Раді Вас бачити!

Вікторія відчула, як тепла рука ніжно провела по її волоссю. Дівчина тихо посміхнулась від цього дбайливого дотику.

— Тихіше, — пролунав знайомий голос. — Вона приходить до тями.

Повільно Вікторія відкрила очі. Святослав і Віктор стояли над нею, розгублено вдивляючись у її обличчя. Покликана перевела погляд на Янголіну, яка сиділа поряд та тримала її руку, перевіряючи пульс.

— Все буде добре, ти скоро одужаєш, — посміхнулась Янголіна. — Тільки тобі потрібно берегти себе.

Покликана озирнулась навколо. Вона була у своєму будинку, у своїй кімнаті. Жалюзі були щільно опущені, не пропускаючи жодного сонячного променя.

— Скільки я була у відключці? — тихо промовила вона.

— Кілька годин, — важко зітхнув Віктор.

Коли Вікторія спробувала підвестись, вони всі одночасно закричали:

— Не вставай!

Та Покликана, як завжди, нікого не слухала. Вона сіла на ліжко, одивляючи себе. На ній була лише чорна футболка. Провівши руками по своєму тілу, вона відчула численні перев’язки та скривилась від болю.

Помітивши це, Святослав швидко помінявся місцями з Янголіною. Дівчина підвелась, а Святослав сів на ліжко поруч із Вікторією.

— Крихітко, тобі краще лежати, — тихо промовив він, ніжно накриваючи її ковдрою. — Ти ще дуже слабенька, щоб багато рухатись.

Віктор незадоволено насупив брови, спостерігаючи, як Святослав ніжно проводив рукою по волоссю його сестри. 

Вікторія знову перевела погляд на вікно та тихо промовила:

— Коли сяде сонце, мені стане набагато краще, — намагалась заспокоїти всіх вона. — Мені лише кілька годин потрібно протриматись, і рани швидко загоюються.

У цю мить двері тихо відчинились та в кімнату зайшла Хелена. Коли вона побачила Вікторію, яка сиділа на ліжку, на її обличчі з’явилась помітна радість, і вона з полегшенням видихнула.

Хелена підійшла до Покликаної та простягла їй склянку води.

— Я принесла тобі попити, — ледве чутно промовила вона.

Вікторія мовчки подивилась на Хелену, потім опустила погляд на її руку, яка помітно тремтіла, тримаючи склянку з водою. Раптом вона різко перевела погляд на Янголіну, із питанням в очах. Янголіна тихо посміхнулась та кивнула, від цього її біло-золоте сяйво почало ніжно розливатись по кімнаті.

Покликана простягла руку Хелені.

— Дякую, — ввічливо промовила Вікторія.

Коли вона випила всю воду, Хелена прийняла назад уже пусту склянку та лагідно спитала:

— Хочеш, я тобі ще води принесу?

— Ні, я більше не хочу, — суворо відповіла Вікторія.

Посмішка з обличчя Хелени одразу зникла, не встигнувши повністю з’явитись. Коли Віктор ніжно взяв її за руку, вона сумно подивилась на нього своїми блакитними очима.

— Їй потрібен час, — тихо прошепотів він.

Віктор сильніше прижав її до себе, від чого серце Хелени забило ще швидше. Вона раділа, що нарешті вони разом, але тривога через те, що Вікторія може розповісти братові, як усе було насправді на полі, помітно її турбувала.

— Що з Першопредками? — різко спитала Вікторія у Святослава. — Все вийшло?

Святослав розгублено дивився на Вікторію. Він мовчав, а потім збентежено перевів погляд на Янголіну.

— Віка, пам’ятай, тобі зараз не можна нервувати, — почала говорити Янголіна спокійним, але наполегливим тоном.

— Що вже сталось?! — Покликана, втрачаючи терпіння, почала підвищувати голос.

— Всіх вбили. Лише Агонії вдалось втекти, — різко видав Віктор.

У кімнаті стало помітно темніше, тому що сяйво білого птаха раптово згасло. Янголіна глибоко зітхнула та опустила голову, дозволяючи своєму довгому волоссю прикрити обличчя. Святослав суворо подивився на Віктора та насупив брови. Хелена затамувала подих, очікуючи, що зараз почнеться сварка.

— Трясця його матері! Ну нічого цим вовкам не можна доручити! — закричала Вікторія.

— Е, полегше! — закричав Віктор. — Ти ж сама не краще впоралась! Лежиш тут, напівжива, напівмертва!

— Вікторе, думай, що говориш! — різко перебив його Святослав. 

Та Покликані вже не чули нікого.

— Стули пельку! — закричала Вікторія на брата. — Ти постійно чимось незадоволений!

— Закрий рота! Краще не заводь мене! — кричав Віктор у відповідь.

— Та заспокойтесь ви обоє! —  вже кричала Янголіна.

Але її слова лише загубились серед криків, які ставали все гучнішими й луною розносились по всьому будинку.