Раді Вас бачити!

Транспорт виявився звичайним для цих країв багі. Аналогічні Кель бачив не та кдвано у таборі работорговців… І на такому свого часу інші работорговці везли його та Міру. Хіба що клітки на кузові тут не було.

– Машинка, звісно, лайно, – Дзен оцінююче похлопав долонею по корпусу, – та кращої тут все одно не знайдеш. В салоні три місця, і позаяк ніхто, крім мене, цю залізяку з місця не зрушить…

– Взагалі-то я можу, – перебила його Тріна.

– А ну, проїдь по прямій до кінця вулиці, – запропонував Дзен. І, побачивши, як дівчина відвела погляд, широко всміхнувся. – Отож бо й воно. Значить, за кермо сяду я… Прекрасні дами можуть зайняти два пасажирських місця… Ну а тобі, мій гостровухий друже, – звернувся він до Келя, – лишається одна доля. Будеш десантником! Правда, без префікса “космо”...

– Я в душі не чаю, що за дурню ти щойно змолов, – чесно зізнався ельф. – Фразу “поїдеш в кузові” можна було сказати значно коротше.

– Жодного зайвого слова! Справжній десантник, – вишкірився найманець. – Ну що, малята… Збирайтесь. Закидайте в кузов речі… і ельфа.

– Цікаво, як часто ти раніше отримував по мармизі? – склавши руки на грудях, Кель подивився на нього в очікуванні відповіді.

– Чесно? Не пам’ятаю. Отримував я переважно від зраджених жінок, тож це було дуже часто… Ні, пампушечко, тобі я б не зрадив нізащо в житті, будь певна.

– Звісно, ні, – відсторонено відповіла Тріна, закидаючи до кузова саквояж і пробуючи втиснутися в салон багі. – Якщо нічого немає – то й зрадити неможливо.

– Підсадити? – галантно запропонував Дзен.

– Тільки торкнись, МакДурник! І тоді з жінками зможеш мати справу хіба що у своїх вологих мріях. Міро, допоможи, будь ласка…

– Я МакДугал, мій звабливий пончику, – флегматично промовив горянин. – Там взагалі-то можна сидіння назад відсунути. Але якщо тобі й так нормально…

– Радій, що мені вже лінь назад вилазити, – прошипіла травниця. І раптом мстиво посміхнулась. – Але ж ти зараз сядеш спереду, і там я до тебе дотягнусь…

– Мені до вподоби твій грайливий настрій, бутербродику! – широко всміхнувся найманець. – Але не забувай, що мені треба керувати цією таратайкою.

– Гадаю, заради мене ти зможеш зосередитися, – Тріна недобре всміхнулась.

– О, маніпуляції, шантаж та нечесна гра! – Дзен примружився. – Продовжуй, мені подобається.

– Слухай, герой-коханець, – холодно спитала Ельмірена, – ми сьогодні рушимо кудись? Чи мені за кермо цієї штуки сісти?

– О, леді Темноцвіт, не звольте хвилюватись! Рушимо з хвилини на хвилину. Високородний, застрибуй, чого стоїш!

* * *

Багі з ритмічним гуркотом котився степом. Колись, мабуть, машина була надійною – але з того часу минули роки, і підвіска в неї вельми підрозбовталася. Та й Дзен, кермуючи, не особливо парився об’їздом ям, пагорбків та пригорків.

Тож Кель, сидячи в кузові, відчував кожну ямку й кожен горбочок. Власним тілом. Добре хоч, що здогадався не знімати з плечей рюкзак, а ще – завчасно дістати плед і розстелити його на дні. Так ще можна було худо-бідно їхати тримаючись за наварені вздовж кузова поручні.

Хоча не сказати, щоб дівчата в салоні почувались набагато краще – творці багі робили акцент на прохідність та маневреність, а не комфорт пасажирів.

Міра, за рахунок свого гнучкого та тренованого тіла, ще так-сяк трималась. А от Тріні, з її габаритами та незвичністю до подібних поїздок, доводилось нелегко – вона постійно підстрибувала й билась об сидіння, дверцята й перегородку різними місцями, в тому числі й м’якими. І – абсолютно не стримувалась у висловленні емоцій з цього приводу.

