Раді Вас бачити!

Зовсім юна дівчина вийшла з цілодобової аптеки та озирнулась навколо. Була вже пізня ніч, і їй було по-справжньому страшно. Проте ліки потрібно було купити будь-що. Дідусь захворів, а окрім неї в нього нікого не було.

Вона накинула капюшон і швидким кроком рушила додому. Серце стукало шалено, а тіні нічного міста здавались глибшими й небезпечнішими, ніж будь-коли. Кожен звук змушував її прислухатись, але вона йшла далі, не озираючись.

До будинку залишалось вже зовсім близько. Ще дві хвилини — і вона забіжить у свій під’їзд. Аж раптом з-за рогу долинули тихі стогони. Вона зупинилась та прислухалась.

— Допоможіть… — почувся слабкий жіночий голос.

Дівчина, не думаючи ні миті, швидко побігла на благальний голос. У темному провулку, на холодній землі, лежала молода жінка. Вона була обернена обличчям донизу й прикривала його чорним, неймовірно довгим волоссям, яке майже повністю її вкривало. На ній була чорна гарна сукня, задерта вгору та відкривала її стрункі довгі ноги.

Дівчина одразу підбігла до неї, стала навколішки поруч і обережно взяла жінку за плечі, тихо запитавши:
— Що з вами сталось?

— На мене напали, — відповіла жінка. — Благаю, не залишайте мене напризволяще.

— Зараз… зараз… — дівчина метушливо почала діставати з кишені мобільний телефон. — Я викличу швидку. Я допоможу вам.

Руки дівчини тремтіли. Їй було так страшно, що вона не могла навіть згадати номер швидкої. Вона безпорадно дивилась на екран телефона, не здатна збагнути, який номер потрібно набрати.

Раптом нічну тишу прорізав різкий сміх молодої жінки. Юна дівчина завмерла. Їй здалось, що через все пережите жінка починає божеволіти. Але коли сміх ставав дедалі гучнішим, дівчину охопив такий жах, що вона не могла поворухнутись.

Коли жінка відкинула з обличчя своє довге чорне волосся, дівчина впала на землю й завмерла. На неї дивились прозорі білі очі, які повергли її в жах. Від страху її трясло. Розум підказував, що потрібно тікати, але тіло не слухалось.

Агонія посміхнулась, показуючи свої гострі білі ікла. Вона підвелась й дивилась на дівчину згори, насолоджуючись її безпорадністю. Вона чула, як гучно б’ється серце цієї бідолашної дівчинки, і це подобалось їй ще більше.

— Та в мене подвійний бонус, — засміялась Агонія. — Незаймана юна дівчина, та ще й із другою групою крові, з позитивним резусом. Ти моя лялечка, неймовірний нектар.

Дівчина не могла рухатись. Лише сльози покотились по її щоках.

Агонія наблизилась до неї, затримала пальцями сльози на її обличчі, піднесла їх до рота й, показуючи свій рожевий язичок та облизала солоні краплі зі своїх пальців.

— Не потрібно плакати, моя люба, — прошепотіла Агонія. — Ти майже нічого не відчуєш.

В цю мить сльози дівчини полились ще дужче.

— А хочеш… — Агонія ніжно провела рукою по її волоссю. — Я подарую тобі вічне життя. Твоя краса житиме вічно. Ти б хотіла цього, моя солоденька?

Дівчина не могла вимовити ані слова. Вона лише заплющила очі й приготувалась прийняти свою смерть.

Вона нахилилась до неї. Дівчині було не більше вісімнадцяти років. Її тіло було чисте й невинне, і це зводило її з розуму. Вампірка повільно розстібнула її куртку і провела руками під теплий светр, відчуваючи м’якість і ніжність шкіри. Холодні пальці ковзнули під топ, досліджуючи її тіло з цікавістю та обережністю.

Агонія стиснула її пружні груди та почула, як дівчина безпорадно застогнала. Її тіло не могло рухатись, але розум ясно усвідомлював, що відбувається. По її щоках невпинно текли сльози, але вона не могла опиратись.

— Яка ти неймовірна, — прошепотіла Агонія їй на вухо. — Я не можу втратити таку красу. Я хочу, щоб ти жила вічно. Ти навіть не уявляєш, який дивовижний світ я можу тобі відкрити.

