Раді Вас бачити!

Минуло вже кілька днів після зимового балу, а Агонію так й не вдалось знайти. Її відсутність посіяла тривогу серед вампірів і перевертнів, створюючи відчуття підступної небезпеки, що нависла над усім містом.

Вікторія сиділа за столом на кухні, спостерігаючи, як у прозорому чайнику плавають квітки настою, який змушувала її пити Янголіна. Покликана облокотилась руками на стіл та важко зітхнула, передчуваючи, який гіркий напій їй доведеться випити.

Раптом таймер на духовці задзвонив, і Хелена миттєво увірвалась на кухню. А Вікторія продовжувала сидіти нерухомо, не відводячи погляду від чайника. Хелена дістала з духовки пиріг, і його аромат одразу наповнив увесь будинок.

— Хочеш, я тобі відріжу найбільший шматочок? — радісно промовила Хелена.
— Ні, — сухо відповіла Вікторія, не підіймаючи очей.
— Тобі потрібно добре їсти, щоб швидше одужати, — не здавалась вона.

Вікторія мовчала, лише не відводила погляду від квітів у чайнику, які майже всі опустились на дно.

Коли Хелена підсунула до неї тарілку зі шматочком пирога, Вікторія продовжувала мовчати та не рухатись.

Хелена сіла навпроти Вікторії та перевела погляд до вікна, спостерігаючи, як сонце повільно хилилось до заходу, освітлюючи сніг помаранчевим сяйвом.

Вона знову подивилась на Покликану, яка з похмурим виразом обличчя налила напій у чашку і почала пити його повільними ковтками, помітно кривлячись від гіркого смаку.

— Я дуже винна перед тобою, — невпевнено почала Хелена.

Вона наважилась почати цю розмову, поки Віктор ще не повернувся з роботи додому. Слова давались їй важко, а руки помітно тремтіли.

— Я навіть не знаю, як просити в тебе пробачення, — не підіймаючи очей, продовжувала Хелена. — Якби не я, ти зараз не була б такою пораненою…

— Ближче до суті. Чого ти хочеш? — різко перебила її Покликана.

Хелена підняла на неї свої блакитні очі й розгублено промовила:

— Я дуже хотіла б попросити тебе… — слова ледве злітали з її вуст. — Не кажи Віктору, що сталось тоді на полі. Якщо він дізнається, що я вчасно тобі не допомогла, то, напевно, ніколи мене не пробачить.

— Та годі тобі, — суворо промовила Вікторія. — Якщо він пробачив тобі те, що ти вбила Святозару, то за цю дрібницю точно пробачить.

Від почутого очі Хелени розширились. У вухах задзвеніло, а світ навколо ніби потьмарився й похитнувся. 

У ту ж мить сонце остаточно сховалось за обрієм, і темрява повільно, невідворотно почала огортати землю.

Вікторія змінилась. Її карі очі, ще мить тому спокійні, тепер дивились на Хелену з червонуватим блиском — холодним, гострим, сповненим зневаги. 

— Що тобі принесла її смерть? — тихо запитала Вікторія, не відводячи погляду.

— Лише страждання… — прошепотіла Хелена. 

— Мені навіть іноді тебе шкода, — тихо промовила Вікторія. — Знати, що через вбивство Святозари народились Покликані… Знати, що через тебе почалось Пророцтво… Це, напевно, неймовірно важко — жити з цим. Жахливо нести такий тягар усе своє життя…

Хелена не промовила ні слова. Лише сльози, повільні й невблаганні, обмивали її обличчя, розкриваючи невидимий тягар душі.

— Як це було вбивати невинну дівчину, яка врятувала твоє жалюгідне життя? Що ти відчувала в той момент, коли її серце переставало битись? — спитала Вікторія.

— Я досі чую її крик… — ледве прошепотіла Хелена. — Досі бачу у жахах, як життя покидає її тіло. Мені нестерпно нести цей гріх уже стільки віків…

— Краще б Місячна мавка вирвала твоє серце з грудей, а не наклала на тебе закляття, — суворо промовила Вікторія, її очі спалахнули холодним блакитним блиском.

— Так, Віолонія тоді припустилась помилки, яку мусиш виправити саме ти, — голосно проговорила Хелена.

— А я звикла виправляти чужі помилки, — впевнено відповіла Вікторія.

Дорогий читачу!

Ви щойно прочитали останню главу Книги 3: «Уламки світанку».

Та цикл «Покликані» на цьому не завершується.

Книга 4: «Кров предків» (1025 рік) — вже завантажена на сайті.

• У цій частині циклу ви ближче познайомитесь зі Святозарою — героїнею, про яку вже неодноразово згадувалось в творі.
• Саме з неї розпочалась історія Пророцтва. Ви дізнаєтеся її історію, станете свідками її кохання та відкриєте для себе події, що стали початком могутнього закляття, наслідки якого змінили долі багатьох поколінь.
• Дуже хочу вірити, що нові герої твору стануть вам близькими, а їхня історія щиро зацікавить і захопить вас.

Мені безмежно приємно знати, що ви продовжуєте читати мою історію.

Сподіваюсь, вона захоплює вас, дарує незабутні емоції та змушує з нетерпінням чекати кожну нову главу))

Дякую, що залишаєтесь частиною циклу «Покликані».

Найбільші таємниці ще тільки починають розкриватись...