Якби дівчина мала бодай краплю магічної сили, Дзен вже разів сто був би перетворений на потворну бородавчасту жабу, розчаклований назад, знов перетворений та відправлений до дев’ятого (найгіршого) кола Інферно.

Врешті машина виїхала на якусь подобу грунтової дороги й тряска припинилась. Принаймні, стала куди більш терпимою.

Праворуч була лісосмуга. Ріденька й квола, вона проглядалась наскрізь. Ліворуч виднілись руїни – і цього разу то були просто руїни, які ніхто не обрав місцем для життя. Мабуть тому, що тут від древніх споруд лишились самі уламки стін, схожі на криві кам’яні зуби невідомого хтонічного чудовиська.

Двигун багі не вирізнявся тишею – навіть маючи чутливий ельфійський слух, вирізнити на його фоні сторонні звуки було не так легко. Та все ж Кель почув це – інше гудіння, розмірене й плавне.

– Дзен! – крикнув він. – Праворуч!

Та всі вже й очима побачили те, що вилетіло з-за лісу. Велика й вуглувата срібляста штука, розмальована сяючими вогняно-мідним кольором рунічними квадратами. Шість чималеньких гвинтів тримали її в повітрі.

Багі загальмував так різко, що ельф не втримався – його з розмаху приклало спиною об борт. Аби не рюкзак, міг би й покалічитись…

– Дрономатка! – Дзен з першого погляду розпізнав загрозу. – Всі з машини! Високородний, мій рюкзак!

Кель, ігноруючи біль у спині, підхопився, ривком вижбурнув рюкзак найманця назовні, вистрибнув сам. Уся четвірка рвонула до руїн, бігом покинувши транспорт – навіть Тріна за пару секунд вибралась з машини, на посадку до якої в неї перед цим пішла мінімум хвилина.

Вони досягли розвалин одночасно з літаючим механізмом. З люків у його днищі вилетіли менші літальні апарати, що, в свою чергу, несли під пузом невеликі бомби. Точніше, коли ці штуки почали падати й навколо засвистіли осколки – стало зрозуміло, що це саме бомби. Вони ледь встигли зайняти укриття між кам’яних уламків.

Дзен прицільно стріляв одиночними. Йому вдалось підбити один дрон, і той, обурено загудівши, зірвався у штопор, але надалі найманцю щастити перестало – вцілити прудких та невеличких металевих літунів було напрочуд важко.

Дівчата, згадавши, що в них також є зброя, відкрили й соб вогонь – але жодна ні разу не влучила. Тріна взагалі стріляла поганенько, Міра – вміла, та давно не практикувалась. Та й спробуй влучити у таку ціль з пістолета…

Кель, притиснувшись до уламку стіни, застосувати свою магію навіть не намагався. не з його щастям. Поки сконцентруєшся та закличеш сонячний промінь, а потім ще спробуй влучити ним у повітряну ціль… Даремна трата сил і часу.

– Ллосова іграшка! – Ельмірена віджбурнула розряджену зброю. Зосередилась, привстала – і жбурнула угору невеличку темну блискавку, що влучила в мотор одного з дронів. Той, заіскривши, пішов на зниження – але й бомбу скинути встиг.

– Ховайся! – Кель смикнув її за плече за якусь мить до вибуху. При цьому сам не втримався на ногах – і в результаті впали обоє, під свист осколків над головою.

Ельф валявся на землі, приклавшись об неї спиною, що й так поболювала після удару об кузов. Та це хвилювало його найменше – позаяк Міра, впавши досить “вдало”, тепер лежала просто на ньому. Він відчував ї серцебиття – врізнобій з його власним, але в тому ж самому ритмі. М’які темні долоні лягли йому на плечі, а сірі очі були дуже, дуже близько – і уважно дивились, немов заглядаючи в саму душу.

– Можеш… – здавлено промовила ельфійка, – вже відпустити.

– Та я й не тримаю, – тихо прошепотів Кель.

– Ви двоє там довго ще милуватися збираєтесь? – сердито крикнув Дзен, продовжуючи відстрілюватись. – Треба збити носій, інакше нам гайки! Прикрийте мене, хоча б секунд на п’ять!

– Зараз, – Міра прийняла сидяче положення, прихилилась спиною до решток кам’яної стіни, заплющила очі, зосередилась…

Темна сфера виникла не навколо них – а вгорі, вкривши руїни тінню та сховавши від ворожих поглядів.