Вона торкнулась її губ. Дівчина застогнала від поцілунку, відчуваючи огиду, яку не могла приборкати. А Агонія не могла відірватись від чистого, невинного тіла. Повільними поцілунками вона спустилась до її шиї. Запах цієї дівчини був таким сильним, що встояти було неможливо. Втративши контроль, Агонія вжалила свої довгі ікла в теплу плоть.

Яка ж вона була смачна. Напевно, за все своє життя Агонія ще не куштувала такої медової смакоти. Вона стогнала від задоволення, навіть забуваючи, що повільно відбирає чуже життя. Її жертва вже не стогнала, а просто безпорадно лежала на холодній землі. Агонія продовжувала пити, забуваючи про все на світі. Вона ще сильніше стиснула її груди, залишаючи кроваві подряпини на юному тілі своїми довгими чорними кігтями.

Коли кров почала гірчити, Агонія відірвалася від неї. Вона розгублено подивилась на дівчину, яка зробила останній глибокий видих. Ще мить — і її серце перестало битись. А її тепле тіло почало холодніти, бо її душа вже відлітала.

Агонія облизувала закривавлені губи та незадоволено глянула на напівоголене тіло померлої дівчини. Вона знову захопилась. Так було завжди, коли їй траплялись незаймані дівчата. Кожного разу вона обіцяла собі перевтілити когось із них, і кожного разу не могла зупинитись, коли це було потрібно. Так сталось й з цією дівчинкою. Ще більше її дратувало те, що вона не встигла повністю розважитись з цією квіточкою.

Повільно вампірша почала розстібати її джинси й уже хотіла зняти білизну, але раптово передумала. Ця дівчинка вже мертва. Агонія не отримує ніякого задоволення. Навіть якби вона була жива, вона не втручалась б, але легкі тремтіння, слабкі рухи рук і тихі стони, вирвані через силу, збуджували б її ще більше. А тепер, коли ця красуня вже померла, жодної насолоди вона не отримає.

Вампірша повільно підвелась на ноги й ще раз окинула поглядом вроду дівчини. «Шкода, що таке ідеальне тіло скоро зів’яне», — подумала Агонія. 

Вона відкинула за спину довге волосся та покачала головою. «Ну, що вже поробиш… Може, наступного разу мені вдасться вчасно зупинитись». 

Хоча, знаючи себе, шансів було мало.

Агонія ще раз із розпачем подивилась на дівчину. Вона лежала нерухомо, лише вітер розвіював її довге волосся. Вампірка покачала головою, швидко розвернулась і пішла геть, щоб не засмучуватись ще більше.

Коли вона вже вийшла з міста, зупинилась, підняла очі до неба та розвела руки в сторони — і за мить вони перетворились на довгі чорні крила. Ще мить — і жіноче тіло розтануло в повітрі, перетворившись на чорного кажана. Вона підлетіла високо, а бурхливий холодний потік омивав її тіло.

Агонія летіла до замку Першопредків повільно, не поспішаючи. Раптом з’явився інший чорний кажан, який стрімко наближався до неї. Агонія різко змінила напрямок, намагаючись уникнути його. Та другий кажан наздоганяв її з неймовірною швидкістю, керований злістю, яка повністю його опанувала.

Коли вони вже підлітали до замку, інший кажан вчепився своїми довгими чорними кігтями у спину Агонії та щосили встромив їх у тіло. Вона закричала — пекучий біль пронизав усе її тіло. Глухий крик від болю розлетівся на всю місцевість.

Вона одразу почала відповідати. У повітрі два кажани бились, дряпались у своєму смертельному танці, а навколо лунав лише шум їхніх крил.

Червона кров двох кажанів розліталась у повітрі, але вони не відпускали один одного, поглиблюючи свої чорні кігті в тіло супротивника. Їхні тіла зливались воєдино, то стрімко падаючи вниз, то здіймаючись високо над деревами, до самого неба.

Коли вони пролітали над дахом величного замку, чорний кажан щосили вчепився в тіло Агонії та різко відкинув її у зачинене вікно. Агонія врізалась всередину, розбиваючи скло своїм тілом, а уламки розсипались навколо, немов дощ з крижаних краплин.