Раді Вас бачити!

Замок Першопредків

Агонія повільно підвелась з підлоги й оглянула себе. Її розкішна чорна сукня була розірвана, а тіло подряпане й обкусане до м’яса. Кров текла. Рани, отримані під час боротьби з іншим кажаном, загояться, але на це потрібен час.

Дівчина опустила погляд. Кімната була всіяна дрібними уламками розбитого вікна, в яке вона щойно врізалась. Через відкрите вікно залітав вітер, здіймаючи штори, що безжально розгойдувались. У кімнаті панував хаос, а підлога була  залита її кров’ю, що лише підживлювало її злість.

В цей момент через розбите вікно влетів ще один чорний кажан. За мить його постать змінилась на людську, і перед дівчиною стояв розгніваний Михайло.

Зі швидкістю світла він наблизився до неї й щосили вдарив по обличчю. Від удару дівчина похитнулась, її довге волосся розсипалось хвилею, м’яко вкривши обличчя. Але майже одразу вона випрямилась та злизала язиком кров із розбитої губи. Її гніву наче й не було — він миттєво зник.
— Що мені слід зробити, щоб ще раз відчути таке задоволення? — посміхнулась вона.
— Ти божевільна сучка! — закричав Михайло.

Агонія розсміялась. Її сміх був таким гучним, що, здавалось, його можна було почути навіть у найглухіших куточках лісу.

Михайло дивився на неї з широко розплющеними очима, а вона й далі не зупинялась сміятись.

— Гигочи, поки можеш, — нарешті видавив із себе Михайло. — Скоро Вікторія відірве вам усім голови, і сміятись буде вже нічим.

Навіть ці слова не зупинили Агонію — вона й далі заливалась сміхом. Михайлові залишалось лише дивитись на неї. Її сукня була майже розірвана й ледве прикривала неймовірне тіло, відкриваючи стрункі ноги та стегна.

Раптом Агонія різко замовкла. Та ця несподівана тиша так й не повернула Михайла до реальності. Думки зрадливо пливли в інший бік, породжуючи небезпечні фантазії про близькість тут і зараз, просто на цій підлозі, залитій її кров’ю.

Коли його погляд ковзнув її шиєю, він помітив, як вона звабливо піднесла руки до плечей. У цю мить Михайло різко підвів очі до її обличчя й побачив, із якою пристрастю вона на нього дивиться.

— Хочеш мене? — тихо промовила вона.

Михайло застиг.

— Ти знаєш, як це — кохатись після бійки, — продовжила вона, — усвідомлюючи, що одна з Покликаних розгнівана й уже плете свої плани проти нас. — Вона на мить замовкла. —  Це дике відчуття — знати, що небезпека йде слідом. Що кожен день може стати останнім.

— Якби я знав, що Першопредки такі дурнуваті, — розчаровано проговорив хлопець, — я б ніколи не зв’язувався з вами.

— Уже пізно, — знову засміялась Агонія. — Назад дороги немає. Покликана вже знає всі наші плани. І мені неймовірно цікаво, як вона почне діяти. Вона дуже розумна й ніколи не нападе відкрито. Вона приготує щось… дуже цікаве.

Михайло лише опустив плечі й втупив погляд у підлогу, всипану уламками скла.

— Хлопчику мій, — лагідно промовила Агонія. — Ще не все втрачено. Ми можемо перемогти Покликану. У нас багато козирів. І головний з них — рудоволоса відьма, яка дуже потрібна іншому Покликаному. Щоб повернути її, він піде на все.

— Дермовий у вас план, — твердо відповів Михайло. — Ви справді сподіваєтесь шантажувати Віктора, змусивши його вбити сестру в обмін на свою рудоволосу?

Агонія лише посміхнулась.

— А хто сказав, що наш план обмежується цим? У нас ще багато сюрпризів для Вікторії. І найнеочікуваніший буде найвражаючим — ми вдаримо їй у спину тоді, коли вона цього зовсім не чекатиме. Повір мені… це буде фантастично.

— Відчуваю, що ви не встигнете, — покачав головою хлопець. — Кажуть, білий птах допомагає Покликаним. З ним буде важко впоратись, адже він має надприродну силу.

Дівчина повільно підійшла до нього та лагідно провела рукою по обличчю.

— Ми Першопредки, — прошепотіла вона йому на вухо. — З нами важко воювати навіть янголяткам.

Михайло вже не чув, що вона говорила. Він лише відчував, як вона прижимається до нього холодним тілом, і це почало зводити його з розуму.

Коли вона притислась до нього своїми пишними грудьми, хлопець не витримав. Він різко схопив її сукню та розірвав останні клаптики тканини. Він захоплено оглянув її.

— Ти ніколи не носиш білизну? — розгублено спитав він, не відводячи погляду від її досконалого тіла.

— А навіщо вона мені потрібна? — пожартувала вона. — Навіщо прикривати свою красу?