– Ого! – присвиснув Дзен. – Не знав, що темні і так можуть.

– Ого, не знала, що можеш так багато триндіти! – не розплющуючи очей, уїдливо відповіла ельфійка. – Швидше, в мене сила не безмежна!

Відкинувши гвинтівку, світловолосий підскочив до свого рюкзака, відкинув клапан – і дістав звідти прикрашену рунами незграбну металеву конструкцію. Провів з нею кілька нехитрих маніпуляцій – і штукенція розклалась у щось схоже на зброю. Видовжену, з ручкою та упором для плеча.

Вистрибнувши з-за стіни, найманець впав на коліно, прилаштував пристрій на плече, прицілився й натиснув на спуск. З виттям та свистом, залишаючи за собою полум’яний хвіст, довгастий металевий снаряд за секунду подолав відстань до дрономатки.

Вибух був сліпучим, оглушливим і дуже коротким. Уламки посипались на дорогу. Слідом попадали дрібні дрони – схоже, матка несла на собі ретранслятор, через який ними керували.

І в цю ж мить розсіялась тіньова сфера.

– Крейсер “москва” йде на дно, – резюмував Дзен, складаючи зброю та ховаючи її назад до рюкзака. – І не питайте, що це значить, бо… ну, ви зрозуміли. А ще ви мені тепер винні постріл до ЗРК “Анафема”. Кумулятивний, з рунним посиленням. Ну або суму в грошовому еквіваленті…

– Випишеш рахунок на моє ім’я, – саркастично відповіла Ельмірена, підводячись з землі.

– А мені за рвані штани кому рахунок виписувати? – невдоволено промовила Тріна. І раптом жалібним тоном додала: – Йой…

Звісно ж, осколок, що влучив в ногу, пробив не лише одяг. Він був зовсім невеличким – та цього вистачило, аби почалась кровотеча, забарвлюючи шкіру у червоне і змушуючи штанину нижче коліна потьмяніти.

– От трясця! – схвильовано вигукнув Дзен. Кинувшись до неї, опустився на коліно. – Не рухайся, булочко. Дай гляну…

– Дати зілля? – запитав Кель, підіймаючись з землі. І тільки тоді згадав, що якраз зілля зцілення в нього й немає.

– Не треба зілля, – горянин зірвав закріплений на стегні шкіряний підсумок, швидко відкрив його.

– Індивідуальна техномагічна, – констатувала Міра, впізнавши знайомий предмет.

– Так… – Дзен гарячково перебирав вміст сумки. – Кровоспин… – видобувши позначений маленькою руною червоний патч, приклав його до пораненої ноги травниці. – дідько, регенератора майже немає… Я ж не готувався до повноцінної бойової операції! Ну, Торвальд! Я тобі висловлю, дай тільки повернутись. І грошей теж стрясу.

– Ти навіть зараз думаєш про гроші, – Тріна посміхнулась крізь біль.

– Я думаю в першу чергу про тебе, мій заварний кремчику. Не говори, не витрачай сили.

– Слухай, я ж тебе стукну… Навіть зараз в мене сили вистачить.

– Обов’язково стукнеш, щойно будемо в безпеці… Все, я закінчив. Треба трохи зачекати, щоб регенератор подіяв, до того часу доведеться потерпіти.

– Хто це був, взагалі? – замислено спитав Кель. – Дрони я раніше бачив, але такі…

– Та хто завгодно, високородний, – втомлено промовив найманець. – Якийсь картель, імперські рейдери, работорговці… Яка тобі різниця? Треба звідси валити, й швидко.

Ідея була слушною – та вони зрозуміли її нереальність ще до того, як дійшли до машини. Один з уламків збитого дрона вцілив у двигун, і той відчайдушно димів.

– Зашибісь, – коротко охарактеризував ситуацію Дзен. – Повертаємось до селища…

Назад ішли, постійно оглядаючись та позираючи в небо. Тріна лівою рукою спиралась на плече Дзена – це їй не вельми подобалось, та ступати на праву ногу було боляче, тож вибору не було.

Міра всю дорогу дивно позирала на Кельміраеля, одразу ж відводячи погляд. Той збентежено мовчав, теж крадькома поглядаючи на ельфійку.