинку. – Що там вже трапилось?

– Та як тобі сказати… – Дзен задумався. – Краще з якої новини почати – з поганої чи з поганої? Ну, це не рахуючи того, що староста мені прямим текстом заявив, цитую: “Нам проблеми не потрібні, тож давайте-но звален зе біттен звідси”. Насправді він трохи не так сказав, але суті це не міняє.

– Навіть не знаю… – Кель зобразив на обличчі глибоку замисленість. – Давай спочатку погану.

– Чудовий вибір! – радісно вишкірився Дзен. – Отож, погана новина в тому, що дулю з маком нам тепер, а не транспорт. Бо грошики твої, високородний, тю-тю… Тобто, щось лишилось, але на нові колеса точно не стачить. Та й складу техніки я у місцевих не спостерігаю…

– Гаразд, – кивнув ельф. – Ну а ПОГАНА новина, – він окремо виділив слово “погана”, – в чому полягає?

– На півночі почалась війна картелів, – обличчя найманця посерйознішало. – Тож тим шляхом ми не пройдемо. Принаймні я туди рипатись не збираюсь… І вам, леді Темноцвіт, не раджу. До Імперії ви не дістанетесь, а як і дістанетесь – то лиш у вигляді “живого товару”.

– Я гадала, в Імперії рабство давно заборонили! – здивовано вигукнула Тріна.

– Мені подобається твій оптимізм, мій маленький круасанчику, – всміхнувся Дзен. Дівчина спробувала копнути його ногою – правою, позаяк він стояв праворуч – не дістала, скривилась від болю. – Насправді воно нікуди не поділось, хоча офіційно існує в дуже обмеженому вигляді. Але то ще таке…

Він прикрив очі – мабуть, щось згадавши.

– От раніше в них там веселуха була. Колись імператор Сігурд пробував навіть штурмові загони створювати з рабів – щоб зменшити втрати серед власних воїнів. Називались вони “Штурм-Зіу”, чи якось так, – він капосно посміхнувся. – Імперці пробували застосовувати їх у війнах… от проти ваших “родичів”, – він некультурно тицьнув пальцем в бік Ельмірени.

– А ну, а ну, і що ж з того вийшло? – склавши руки на грудях, поцікавилась ельфійка.

– Що-що… Їм же ж не давали ні зброї нормальної, ні обладунків. Жриця вийшла, пальчиком махнула – яєчко й розбилось… Тобто, і нема загону. Опісля того лавочку прикрили.

– Дуже цікаво й повчально, – саркастично промовила Міра. – В тебе талант відхилятись від теми і верзти всяку маячню. На північ не пройти, зрозуміло. Далі що?

– А далі… – присівши біля стола-ящика, Дзен рішуче відсунув частину трав і склянок, звільняючи місце. – Посунься-но, сонечко моє.

– Гей! – сердито вигукнула Тріна. – Це моє робоче місце! І я тобі не “сонечко”!

– Простір реквізовано для оперативно-тактичних потреб, – незворушно відповів найманець. дістав комунікатор, поклав його на стіл, вивів на екран мапу. – Дідько, екран малуватий, всі не побачать… Високородний, дай планшет, а?

– Свій треба мати, – зловтішно промовив Кель.

– Тобі що, шкода?

– Взагалі-то так… Та на вже, бо ж не відчепишся все одно.

– От так би одразу. Так… Де тут мапа? Що це за операційка нездала?

– Це розробка Вченого Братства, неук.

– Сам ти неук… А, все, знайшов. Отож…

Він прокреслив на мапі лінію.

– Якщо коротко – пройдемо трохи на схід, потім звернемо на північ, проминемо Нічийні Землі ось тут… і дійдемо до кордону князівства Бромвельд. Ну а там вже – кожен сам по собі…

– О, просто чудово, – Трінин голос аж сочився сарказмом. – Пройти через Нічийні Землі, які ще з часів Магічної Ери не належать жодній країні – бо там повно нечисті, маніяків, магів-відступників, некромантів і взагалі вар’ятів всіх мастей, а ще аномалій, в тому числі блукаючих… Чудовий план, МакДовбню!

– Я МакДугал, мій сексуальний пончику, – не забарився з відповіддю Дзен, одразу ухилившись від кинутої в нього порожньої склянки.

– Чекайте-но, – Міра наморщила лоба, намагаючись зрозуміти. – А чого не піти далі на схід?

– А навіщо? – горянин потис плечима. – До вільних міст степових ельфів занадто далеко. А ближче – там хіба кордони Технократії, Південних баронств і, трохи північніше, Маер-Ліарісу. Це все територія альянсу.

– Ну і? – знову склавши на грудях руки, темна вичікувально поглянула на нього.

– От тобі й “ну і”, – ухильно відповів світловолосий.

– Він же все уже сказав, – уїдливо промовила Тріна. – Там кордони держав, що входять до альянсу, і він туди йти не хоче. У нашого сера МакДригало, – наступну фразу вона вимовила, насолоджуючись кожним словом, – проблеми з законом!

– Це не в мене проблеми з законом, – незворушно відповів Дзен, – це у нього якісь проблеми зі мною. І я МакДугал, моя рум’яна котлетонько, скільки повторювати.

– Вб’ю…

– І взагалі, – останню репліку найманець пропустив повз вуха, – яка різниця? До князівства крізь Нічийні Землі вийде той самий шлях, що й на схід. Навіть коротше – якщо знати, кудою йти.

– Всього-то й різниці, що здохнути можна мільйоном способів, – пробурчала травниця. – Краще б ти нарешті з батьком зв’язався.

– Я намагався, – Дзен знизав плечима. – Тут якась лажа зі зв’язком. Та й якби зв’язався, це б мало що змінило. Не примчить же ж він сюди одразу? В мене з географією все тіп-топ, і я чудово пам’ятаю, що Конфедерація не межує з нейтральними землями. А так – доберемось до князівства, і справу зроблено. Бромвельд – єдина держава, крім країн альянсу, яка має повітряне сполучення. Там я посаджу нашу міс Пиріжечок, – він ухилився від запотиличника, – на цепелін і відправлю прямісінько до рідної хати. З рук в руки, можна сказати, передам!

– Мені ця ідея не до вподоби, – Міра похитала головою. – Але й чекати не варіант. Якщо іншого шляху немає – хай будуть Нічийні Землі.

– От і гараздоньки, – посміхнувся найманець. – Тоді я пішов до себе. Пампушечко, не дмись так! Дай обійму… – узрівши сунутий під ніс кулак, він відступив. – Ну ні, то й ні.

– Блазень… – процідила Тріна йому вслід. – А ти кажеш – “небайдужий”...

– Ну так, – погодилась Ельмірена, – це було трохи занадто. Добре, я теж піду…

– Міро… – почула вона за спиною голос Кельміраеля, вже входячи до будинку.

– Кель, будь ласка. Не зараз. От точно не зараз!