Вона розправила плечі та випрямила спину, демонструючи себе перед ним. Його очі уважно вивчали її. Він навіть сам не розумів, чому досить мовчки споглядає її, нічого не роблячи. Це вже почало дратувати Агонію.

— Якщо ти зараз сам не почнеш, — вже нервово сказала вона, — то я сама візьму тебе. І повір, ти будеш благати мене зупинитись.

— Тоді я нічого не робитиму, — посміхнувся він. — Бо хочу, щоб одна з Першопредків сама вітрахала мене.

— Ти сам напросився! — закричала вона.

Вона схопила його за куртку, яка була вся заляпана кров’ю, і одним рухом розірвала її на ньому. Так сталось й з його футболкою.

Відступивши трохи назад, вона уважно оглянула сліди на його тілі. Його плечі, груди, торс були в глибоких пораненнях від її кігтів. Вона була задоволена собою. Виявилось, що під час їхньої сутички у повітрі вона теж завдала йому чимало шкоди.

Вона взяла його за руку та підвела до розбитого вікна. Раптом різким рухом штовхнула його з такою силою, що хлопець втратив рівновагу та впав на підлогу. Агонія одразу сіла на нього зверху, обхопила ногами його стегна і влаштувала пристрасний поцілунок.

Михайла вражала така дика енергія. Його це неймовірно заводило. Дівчина відчула його збудження і посміхнулась йому у поцілунку. Коли його руки торкнулись її грудей, вона раптом відірвалась від нього. Подивившись на нього червоні очі, вона посміхнулась:

— Нагадай, скільки тобі років?

Вона уважно оглядала його молоде, підтягнуте тіло та вродливе обличчя. На вигляд йому не було більш як двадцять п’ять.

— У цьому році виповнилось рівно сто років, — посміхнувся Михайло. — Я став вампіром під час Другої світової війни, у 1942-му. Я вирішив допомогти одній слов’янці, яка, на мою думку, тікала з концтабору. Але виявилось, що жертвою став я.

— Яка розумна дівчинка, — промовила вона, — завдяки їй, я тепер можу відвідати тіло такого молодого та гарного колишнього військового.

Агонія закусила губу, виблискуючи своїми білими очима, і промовила:

— Ти один з моїх наймолодших партнерів. Зазвичай я полюбляю чоловіків старших.

Вона посміхнулася і злегка провела пальцем по його плечу:

— Сьогодні саме ти зможеш перевершити всі мої очікування.

Але хлопець вже не слухав, що вона говорила — він увірвався поцілунками на її груди. Вона була надзвичайно гарна, і це було неперевершено — цілувати її. Дівчина відчувала, як його руки подорожують по її оголеному тілу, уважно досліджуючи кожен вигин, що лише підсилювало спалахи її бажання.

Михайло відчув, як вона ніжно цілує його шию та закрив очі від задоволення. Раптом його охопив страшний пекучий біль — вона всадила свої гострі ікла в його холодну плоть. Він розкрив очі та не міг поворухнутись. Ще ніколи інший вампір не пив його крові. Це сталося вперше — і водночас було неймовірно.

Агонія міцно тримала його за плечі, губи гучно смоктали, витягуючи з нього кров. Раптом вона відчула, як його гострі кігті врізались в її спину. По тілу потекла кров, що повільно стікала на підлогу від залишених подряпин. Вона любила, коли її дряпають під час близькості. Вона обожнювала це.

Але раптом вона відірвалась. Розгублено подивилась на нього, скривилась, відвернулась й виплюнула кров на підлогу.

— Яка мерзота, — з огидою промовила вона. — Ти знову пив кров якогось крадія?

Хлопець лише посміхався.

— Так, сьогодні в метро мені пощастило такого спіймати.

— Яка гидота, — дівчина витирала губи. — Яка в нього гірка кров. Як ти можеш таку пити?

— А мені подобається, — усміхався хлопець. — Кров злочинців і крадіїв має для мене особливий смак. А в цього ще й четверта група була — справжній медок.

Дівчина зиркнула на нього своїми білими очима.

— Якщо ти не поділився зі мною смачною для мене кров’ю, тоді відпрацьовуватимеш по-іншому — у подвійному розмірі.

Їй вже набридли ці порожні балачки. Вона швидко розстібнула його джинси, її рухи були швидкими й впевненими. Ричання проривалось з неї, сповнене дикої жаги, кожен жест говорив про її неприховане бажання. Він сперся спиною об холодну стіну, посміхаючись із задоволенням, спостерігаючи за нею.

Дівчина стягнула його джинси разом із білизною і відразу занурилась в нього. Він відчув раптовий і потужний імпульс, і його тіло здригнулось від несподіваного напору.

