Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Вузол спав швидше, ніж учора — ніби тіло Анрі вже звикло, вже прийняло, вже не чинило опору. Анрі відчув, як повнота відступає — повільно, але невблаганно. Тепло залишилося, але вже не тримало. Він лежав на столі, дихав важко, груди здіймалися й опускалися. Туніка зім’ята, штани — десь на підлозі. Slick блищав на стегнах, стікав на дерево.
Віктор вийшов з нього обережно. Підняв Анрі на руки. Хлопець не чинив опору. Просто обхопив шию Віктора руками — мляво, інстинктивно. Віктор поніс його коридором — тихо, без слів. Двері спальні відчинилися самі. Ліжко — широке, чорне, вже розібране. Віктор поклав Анрі на простирадла. Сам ліг поруч. Не одягався. Тільки притягнув його ближче — груди до грудей, нога між ніг.
Ніч була довгою.
Другий раз стався через годину. Анрі прокинувся від того, що рука Віктора вже лежала на його животі — ковзала нижче. Він не просив. Тільки вигнувся назустріч. Віктор увійшов повільно — цього разу без поспіху, глибоко, ніби смакував. Анрі стогнав у подушку — тихо, приглушено. Вузол набухав повільніше, тримав довше. Коли спав — Анрі заснув одразу, не встигнувши подумати.
Третій раз — перед світанком. Анрі прокинувся від того, що Віктор уже був усередині — рухався ледачо, сонно, але впевнено. Анрі не розплющив очі. Просто розсунув ноги ширше. Стогнав у шию Віктора. Оргазм прийшов тихо — як хвиля, що накриває без крику. Віктор кінчив слідом — тихо, глибоко.
Ранок прийшов сірий, холодний. Анрі прокинувся сам. Ліжко порожнє. Віктора не було. Тільки запах — його запах — залишився на шкірі, на простирадлах, у повітрі. Анрі лежав на спині, дивився в стелю. Тіло — легке. Чудове. Жодного болю. Жодного жару. Тільки приємна втома, як після довгого сну. Тічка відступила. Пік минув.
Він підвівся. Підійшов до вікна. Відсунув портьєру.
Внизу, біля входу, стояв чорний автомобіль Віктора. Двері відчинилися. Еміль вийшов — з маленькою валізою в руці. Світло-русе волосся з мідним блиском, недбала зачіска, білий халат уже складений на руці. Він озирнувся — коротко, ніби відчув погляд. Підняв голову. Побачив Анрі у вікні.
Їхні очі зустрілися.
Анрі відчув, як серце стукнуло — не від тічки. Не від інстинкту. Від чогось іншого. Теплого. Гострого. Незрозумілого.
Він не відвів погляду.
Еміль усміхнувся — коротко, ледь помітно. Потім пішов до дверей маєтку.
Анрі стояв біля вікна. Руки стиснули підвіконня.
Він не розумів, що це.
Але знав: це не просто іскра.
Це було більше.
І це лякало його сильніше, ніж будь-який нашийник.
