Раді Вас бачити!

Вікторія знаходилась в літньому саду, який нагадував прозору теплицю, заповнену ароматними квітами. Вона сиділа на колінах і задумливо дивилась на горщик із білими трояндами.

Цей літній садок був для неї справжнім затишним притулком. Його спорудили на замовлення її батьків, адже її мама обожнювала квіти. Вона могла годинами сидіти тут, занурившись у красу рослин, забуваючи про все на світі.

Коли Вікторія була маленькою, вона обожнювала вибігати з будинку й мчати до цього казкового саду, щоб знову опинитись поруч із мамою. Тут вона постійно розпитувала про назви дивовижних квітів, за якими мама дбала, немов за власними дітьми.

Але як сильно вона відрізнялась від своєї матері. Вікторія озирнулась, навколо неї розквітали численні рослини, які її мама виростила з душею і ніжністю. А тепер Вікторія була господинею цього саду. Та на відміну від матері, вона не дбала про квіти заради краси чи душевного спокою — тепер вони служили її підступним планам, без яких їй не вижити.

Дівчина повільно опустила погляд на невеличкий глечик із блакитними, тендітними квіточками. Вона дивилась на них похмуро, і водночас її вражала думка: як цікаво, що така маленька краса може мати таку неймовірну силу — і тепер ця сила перебувала в її руках.

І це був лише початок її плану, за який вона тремтіла всім серцем, прагнучи, щоб усе сталось так ідеально, як вона цього бажала.

У цю мить сонце повільно схилялось до заходу. Вікторія обережно перетирала маленькі квіточки в порошок — це потрібно було робити саме на заході сонця, наодинці та особливо голими руками.

Вона не відривала погляду від сонця, шепочучи слова заклинання. Нарешті книги Хелени стали їй у пригоді — хоч якось ця відьма виявилась корисною для Вікторії.

Усі квіти були перетворені на порошок. Але Вікторія залишалась нерухомою: їй потрібно було ще деякий час не рухатись й зарядити зілля своєю енергією. Вона смиренно терпіла, хоча тіло вже пекло від напруги. 

“Як Хелена витримує свої обряди?” — думала вона. 

Після одного такого ритуалу Вікторії ставало нестерпно, а ця руда відьма за своє життя провела їх уже безліч разів.

Нарешті сонце повністю сховалось за обрієм, і вся земля поринула в темряву.

***

Вікторія вийшла з теплиці та швидко побігла до своєї кімнати, бо знала, хто там на неї чекає.

Переступивши поріг кімнати, її обличчя осяяла щаслива усмішка. За столом сидів Святослав і гортав її підручники з археології. Вікторія тихо підійшла до нього та лагідно торкнулась його плеча.

— Знаєш, предмет, який ти вивчаєш, дуже цікавий, — не відриваючись від книги, промовив хлопець. — Якби я був людиною, я б напевно зацікавився цією професією.   

Дівчина мовчала, лише дивилась на нього та посміхалась. Раптом він різко відкинув підручник, схопивши її за стегна та посадив до себе на коліна. Вікторія голосно засміялась та міцно обняла його.

Святослав обіймав дівчину й не зводив погляду з її карих очей.

— Як пройшов обряд? — тихо спитав він.

— Сподіваюсь, що я все зробила правильно. Інакше постраждає багато невинних людей, — сумно промовила вона.

— Крихітко, я впевнений, що все вийде так, як ти задумала, — ніжно провівши рукою по її обличчю, сказав він. — Ти у мене завжди розумничка.

Вікторія посміхнулась йому та ще міцніше обняла його. Вона щільно прижалась до його холодного тіла і дивилась на нього такими закоханими очима, наче лише він для неї має значення у цьому світі.

Дівчина схопила його за край футболки та повільно потягнула її вгору. Він посміхнувся та підняв руки, дозволяючи їй роздягати його. Вікторія відкинула футболку назад та облизуючи губи, почала розглядати його підтягнуте тіло.

Не зводячи з нього погляду, вона почала повільно розстібати ґудзики на своїй блузці. А коли перед ним поступово оголювалось її тіло, він сором’язливо опустив очі.

— А якщо твій братик застукає нас? — засміявся він. — Ти не боїшся, що він розлютується, коли почує твої стогони?

— Скоріше за все він повернеться додому на світанку, — голосно сказала вона. — Зграя сьогодні на полюванні зі своїм вожаком.

У цю мить вона відкинула блузку та закинула руки за спину, розстібуючи свій топ. Коли перед Святославом оголились її груди, він ледве стримував себе. А коли Вікторія почала розкидати наперед своє довге чорне волосся і її червоні очі засяяли, хлопець уже не витримав.

Він підхопив її на руки та поніс до ліжка. Вікторія обхопила його плечі та весело сміялась на всю кімнату. Хлопець обережно поклав її на постіль та навис над нею, звабливо її оглядаючи.

Коли дівчина повільно почала розстібати свої джинси, блакитні очі хлопця засяяли, не відриваючи від неї погляду…

Якщо вам сподобалась ця глава, буду дуже вдячна за лайк)

Попереду ще багато несподіваних подій)))