Агонія одразу почала рухатись швидко й упевнено. Вона впиралась руками в підвіконня, не зважаючи на уламки розбитого скла, які врізались в її шкіру. Хоч рани загоювались миттєво, але вона навмисно різала собі руки знову й знову. Кров текла. Сліди зникали — і з’являлись знову, ніби частина дивної гри. Від цього її обличчя розквітло задоволеною усмішкою.

Вона продовжувала рухатись, нарощуючи темп. Михайло спостерігав за нею з повною захопленістю в очах. Йому ще ніколи не доводилось відчувати такої пристрасті, як зараз.

Її ініціатива та домінування змушували його втрачати контроль. Його руки м’яко, але впевнено схопили її за сідниці, підлаштовуючись під її шалений ритм.

Дівчина посміхнулась. Вона обняла його за плечі й не зводила погляду.

— Я вже майже… — ледве простогнала вона. — Кінчимо разом?

Хлопець лише мовчки закивав. Він міцніше стискав її сідниці, рухаючись у такт із її шаленою швидкістю. Раптом дівчина вигнулась, відкинула спину назад і закинула голову. Її довге чорне волосся розкішно обрамляло силует.

Його тіло напружилось. Ще кілька сильних поштовхів — і він закричав:
— Твою ж мати! — вигукнув він, відчуваючи силу хвилі, що прокотилась всередині.

Михайло схопив її за волосся і потягнув вниз, від чого вона відкинула голову ще більше, відкриваючи перед ним ще більші вигини свого чарівного тіла.

Агонія відчула, як він дарує їй свою насолоду. Зробивши ще кілька останніх поштовхів, її тіло поступово почало заспокоюватись.

Вона відчула, як він ніжно почав пестити її спину. Дівчина опустила на нього погляд і побачила, як його очі світяться помаранчевим блиском. Раптом вона почала сміятись — сміх був таким шалений, що хлопець не міг зрозуміти, що на неї найшло.

— Тобі не сподобалось? — розгублено спитав він.

Від його слів Агонію накрила нова хвиля сміху. Хлопець мовчки дивився на неї, повністю спантеличений.

Коли вона помітила збентеження в його очах, її сміх поступово вщухав. Хлопець міцно схопив її за стегна й хотів відштовхнути з себе, але вона ще сильніше обняла його за плечі й солодким, ніжним голосом промовила:

— Міша, це було неймовірно…

Вона сором’язливо опустила погляд вниз, спостерігаючи за його ще досі збудженою чоловічою гідністю, а потім голосніше промовила:

— Мушу визнати, що це був один із найчудовіших разів у моєму житті.

Хлопець мовчки відвів погляд убік та образливо опустив очі.
— Ти мені не віриш? — тихо промовила вона, лагідно проводячи рукою по його щоці.

Він знову хотів відштовхнути її з себе, але вона так міцно обхопила його стегна ногами, що він не міг рухатись.

— Міша, я хочу тебе ще, — посміхнулась вона. — І бачу, що ти теж мене дуже хочеш, — додала вона, знову опустивши погляд на його стоячий член.

Його погляд подорожував по її шиї, ключицях, грудях, спускаючись вниз, захопливо оглядаючи її тіло. Яким неймовірним воно було! Він ледве стримував себе, щоб не накинутися на неї з поцілунком.

— Я дозволю тобі робити зі мною все, що хочеш, — тихо прошепотіла вона.

Михайло різко підняв погляд і здивовано зустрів її очі. Вона відкинула назад своє довге волосся, яке спадало на плечі, і загадково додала:

— Не стримуй себе, — посміхнулась вона. — Можеш зробити зі мною те, про що ти зараз думаєш.

Хлопець посміхнувся. Він різко вдарив її, дівчина похитнулась, впавши на підлогу. Вона схопилась за голову та опустила руки, помітивши кров на них.

Вона навіть не встигла оговтатись, як він різко схопив її та розвернув до себе спиною. Агонія відчувала, як уламки розбитого скла продовжують дряпати її тіло, і від цього вона почала посміхатись.

Коли він розвів її сідниці, її очі широко розкрились. Він проник у неї ззаду. Дівчина закричала. Він був безжальним, рухаючись швидко й зовсім не шкодуючи її. Вона скривилась від болю, чула його ричання над собою, а кожен новий поштовх приносив їй нові відчуття.

Раптом всередині неї прокотилась нова хвиля. Це було задоволення, якого вона прагла ще сильніше. Біль поступово злився з насолодою, і вона огорнула її повністю.

— Так… так… — кричала вона, голосно й емоційно. — Трахни мене… ще… сильніше… ще сильніше…

Він міцніше схопив її за стегна і закинув свою голову назад. Далі він уже не контролював, що робить — його понесло у світ екстазу. Єдине, що він чув, — її крики, що чергувались: спершу криками болю, а потім знову криками насолоди.

Ця божевільна дівка вела його до безумства і повного занепаду, але нічого з собою він уже не міг вдіяти.